Минулого тижня співробітники Петрівської виправної колонії № 49 разом з Олександрійським міжрайонним відділом кримінально-виконавчої інспекції  вшановували пам’ять жертв Голодомору 1932-33 років  хвилиною мовчання, поклавши до пам’ятного знаку символічні горщики з зерном та свічками, живі квіти, колоски пшениці. 

Нехай пам’ять про всіх невинно убієнних згуртує нас, живих, додасть нам сил, волі, мудрості, наснаги для зміцнення власної держави на власній землі, розвитку демократії, вільного життя кожної людини. Зараз щороку Україна прихиляє коліна перед мільйонами жертв Голодомору 1932-1933 років, перед тими страждальцями, могили яких розкидані по садках, балках, дворах, узбіччях доріг та на цвинтарях, де насипані великі могили або колективні. Воістину говорять: масовий голод, біль і страждання, колективна смерть, вони й понині кровоточать у серцях тих, хто пережив страшні роки, а тепер дістав таку можливість розповідати, свідчити, переконувати. Тож бережімо  історію своєї країни, не замовчуючи її як білі, так і чорні сторінки. Ми маємо виховувати здатність кожної людини на скорботу і пам’ять про мільйони загублених життів співвітчизників. Кажуть, людина існує доти, допоки живе пам’ять про неї. Час не повернеш назад, нічого вже не зміниш, нічим не зарадиш, історію не перепишеш. Єдине, що нам під силу, що в наших руках, чим ми можемо допомогти - це пам’яттю та молитвою. Це жорстока сторінка нашої історії, і ми не маємо права, перегорнувши, забути про неї. 

Пам’ять повинна стояти на сторожі, щоби не допустити подібного ще коли-небудь.

Тетяна Мосієнко, старший інспектор групи контрольно-аналітичної роботи Петрівської виправної колонії № 49