З відмінними виробничими показниками завершує поточний сільськогосподарський рік трудовий колектив ТОВ «Агрофірма «П’ятихатська». Попри те, що для економіки держави звітний 2013 рік видався, м’яко кажучи, не зовсім сприятливим, в «П’ятихатській» вже давно забули значення слова «криза», бо живуть, так би мовити, за власними правилами та нормами, лише зрідка згадуючи про той жахливий стан, в якому перебувало господарство ще якихось сім років тому. Тоді, коли агрофірма (чи точніше – ще СВК) знаходився на межі фінансового краху і фізичного розпаду, здавалося, що вже ніщо його порятувати не в змозі. Однак п’ятихатцям таки вдалося уникнути гіркої долі, і завдяки чому саме – ми вже не раз розповідали на сторінках районки.
За цей період колишній СВК не лише змінив статутні засади господарювання, а й упевнено пробився до когорти лідерів сільгоспвиробництва не лише на районному, а й на загальнообласному та Всеукраїнському рівнях. Причому про «П’ятихатську» тепер знають далеко за межами Петрівщини не лише як про успішне сільгосппідприємство, а й як про своєрідний бренд, який свідчить про високий рівень організації праці, дозвілля та соціального захисту працівників, якості вирощуваної продукції. Також уже далеко за межами району знають про футбольний клуб з однойменною назвою, який лише цього року з’явився на футбольній карті Кіровоградщини, але своєю майстерною і феєричною грою одразу заявив про себе на увесь голос, вигравши престижний серед аматорських команд Кубок губернатора Дніпропетровської області і лише через втрачені на початку турнірів очки тільки однією сходинкою поступившись переможцям першості області та першості сусіднього Кривого Рогу. Втім про те, що на цих досягненнях Олександр Поворознюк зупинятися не збирається, можна зробити висновок хоча б з того, якими темпами сьогодні здійснюється реконструкція нашого старенького стадіону «Інгулець», котрий став номінальною домашньою ареною ФК «Агрофірма «П’ятихатська». І хоча до завершального акорду будівництва ще залишається чимало роботи, однак уже зараз видно, що такого грандіозного вигляду цей стадіон ще ніколи не мав у своїй історії. Більше того, - нічого подібного не можна побачити у більшості районних центрів і навіть міст нашої країни, адже чи багато хтось із нас знає таких стадіонів, де б глядацькі трибуни закривалися навісом від опадів? А на «Інгульці» передбачається такі трибуни спорудити, і уже розпочався монтаж каркасних підпорок для майбутньої покрівлі.
Власне про цей аспект діяльності Олександра Поворознюка і його команди, переконані, ще неодноразово матимемо нагоду розповісти, особливо з початком нового футбольного сезону, а тим часом – детальніше про те, чим сьогодні живе господарство. На момент нашої чергової зустрічі (а відбулася вона на початку грудня) жнивна кампанія добігала кінця, однак на обличчі керівника господарства читалася легка стурбованість, адже ще в полі залишалося близько восьмисот гектарів незібраної кукурудзи, тож повністю завершеним сільськогосподарський сезон вважати було передчасно. Саме це й пояснював Олександр Григорович сільському голові Ніні Цапенко, яка вкотре зайшла до свого найнадійнішого партнера за допомогою в наданні транспорту для робіт по впорядкуванню довкілля, мовляв, Петрівський кар’єр надає щебінь для підсипки доріг, тож треба його чимось перевезти.
- Ніно Степанівно, - гарячкував О. Поворознюк, - ну як я можу вам зараз виділити транспорт, коли у нас ще кукурудза в полі? У мене зараз про це лише усі думки… Втім, гаразд, щось будемо думати.
Вже потім, коли сільський голова вирушила у справах до Петрового, Олександр Григорович, дещо заспокоївшись, зізнався:
- Ну, звичайно ж допоможемо. Адже Ніна Степанівна – це наша висуванка, ми її усіляко підтримували під час передвиборчої кампанії. І дуже раді, що не помилилися. Самі сільчани нам за це дуже вдячні і запевняють, що вже й не пам’ятають, коли востаннє мали такого дбайливого, чуйного і небайдужого керівника територіальної громади. Оскільки ми теж значною мірою несемо за неї відповідальність, то, звичайно, нам також приємно чути такі думки. І ми надалі робитимемо усе можливе, щоб люди не розчарувалися у своєму виборі, а наша територіальна громада стала взірцевою за показниками якості життя громадян. Говоритимемо відверто – нам на цьому шляху вже багато чого вдалося. А кукурудза… Кукурудзу зберемо, дякувати Богу, маємо на сьогодні усі можливості і для її сушки, і для зберігання.
Взагалі, коли б не завітати в гості до господаря агрофірми – у нього завжди під кабінетом велика черга відвідувачів: хтось прийшов за допомогою, хтось хоче передати господарству в користування свої земельні паї, ще хтось прийшов з приводу працевлаштування. Ось і цього разу, незважаючи на кінець робочого тижня, черга під кабінетом не скорочувалася. Серед відвідувачів – молодий хлопчина з сусідньої Дніпропетровщини. Має посвідчення водія кількох категорій та тракториста-машиніста, хоче влаштуватися на роботу в агрофірму.
- Як же ти на зміну добиратимешся, - запитує Олександр Григорович, - не близький же світ?
- Нічого, доберуся, - запевнив парубок, - з нашої Мар’янівки до вас на роботу вже кілька чоловік їздять. Поки що ніхто з них не пожалкував, що тут працює, а в селі їм усі по-доброму заздрять. Адже у нас знайти роботу з такими умовами, як у «П’ятихатській», просто неможливо.
