Дивак

(нарис)

Він дивився на світ зовсім іншими очима. Його життя було повне болю, жалю та зневіри. Ще з дитинства був сором’язливим, скутим, боявся когось образити. Але серце мав сповнене любові, щирості, ніжності, душевного тепла. Жорстокий світ диктував свої умови, встановлював інші неписані правила. Не піддаватися спокусам, залишатися до кінця чесним перед самим собою - складно, але він зумів. У нього ніколи не було друзів, не зустрічав однодумців, світ, здавалося, був зовсім чужим. Люди вважали його зарозумілим, гордим диваком. А в нього просто не знаходилося тем для розмови, хоч дуже часто нестерпно хотілося розкрити комусь свою душу. Єдина жінка, котру він кохав, не звертала на нього уваги, і це додавало ще більшої туги. Життя ставало сірою буденністю. Осінь стала його улюбленою порою. Тільки вона могла передати стан його душі. Вересневого непогожого вечора, повертаючись з роботи, біля свого під’їзду він побачив собаку. У великих собачих очах читався біль і смуток. О, якими знайомими були йому ці почуття. І пес став для нього першим, єдиним другом. Адже нічого немає більш прекрасного, ніж дружба. Але час не стоїть на місці. Швидко пролетіли літа, і чотирилапий друг відійшов у інші світи. А він тяжко переживав цю втрату. На  скроні сріблом упала сивина, погляд став сумним і байдужим. Йому більше навіть і на хвилину не хотілося залишатися на цій грішній землі. Згодом його теж не стало. А люди якось не помітили цього чи, може, просто не хотіли помічати. І лише згодом у шухляді його письмового столу знайшли багато аркушів паперу, дрібно списаного ніким досі не прочитаними віршами.

Оксана Ліщенюк.