Минулого тижня виїзний прийом у кабінеті голови райдержадміністрації провела заступник голови Кіровоградської обласної державної адміністрації Галина Пастух.
Серед проблем, за допомогою у вирішенні яких до Галини Василівни зверталися переважно громадяни поважного - вже пенсійного віку, переважали особисті, хоча за рівнем глобальності, а значить і необхідними для їх вирішення ресурсами – доволі різні. Скажімо, від проблеми з ремонтом димохідного каналу в приватному домоволодінні громадянки Марії Іванівни Шуліки - до реконструкції об’їзної автомобільної дороги, на чому наполягає Валентина Олександрівна Ганжа, сподіваючись, що після відновлення об’їзного шляху великоваговий транспорт вже не йтиме повз її будинок, цим самим зупинивши його руйнування.
Першим же на прийом потрапив давній і добрий знайомий Галини Василівни та шанований у нас в районі учасник бойових дій у Великій Вітчизняній війні Іван Павлович Заудальський. Спілкування з ветераном розпочалося з теплих і щирих обіймів. Проблема ж, з якою ветеран звернувся до заступника губернатора, швидше носила моральний характер, аніж уже потребувала адміністративного втручання. Свого часу Івана Павловича як учасника бойових дій (та ще й такого, що мав тяжке поранення) поставили в чергу на отримання безкоштовного автомобіля. Втім так склалося, що упродовж життя медичний висновок по інвалідності кілька разів змінювався: то ветерана визнавали інвалідом, то відповідний висновок лікарської комісії знову вважав старого солдата повносправною людиною. Разом з тим і соціальна підстава на отримання авто, визначена законодавчо – то з’являлася, то зникала. Зрештою, будучи по натурі людиною скромною, такою, що, як мовиться, не звикла «тягти ковдру на себе», Іван Павлович на долю не нарікав, тим паче, що, в разі потреби, його виручав старий надійний друг – «Запорожець», придбаний багато років назад власним коштом. Оскільки ветеран до техніки ставився шанобливо й бережливо, то прослужив йому ЗАЗик вірою і правдою понад сорок років. Може, й зараз би не звернувся Іван Павлович за справедливістю, та каже, що надто вже «дістали» кпини сусіда – такого ж як і він ветерана і зі схожим пораненням, котрому упродовж життя надали уже кілька безкоштовних автівок.
- Сусіда мені каже, - скаржиться Іван Павлович: «Якщо чекатимеш уваги та милості від держави – не дочекаєшся ніколи. Я маю адреси усіх впливових інституцій – від голови обласної державної адміністрації до Адміністрації Президента України та Міністерства со-ціальної політики, тож постійно «тримаю їх у тонусі», закидаючи листами, на які вони змушені реагувати. Отож і маю постійно новенькі автомашини». Я ж сам до такого «листування» не звик, то виходить, що й справді себе обділив? Виходить, що у нас дійсно звертають увагу тільки на тих, хто сам про себе голосно заявляє? А як же декларована державою увага і турбота до потреб усіх ветеранів?
Галина Василівна пообіцяла детально розібратися у цій ситуації і, в разі можливості, допомогти ветеранові відновити справедливість. Хоча, звичайно, водійські перспективи автолюбителя, чий вік позначається уже двома вісімками, тепер і йому самому видаються доволі примарними.
Кілька звернень цього дня були такими, що вислухати їх без хвилювання та без сліз було дуже складно. Зі зрозумілих причин, прізвища фігурантів не називатимемо, хоча в першому з випадків це й варто було б зробити. Похилого віку жіночка звернулася з проханням допомогти їй влаштуватися в інтернатний заклад для людей похилого віку, адже так сталося, що на старість опинилася без власного даху над головою, тож змушена проживати по родичах. Коли ж почали з’ясовувати, чому так сталося, виявилося, що стареньку з власної хати виживає рідний син, з яким мешкала усе життя. Зараз же мама стала непотрібною завадою, що перешкоджає вільному безчинству хмільних компаній, які тепер стали звичним явищем у її колишній оселі. Як зазначила присутня на зустрічі начальник управління праці та соціального захисту населення райдержадміністрації В.Сибіра, проблему вже давно можна було б вирішити, однак мама, яка згідно з Законом мала б перебувати на утриманні дорослого сина, відмовляється написати заяву про стягнення з нього аліментів (обов’язкова в даному випадку процедура), аби цим самим не скривдити «свою кровиночку». Ось такі гримаси інколи викидає наше сьогоденне буття. Спільними зусиллями, в яких головну роль узяла на себе Галина Пастух, жіночку таки вдалося переконати написати заяву, зазначивши, що синові шкоди вона однак не завдасть (які аліменти можна стягнути з особи, що ніде не працює?), а обов’язкова процедура буде витримана, тож останні роки життя вона проведе, як мовиться, в теплі і в добрі.
А ось ще одна вражаюча історія. Зайшла відносно молода жінка – представниця родини, яку в селищі всі знали як цілком добропорядну і, до певної міри, навіть успішну сім’ю. Однак, знову ж таки: гримаси долі сьогодні бувають вкрай безжальними навіть до таких родин. Не стримуючи сліз, вона розповіла, що чоловіка несподівано прикувала до лікарняного ліжка тяжка недуга, а вона, залишившись єдиним годувальником у родині, ось уже кілька місяців не отримує заробітної платні через затримку її на підприємстві, де зараз працює. Як жити, яким коштом лікувати чоловіка? – справді ситуація розпачлива, а найсумніше, що сьогодні від подібного майже ніхто з нас не застрахований.
Звісно і цей зойк душі без уваги не залишився. Галина Василівна дала доручення про термінову підготовку документів на благодійну допомогу обласним фондом «Розвиток Кіровоградщини», а голова райдержадміністрації Тамара Сакара запевнила, що в найближчий час питання затримки заробітної плати на комунальному підприємстві також буде намагатися розв’язати.
Усього ж цього дня було розглянуто до десятка звернень, кожне з яких без реагування не залишиться.
Володимир КІФЕНКО.
На знімку: на прийомі - ветеран праці, учасник Великої Вітчизняної війни І.П.Заудальський.
