Гордість Петрівщини

У рік 90-ліття Петрівщини, безумовно, заслуговує вшанування  та кількох добрих слів постать Володимира Агейовича Свердленка, який залишив помітний слід у розвитку економіки району і світлу пам’ять серед тих, хто його знав.

У Петрове Володимир Свердленко потрапив ще зовсім молодою людиною, одружившись з однокурсницею педучилища Вірою, мати якої була шанованою в районі учителькою. Разом працювали в сільських школах. Різким поворотом у долі стала служба на флоті, де він був комсоргом на кораблі, а згодом очолив комітет комсомолу флотилії. Повернувся в Петрове вже кандидатом у члени КПРС.

У 1963 році, коли відновив роботу райком КПРС, В.А. Свердленка призначили інструктором,  згодом молодий і здібний працівник очолив відділ пропаганди і агітації. То був період, коли, за вказівкою М.С.Хрущова, сільські трудівники ставили собі за мету «наздогнати і випередити Америку» по виробництву молока на душу населення. Відповідно, ставилося й завдання збільшити виробництво кормів, зокрема – кукурудзи. В.А.Свердленко координував формування ланок, добір ланкових з числа комуністів і комсомольців. А головне – перевіряв складання технологічних паспортів і технологічних карт, щоб визначити потребу в засобах хімізації. Це вимагало і від самого специфічних знань в галузі агротехніки, тож він самостійно вчився вечорами до глибокої ночі, щоб потім знати, як вчити інших. Як працівник райкому партії, був куратором  підшефного колгоспу «Дружба», голова якого І.М.Хоменко був одним з перших голів, хто здобув вищу освіту. Обидва порозумілися, працювали на користь справі. У 1973 році І.М.Хоменко запропонував, щоб В.А.Свердленка призначили секретарем парткому колгоспу.

А ще через рік тяжко хворий І.М.Хоменко заповідатиме, що хоче передати керівництво господарством своєму «комісару».

В районі це був такий перший випадок, коли головою колгоспу обрали не агронома, не зоотехніка, а педагога. Та він ще на попередній посаді згуртував навколо себе надійних помічників і однодумців. Секретар парткому М.Ф.Савицький, агроном Р.Г.Коломоєць, інженер М.Ю.Шаповал, зоотехнік Л.Ф.Корнієнко, будівельник Л.Й.Куницька та багато комуністів-ветеранів, молодих виробничників, яких вже сам приймав до партії, стали людьми, з якими він радився, не соромився вчитися. За роки його керівництва удвічі збільшився водогін для зрошення, була придбана найдосконаліша на той час дощувальна техніка. Та найбільше клопоту завдавало будівництво єдиної в районі птахофабрики. Одні корпуси ще дообладнували, а на перших вже потрібно було  міняти м’яку покрівлю на шиферну. Неабиякі труднощі були з поставкою і монтажем зарубіжного обладнання. Тоді і був призначений директором будованої птахофабрики М.Ю.Шаповал. Паралельно тривали будівництво житла, реконструкція корівників.

Як педагог, В.А.Свердленко був дуже тактовним і чемним у стосунках з людьми, уважним до їх потреб. У складних ситуаціях умів, як ніхто  інший, запалити людей власним прикладом. Один з кращих механізаторів О.М. Полісько пригадує, як погодні умови змушували максимально прискорити сівбу озимих, тож вирішили сіяти вночі. Для роботи в нічний час добирали добровольців з числа комуністів. Володимир Агейович сам зголосився стати сівальником у О.М.Поліська. І посіяли вони за ніч трисівалковим агрегатом 306 гектарів. Для голови то був привід для роздумів про роль кадрів, про необхідність краще турбуватися про них, про організацію змагання, матеріальні і моральні стимули.

Здавалося, ритм роботи господарства входив у нормальну колію: виконувалися плани виробництва продукції рослинництва і тваринництва, на проектну потужність почала виходити птахофабрика. В колгоспі був хор, одна з кращих санітарка дружина, футбольна команда. 

Та прийшла «мода» на укрупнення. В.А.Свердленку надійшла вказівка об’єднатися з колгоспом імені Петровського, що в Богданівці Процес об’єднання був доволі складним. Та головне, що усвідомив Володимир Агейович, відтепер у Богданівці слід будувати не менше, ніж у Петровому, та й про соціальні блага богданівців дбати як і для петрівчан. За той відносно нетривалий період, коли В.А.Свердленко очолював об’єднане господарство, в Богданівці з’явилися нові житлові будинки, виробничі приміщення, тривала реконструкція тваринницьких ферм, проліг асфальт.

Дуже зрадів, коли йому запропонували очолити будівництво найбільшої в районі триповерхової школи. Хоч відновилися неймовірні клопоти, як тоді, коли тривала розбудова птахофабрики. Знову поневіряння по інстанціях, щоб «вибити» кошти, матеріали. Але гріла надія, що стане директором, повернеться в улюблену стихію. Проте директором став інший. Пригадував Володимир Агейович, як «добрі» люди радили йому, кому слід «подарувати» пару мішків риби з колгоспного ставка, бідон меду з колгоспної комори, чи тисячу – другу яєць з птахофабрики. Та він був наскільки порядним, що вважав принизливим для себе давати хабарі і сам ніколи не спокусився на незароблене власною працею.

Так склалося, що завершити свою трудову біографію, був змушений  в організації, де вже не потрібні були ні його унікальні знання, ні організаторські здібності.

26 жовтня виповнилося вже 8 років, відколи зупинилося серце Володимира Агейовича Свердленка - особистості, що  залишила помітний слід в економічному і соціальному розвитку району.

Віктор ВЕНДРОВ, журналіст-ветеран.

На знімках: завідуючий відділом агітації і пропаганди Петрівського РК КПУ В.Свердленко неодноразово відзначався подяками та іншими видами морального заохочення за сумлінне виконання посадових обов’язків (фото1980р.); разом з нагородженими державними нагородами кращими працівниками сільськогосподарської галузі з нагоди одного з державних свят (зліва направо): В.Свердленко, доярка О.Тараненко, голова колгоспу ім. Леніна І.Яцина, голова профкому колгоспу «Дружба» П.Малиш, свинарка К.Проценко, пташниця Н.Рубан, технік штучного запліднення тварин К.Куницька. (Фото 70-х років).