- Ну що ж, пиши заяву, - погодився Олександр Григорович, - подумаємо, де тебе прилаштувати.
Коли за хлопцем зачинилися двері, зізнався, що нелегко працевлаштувати усіх бажаючих. Сьогодні кількість людей, які хотіли б доєднатися до престижного бренду «П’ятихатська», суттєво перевищує об’єктивну потребу в робочих руках.
- І все ж я стою на позиції, що треба кожній людині дати шанс, - говорить О.Поворознюк. – Тому намагаюся ніколи не відмовлятися від хороших спеціалістів, на яких у мене є особливе чуття. Та й інколи беремо навіть людей без чітко визначеного професійного фаху. Тут критерій єдиний – якщо людина чесна, працьовита, непитуща – їй знайдемо справу до снаги. Зрештою, професійна майстерність – це річ наживна. Головне, щоб людина бажала добросовісно трудитися. Натомість ледацюгам або тим, хто занадто вже у товариських стосунках із зеленим змієм, - у нас робити нічого, з ними розмова коротка. Щоправда, такі до нас уже майже й не потикаються, знають, що нічого їм тут «не вигорить».
До речі, «Агрофірма «П’ятихатська» широко відома в нашій державі ще і як підприємство, що веде широку благодійницьку діяль-ність, недарма ж бо саме за це Олександр Поворознюк кілька років тому став кавалером Ордена Святого Станіслава. Однак тут для Олександра Григоровича також існують чіткі й визначені критерії:
- Ми готові допомагати усім, хто об’єктивно потребує нашої допомоги. Невипадково ж першочерговими об’єктами підтримки для нас є дитячі виховні установи, пенсіонери, інваліди… Але коли, трапляється, просити допомоги приходять відносно молоді ще люди, як мовиться , - з руками, з ногами, з головою, - мені самому буває за них незручно. Питаю: чому ж ти просиш, - іди до нас працювати, сам заробиш собі на вирішення усіх своїх проблем? Так ні: то зарплата не влаштовує, то умови роботи не підходять. Кажу: покажи за час випробувального терміну, чого вартий, - можливо, тоді й про підвищення зарплати поговоримо!... Розвертаються і йдуть. І я з такими, відверто кажучи , справи мати не хочу.
Як уже зазначалося, висока трудова дисципліна є обов’язковою умовою для того, щоб отримати в «П’ятихатській» визнання, повагу і пошану. А добросовісна праця є запорукою належної матеріальної винагороди, яка, звичайно ж, є диференційованою: хто більше трудиться – той більше і отримує. Приміром, зарплата тих же водіїв, в залежності від виробітку, становить від 2-х до 12-ти тисяч гривень на місяць. Крім того, щорічно тут практикують натуроплату на так званий зароблений карбованець, видаючи працівникам пшеницю, кукурудзу, ячмінь, насіння соняшнику. Скажімо, в середньому, механізатор отримує по 3 тонни пшениці, ячменю, кукурудзи, трохи менше, але цілком достатньо для власних потреб соняшникового насіння. Про щорічні преміальні у вигляді 13-ї зарплати ми вже раніше розповідали, як і про деякі інші речі, приміром про щоденні смачні калорійні обіди для працівників господарства, які також видаються безкоштовно, або продуктові набори до свят, в які входить по 2 кілограми м’яса, за бажанням – крупи, олія… Словом, зрозуміло, чому людей приваблює робота в «П’ятихатській» і чому, попри жорстку вимогливість до дисципліни, від бажаючих сюди працевлаштуватися відбою немає.
Саме на момент нашої чергової зустрічі до господарства прибув мікроавтобус з сусідніх Жовтих Вод: приватне підприємство, створене на базі колишньої фабрики штучного хутра, привезло на замовлення агрофірми теплі хутряні жилети для працівниць господарства: таким чином Олександр Григорович вирішив виявити турботу про жіноцтво, а, разом з тим, ще більше популяризувати бренд агрофірми, оскільки кожна з цих нарядних і теплих жилеток була обрамлена логотипом «П’ятихатської». На деякий час адмінприміщення господарства перетворилося в своєрідну примірочну, адже усі жінки поспішили приміряти на себе обновки. Щоправда, як невдовзі з’ясувалося, привезені жилетки не зовсім відповідали тій моделі, яку усі разом обирали в каталозі, тож уже за кілька днів їх замінили іншими.
Вище згадувалося, що «П’ятихатську» вже добре знають в Україні не лише як потужного сільгоспвиробника, а і як доброго та надійного партнера. Саме як добрих та надійних партнерів компанія по виробництву мінеральних добрив та засобів захисту рослин «Агроскоп-Україна» нагородила Олександра Поворознюка та виконавчого директора господарства Віталія Козловського безкоштовною туристичною путівкою до Китайської Народної республіки, звідкіля нещодавно вони й повернулися, сповнені вражень та цікавих спогадів. Їх виявилося наскільки багато, що вони заслуговують окремого матеріалу, тож, за домовленістю з Олександром Григоровичем, ми обов’язково поділимося ними з нашими читачами в одному з найближчих номерів районки вже на початку наступаючого, 2014 року.
Володимир КІФЕНКО
На знімках: Ніна Цапенко – частий гість у кабінеті керівника рідного для неї господарства; яка жінка встоїть перед спокусою приміряти на себе обновку?; щойно споруджені сховища готові прийняти кукурудзу нового врожаю; спортивні трофеї – предмет особливої гордості Олександра Поворознюка.
