Користуючись нагодою, хочеться привітати з щойно минулим професійним святом педагогічний колектив Балахівської школи. Побажати педагогам здоров’я, терпіння, наснаги та творчих успіхів в їхній нелегкій справі.
В.О.Сухомлинський писав: «Найкращий учитель для дитини той, хто духовно спілкуючись з нею, забуває, що він учитель, і бачить у своєму учневі друга, однодумця. Такий учитель знає найпотаємніші куточки серця свого вихованця, і слово в його вустах стає могутнім знаряддям впливу на молоду людину, що формується». Це саме ті слова, які характеризують моїх перших вчителів, Л.І.Чудну та О.М.Бич. Минуло три роки, а для мене вони так і залишаються тими турботливими, першими шкільними мамами.
У 2000 році Леся Іванівна взяла свій перший клас. Молода, струнка, мініатюрна жінка, яку можна сплутати зі старшокласницею, повела нас країною знань. Її головною рисою, безперечно, була доброта. Наче та свята, все і всім завжди пробачає. Я навіть не можу пригадати, щоб вона хоч раз підвищила голос на когось із нас. Завжди впевнена, спокійна і з посмішкою на обличчі вона швидко завоювала наші серця. Не передати, з яким трепетом і любов’ю Леся Іванівна ставилась до нас.
Але після двох років навчання моя вчителька йде викладати українську мову та літературу в середні та старші класи. Ох, скільки сліз тоді було, і наших, учнівських, і самої Лесі Іванівни. А що таке для учня початкової школи його вчитель? Це та людина, до якої вони звикли, припали душею, полюбили її, яка для них авторитетніша за батьків, за яку вони ладні йти війною. До сьогодні пам’ятаю, які всі ми були вороже налаштовані на наступного вчителя, якого навіть не бачили: «Ми ніколи її не полюбимо», «Зі святами вітати не будемо», «Вона погана».. Приблизно такі фрази говорив кожен з нас. Тільки з роками я зрозуміла, наскільки важко було Олені Миколаївні з нами. Завоювати нашу любов, повагу було набагато складніше, але, безперечно, вона впоралась блискуче. Вимоглива та справедлива на уроках, вона не тільки навчала, виховувала, розвивала, а ще й проводила з нами дозвілля. Безліч разів ми ходили до річки та озера на природу, варили польову кашу чи просто проводили час в класній кімнаті, граючи в ігри. Для Олени Миколаївни не було «поганих» учнів, ми всі були для неї і найкращими, і найрозумнішими, вона кожного з нас любила зокрема. Для кожної дитини мала індивідуальний, особливий підхід. Їй вдалося зазирнути у кожну душу, вселити в неї добро та гуманність, віру в себе, впевненість, щирість і почуття відповідальності. За досить короткий проміжок часу вона була для нас не тільки вчителем, але й найкращим у цілому світі другом, що вміє вислухати і зберегти таємницю. Олена Миколаївна – це людина, від якої завжди линуть позитивні емоції, від якої отримуєш гарний настрій.
Якщо від Лесі Іванівни мій клас взяв більше доброти, турботи, милосердя і співчуття, то від Олени Миколаївни – дружелюбність, самостійність, взаємодопомогу та повагу один до одного. Ці два педагоги різні між собою, але їх об’єднує любов до дітей, розуміння дитячої психології, любов до своєї професії, якій вони віддаються більше, ніж на сто відсотків.
Я дуже щаслива, я пишаюсь тим, що моїми вчителями були ці прекрасні жінки, вчителі від Бога. Саме про них без вагань можна сказати, що це вчителі за покликанням, Вчителі з великої літери. Після закінчення педагогічного університету я теж планую йти працювати до школи. І в своїй професійній діяльності мені б так хотілося бути схожими на моїх перших шкільних неньок – Лесю Іванівну та Олену Миколаївну. З кожним випуском вони завойовують любов і визнання учнів, повагу і батьківську подяку. Для мене було б щастям бути схожими на Вас, Лесю Іванівно та Олено Миколаївно. Ви для мене - взірець та ідеал сучасного вчителя.
Марина Кривошея
