Погляд через 45 років

сучасне фото воїна-інтернаціоналістаПобутує думка (яка, до речі, підтверджується усім ходом історії), що на долю кожного покоління припадає своя війна. Не обов’язково це має бути саме воєнний конфлікт: не гірше війни людські долі здатні зламати масштабне природне лихо, епідемія, соціальне, національне чи релігійне протистояння. Ми саме зараз переживаємо події, які підпадають під наведене вище означення, хоча їх, очевидно, слід розглядати, як невіддільну складову цілої низки історичних катаклізмів соціального характеру, які розпочалися з так званої перебудови, розвалу Радянського Союзу і кровопролитних конфліктів у багатьох республіках колишньої держави.

Щось подібне трапилося наприкінці 60-х років минулого століття в державі, якої нині, як і Радянського Союзу, вже немає на політичній карті світу – Чехо-Словацькій соціалістичній республіці (ЧССР). 

Як відомо, після війни Європа була поділена навпіл, країни Східної Європи опинилися в радянській зоні впливу, і в них були створені прорадянсько налаштовані уряди. Ці країни також пройшли через комуністичні репресії, заборону інших, крім правлячих, партій. В деяких (НДР, Угорщині) сталися антикомуністичні повстання, які втім, були жорстоко придушені радянськими військами. Та цілком придушити вільну думку і потяг до демократії не вдалося. В Польщі на політичну арену вийшла незалежна профспілка «Солідарність», в ЧССР - явище, яке отримало назву «Празька весна». Це був широкий народний рух за лібералізацію режиму, розширення демократії, прав і свобод громадян. Гаслом цього руху став вислів «За соціалізм з людським обличчям!». Події в ЧССР широко висвітлювалися в радянських ЗМІ, вони подавалися, як реакційний рух, який становить загрозу со-ціалістичним завоюванням і загалом світовій системі соціалізму. Закінчилося це тим, що в ЧССР були введені радянські війська і військові підрозділи інших країн, членів Варшавського пакту. Окупація ЧССР обійшлася без великих жертв, хоча вони все ж були з обох боків. На чолі держави були поставлені вірні радянському керівництву діячі на чолі з генералом Л.Свободою (він через 20 років таки  постав перед судом як зрадник народу). 

Очима солдата

В.Кударенко з однополчанами (лежить зліва) в 1968 році. Фото з сімейного архіву В.КударенкаОдним з безпосередніх учасників цих подій був наш земляк, житель Малинівки Володимир Іванович Кударенко. Він впродовж 1966 – 1969 років був рядовим Радянської Армії, проходив військову службу на території НДР (Німецької Демократичної республіки). Служив в авіації на посаді водія – електромеханіка. Їхня частина в ті трагічні дні перетнула кордон між НДР і ЧССР і вирушила на Прагу, та згодом отримала наказ змінити маршрут і прибула в район міста Чеська Будейовиця. Під час руху в Татрах колона була обстріляна з кулеметів, але переслідувати тих, хто стріляв, не стали. По-перше, могли наразитися на небезпеку загибелі солдатів, по-друге – головним завданням було якнайшвидше прибути на місце дислокації, зайняти місцевий аеродром і підготувати його для прийняття винищувачів МИГ-21, які були на озброєнні полку. Військовий підрозділ чехословацької армії, який охороняв аеродром, спочатку не хотів пропускати радянських солдатів, але, після переговорів, не став чинити опору і добровільно роззброївся. 

Зайняли аеродром, окопалися, бо отримали попередження, що танковий батальйон, який входив до складу охорони аеродрому, пішов в гори, тож можливий напад. Крім нашого підрозділу на охорону аеродрому прибули болгарські зенітники і наш танковий батальйон. 

Швидко підготували аеродром, замінили освітлювальне обладнання на власне, побоюючись, що стаціонарне обладнання, яким були обладнані злітно-посадкові смуги, чехи зможуть якимось чином відключити чи пошкодити. Та все ж без акта диверсії не обійшлося. Виявилося, що чехи неподалік в лісі приховали потужні прожектори і, коли йшов на посадку перший літак – АН-22, який віз необхідне устаткування і амуніцію, пілота засліпили, він здійснив приземлення не на початку смуги і врізався в ліс, який починався за аеродромом. Великої катастрофи не сталося, але літак був сильно пошкоджений, один з членів екіпажу тяжко травмований, його довелося відправляти на лікування в СРСР, де життя льотчика врятували. 

Чеські льотчики згодом стали вимагати від нашого командування дозволу проводити тренувальні польоти, аби не втрачати льотних навичок. Мотивували це тим, що між СРСР і ЧССР немає ж війни, армія Чехословаччини зберігає нейтралітет, але повинна підтримувати високу боєготовність. Як не дивно, але їм це дозволили, хоча і під пильним наглядом зенітників і наших винищувачів, які спостерігали за ними за межами зони, відведеної для польотів. В.Кударенко каже, що із захопленням спостерігали за цими польотами, бо чехи справді демонстрували неабияку пілотську майстерність, виконуючи фігури вищого пілотажу і різні повітряні трюки.

Не секрет, що населення Чехословаччини в своїй переважній більшості негативно ставилося до радянських солдатів, вважало СРСР агресором, який втрутився у внутрішні справи суверенної держави. Траплялися незначні диверсії, провокації. Бувало, що наш автомобіль так обклеять листівками з антирадянськими текстами, що не видно, куди можна їхати, - згадує В.Кударенко. Та найбільше йому запам’яталося повернення з Чехословаччини у свою частину в околицях Карл-Маркс Штадту. 

- На кордоні німці зустрічали нас з квітами, качали солдатів на руках. Вздовж дороги поставили столи з їжею і напоями і не пропускали, допоки ми не пригостилися, – згадує ветеран.

У військовій частині також була урочиста і дуже тепла зустріч з щедрими столами. 

Післямова

Слід сказати, що більшість радянських людей у той час із розумінням сприйняли військову акцію в Чехословаччині, адже вважали, що таким чином вдалося врятувати справу соціалізму, не допустити розвалу блоку країн соціалістичної співдружності. Це сталося пізніше – уже через 20 років після придушення «Празької весни».

Громадяни ЧССР не змирилися з радянською агресією і після неї вже ніколи не мали до СРСР дружніх, як раніше,  почуттів. Я пам’ятаю, що під час чемпіонату світу з хокею, який проходив у 1969 році (а у той час трансляції хокейних зустрічей збирали біля телевізорів практично всіх) збірна ЧССР вийшла на гру зі збірною СРСР під гаслом: «Ви нас танками, а ми вас шайбами» і грала надзвичайно самовіддано. Наші хокеїсти тоді безславно програли…

Анатолій РЯБОКОНЬ.

На знімках: сучасне фото воїна-інтернаціоналіста; В.Кударенко з однополчанами (лежить зліва) в 1968 році. Фото з сімейного архіву В.Кударенка.