Борис Павлович Куновський народився 10 червня 1927 року в Кривому Розі. Батько його працював на шахті й помер дуже рано, коли хлопцеві ледве виповнилося шість років. Мати була малоосвіченою й працювала, здебільшого, на низькооплачуваних роботах. Як зазначив художник у своїй біографічній довідці, після смерті батька жити стало дуже тяжко. Це були голодні 1933 – 1934 роки. Після закінчення 1-го класу мати відвезла хлопця в село Зелене нашого району до рідної сестри, яка працювала вчителькою. З початком війни й сама переїхала туди.
Саме це мальовниче українське село яке тоді ще не мало нинішнього відбитку занедбаності та безперспективності, і подарувало майбутньому художнику найкращі враження на все життя. Як зізнається Борис Павлович у своїх спогадах, там він осягав шкільну науку, там навчився грати на скрипці, там полюбив усією душею українську природу і почав малювати. Там звела його доля з відомим у майбутньому українським поетом Іваном Хоменком. За словами Бориса Куновського, особистісний і творчий вплив цієї незвичайної людини мав неабияке значення й у його формуванні як творчої особистості.
Після війни Борис із матір’ю знову повернулися до Кривого Рогу. Після закінчення геологічного факультету Криворізького гірничого технікуму до 1958 року працював на різних гірничих підприємствах Кривбасу… Та жага до малювання не полишала юнака, і в 1958 році, маючи вже сім’ю та двох доньок, він поїхав вступати до Московського поліграфічного інституту на факультет художнього оформлення книг та журналів. Мріяв бути мультиплікатором. Але закінчити престижний ВУЗ завадила тяжка хвороба. Після повернення працював художником-оформлювачем у криворізькому Будинку науки та техніки, художником на руднику ім. Рози Люксембург.
Бунтівний Бетховен або лукавий Гоголь
Із 1969 року Борис Павлович почав займатися екслібрисом, і згодом фахівці визнали його як самобутнього автора. Твори Куновського експонувалися в Чехії, Швейцарії, Польщі, Канаді, Бельгії, Великій Британії, завойовуючи почесні дипломи та премії. Роботи криворізького митця увійшли до багатьох престижних європейських та американських каталогів і альбомів.
Києво-Могилянська академія за виконання книжкового знака, присвяченого славному образу засновника цього учбового закладу Петра Могили, прийняла криворізького майстра в члени Києво-Могилянського братства.
Його колекція екслібрисів, створена за більш ніж 30 років творчої діяльності, нараховувала близько 250 графічних мініатюр, основу якої складала Шевченкіана. Роботи, присвячені Кобзарю, були виконані для Меморіального музею в Києві, Канівського музею, музею Кобзаря в Палермо (Канада), музею-заповідника «Слово о полку Ігореве» з Новгорода-Сіверського, на замовлення багатьох книголюбів України, Росії, Казахстану.
Серед портретних екслібрисів вражали бунтівний Бетховен, замислений Пушкін, тужливий Лермонтов, лукавий Гоголь, хитромудрий іспанець Сервантес, поривчастий Володимир Висоцький, ліричний Іван Хоменко, прості люди, друзі, кохана.
Національний стиль
Ще одне захоплення Бориса Куновського - різьба по дереву. Надзвичайно професійні, оригінальні роботи виконані у своєрідному національному стилі. На все життя запам’яталася серія образів, присвячених героям Миколи Гоголя: Одарці та Карасю, Вакулі і Чорту, пихатим Івану Івановичу й Івану Никифоровичу. А герой народних казок Дідько Лисий створений художником із незвичайного кореня, знайденого у селищі Веселі Терни. Всі ці образи незмінно викликали захоплення у багатьох відвідувачів його майстерні.
...Незважаючи на численні хвороби, у свої 74 роки Борис Павлович був запальний та енергійний, незмінно працював у майстерні, виношував нові плани. В останній рік свого життя його відзначили знаком «За заслуги перед містом».
Готуючись до свого 75-ліття, він мріяв влаштувати велику виставку власних робіт, видати ювілейний альбом екслібрисів, гравюр та живопису, проілюструвати кілька книжок місцевих авторів.
Але, на жаль, не судилося. 1 березня 2002 року Бориса Павловича не стало.
Нам залишилася пам’ять про великого патріота України та його творча спадщина.
Підготувала Яна БОЙКО.
