Світлій пам’яті земляків-повстанців…
(Закінчення. Поч. у № 23, 27, 29)
Тримайло Іван Григорович 1897р.н., с. Чечеліївка, українець, освіта початкова,… У 1932р. розкуркулений і висланий у Вологду, звідти втік у 1933р., у1935р. висланий на «Беломорстрой». Заарештований 6.10. 1937р. Петрівським РВ НКВС («у1919р. служив у петлюрівській армії, у 1920р.в повстанському загоні Ярового…») Засуджений 21.10.1937р. трійкою УНКВС Дніпропетровської обл. до розстрілу з конфіскацією майна, вирок виконано 132.11.1937р. Реабілітований 20.06.1959р. Кіровоградським облсудом.
Мартиненко Андрій Петрович 1899р.н., с. Чечеліївка, українець, освіта початкова. За-арештований 21.12.1937р. Петрівським РВ НКВС («у серпні 1918р. …був відправлений Чечеліївським комітетом партії українських есерів до петлюрівської повстанської армії,…у липні 1919р. виїхав з Олександрії в Чечеліївку і жив там до організації повстанського загону Ярового, вступив до нього, знаходився при штабі об’єднаних загонів Іванова, Блакитного і Хмари до їхнього розгрому;…») Засуджений 29.12. 1937р. трійкою УНКВС Миколаївської обл. до розстрілу, вирок виконано 4.02.1938р. Реабілітований 15.07.1957р. Кіровоградським облсудом.
Повстанці з загону Сави Демидовича Ярового: Милько Степан - помер від ран 1921р., Кулик Роман - помер у1928р., Малиш Антон Григорович - заарештований. Малиця Панас - помер від ран у 1921р. Стрижак Костянтин Хомович - помер від ран (рідний брат Стрижака Михайла Хомовича ) («Реабілітовані історією» книга 4. МПП «Антураж А» Кіровоград 2007, стор. 455-519. Петрівський р-н).
Примітка: Не виявлено жодного учасника збройного повстання з с. Малинівки. Лише 10 осіб заарештованих за «антирадянську або контрреволюційну агітацію»… в різні роки. Найбільше репресованих за цим же звинуваченням у козацьких селах: Зеленому - 46 осіб (з них лише 5 учасників збройного повстання). Там, за матеріалами кримінальних справ, діяв повстанський загін отамана Кришні. У Мовчанці - 4 особи, 1 особа - за збройне протистояння червоним. Моє рідне село Чечеліївка -19 осіб за контрреволюційну агітацію. 18 осіб - за повстанську діяльність у загоні отамана Ярового проти радянської влади, майже всі розстріляні в 1937р., деякі померли від ран або були розстріляні після бою в 1920р. Повну кількість загиблих у 1919-20р. ще потрібно встановити, хоч вже зараз можна говорити про майже сотню полеглих за волю мужніх земляків).
Ось про їх трагічну, наповнену смертельною небезпекою, кривавими випробуваннями долю, варто було б писати пригодницькі романи, знімати трилери і бойовики. А не дивитись примітивні «детективи» про російських ментів, «крутих» американських «горішків» і т. д. Це «клондайк» реальних, а не надуманих карколомних життєвих історій, драм, трагедій для національно свідомих письменників, сценаристів. Ось тільки де їх в такій кількості взяти? За винятком В.Шкляра, В. Коваля, М. Матіос, Л. Костенко, О. Забужко, братів Капранових, здається, на мій погляд, вже нікого й назвати. Тут якраз будуть доречні гіркі докори справжньої духовної, а не холуйської, самопроголошеної, еліти нації - І.Франка: «Куди не гляну, бачу лише холуїв різного пошибу…»;
Л.Українки:
«Народе мій, ти, мов дитя сліпеє з роду,
Ніколи миру, правди не видав,
За ворогів ідеш в огонь і воду
Поводирів своїх на страту їм віддав»;
В. Сосюри:
«…У тебе так: два-три герої,
А решта - велетні дурні,
Що на багно кричить блакить…»
«…ти плодиш землю байстрюками
багном і гноєм для других…»
Слід пам’ятати, що реабілітації підлягали лише засуджені позасудовим рішенням «трійки» (план репресій, спущений з Москви, був величезним, куди ж там до «ідіотской волокіти» з судами, захистом, доказами, свідками… ). Тож справу спростили, все ви-рішували прокурор, нач. РВ НКВС, суддя чи секретар райкому. Як мовиться, «швидко і сердито», та і план виконувався вчасно, а там і прохання про збільшення «ліцензій на відстріл». Потрібно ж було якось вислужитись. А там, і нагороди не за горами «почьотним чекістам»…Тож кількість засуджених і страчених повстанців у рази більша, ніж реабілітованих. Їх ще потрібно знайти в архівах колишньої спецслужби, що систематично змінювала свою назву, донести до широкого загалу.
Слід невідкладно подбати про увічнення пам’яті героїв-повстанців, навіть якщо це буде просто меморіальна пам’ятна дошка з їхніми прізвищами.
Для створення пам’ятника повстанцям в с. Чечеліївці, в майбутньому, гадаю, варто було б оголосити збір народних пожертвувань.
Герої не повинні померти вдруге…від нашої байдужості.
Докір пращурів
Пройшли віки, змінились покоління
На цій занедбаній, зневаженій землі
Від вільних хуторів лишилося
каміння.
І доля наша й досі квилить пташкою в пітьмі.
Поля, гаї і солов’ї - усе тут дихає наснагою
й любов”ю,
Все так, як у буремні ті роки,
Коли тут шикувалися повстанськії полки,
Що йшли за рідний край у бій
з чужинською ордою.
Не всі вони до рідних хат вернулися із бою.
Пішли у вирій, в байраках стали полином
і ковилою.
Щоб не пішли ми в небуття, мов сніг,
за талою водою.
Чи ми збагнемо хоч колись цей океан
утрачених надій і болю?…
Свої надії і жалі, великі справи і малі
На цій святій, але зневаженій землі
Вони у спадок нам лишили,
Щоб землю цю ми гаряче любили.
Чому ж святі могили невідомі й без хрестів?
Чому навкруг лунає чужий спів?
І плач знедолених віків курличе в небі
журавлями.
Страшна безпам’ятства мара чомусь
опанувала нами.
А там, як докір, кропива покрила пращурів могили.
Та в генах пам’ять ще жива,
І тому так болить душа,
За землю, що вони так віддано любили.
Живи, юначе, й пам’ятай,
Вони любили рідний край.
Хоробро наші пращури тут йшли до бою,
Щоб як завжди цвіли гаї,
І нам співали солов’ї.
Іржали коні за Інгульцем і за Сулою.
