Районна газета завжди була вірним другом
Це твердження є визначальним для відгуків наших читачів на публікації, присвячені 90-річчю утворення Петрівського району, в яких ми мандруємо сторінками районної газети минулих років.
- Допис М.Свища «Ювілей надихнув на спогади» ніби повернув мене у радянську епоху, у мою комсомольську юність – пише В.І.Лепський з Петрівського.
- М.О.Свища знаю не один десяток років. Свій партійний досвід він передає молодшому поколінню, як заступник першого секретаря РК КПУ по ідеологічній роботі.
Я особисто став співпрацювати з районною газетою, як постійний дописувач, з 1953 року. Тож дуже добре знаю товаришів, названих у статті М.О.Свища. Редактор газети І.Лохвицький поздоровляв мене з нагоди вручення мені медалі ВДНГ за високі врожаї кукурудзи і цукрових буряків в радгоспі «П’ятихатський», М.І.Обертас в 1953 році приймав мене в комсомол. З особливою пошаною згадую фронтовика Івана Яковича Литвинова, який був чудовим журналістом. Втім, всі журналісти районки були високопрофесійними, чесними і принциповими. Анатолій Кирилович Ткаченко якось ледве не позбувся роботи за одну з публікацій про мене, але не схилився перед першими особами району, яким вона виявилася не до вподоби.
Та найбільше мені імпонує діяльність на ниві журналістики друга моєї комсомольської юності Віктора Давидовича Вендрова. Він був і є всюдисущим. У нашому господарстві він бував частіше за інших працівників редакції, добре знав, чим живе трудовий колектив, допомагав вирішувати різні проблеми. Пам’ятаю, як до мене, як бригадира, підійшла солдатська вдова К.О.Сердюк з Йосипівки за допомогою, я ж їй порадив звернутися в «Трудову славу». Невдовзі її бідну оселю відвідав В.Вендров, після чого зустрівся з керуючим відділком Я.М.Дроботом і розповів йому про те, в яких умовах живе вдова. Дробот викликав мене, дав відповідну вказівку, після чого у двір скаржниці завезли солому, а у вихідні дні полагодили стріху на хаті. Після цього Я.М.Дробот доповів особисто першому секретарю райкому партії І.П.Кравченку про те, що заяву вдови позитивно вирішено.
Пам’ятають люди і те, як В.Вендров працював на районному радіо. Про всі районні новини тоді дізнавалися з його передач. Доводилося і мені бувати в його студії.
Разом з А.К.Ткаченком В.Д.Вендров допомагав мені редагувати газету «Вісник радгоспу», а пізніше, коли я вже працював в РО «Сільгосптехніка», газету «Рашпиль».
Районна газета завжди була і другом, і порадником, і організатором трудящих. Тож бажаю, щоб і надалі вона чесно і сумлінно виконувала свою місію, була правдивим дзеркалом дійсності.
З дописом В.І.Лепського перегукується і лист В.М.Ісака з Петрового. Він пише, що став комсомольцем у 1950 році. Ще у школі займався громадською роботою – оформлював шкільну стіннівку, писав гасла, малював плакати. У 16 років вже став секретарем комсомольської організації колгоспу ім. Сталіна. Передплатників районної газети, як і головної газети Радянського Союзу – «Правди» було небагато. Їх передплачували лише спеціалісти господарства, вчителі і ще кілька жителів села. Одного разу, коли листоноша була у відпустці, В.Ісаку доручили розносити пошту. Він же, щоб не ходити по селу, залишив газети в «Червоному кутку», звідки їх і розібрали ті, кому вони були потрібні. Жодних претензій з цього приводу від передплатників не надійшло. «З того часу – пише В.Ісак – я став активно дружити з пресою, особливо, коли редактором став мій товариш і однокласник В.Я.Павельєв. Я став сількором, в газеті часто з’являлися мої статті, за публікацію яких я отримував гонорари, а одного разу – 30 карбованців премії від редакції і картину в подарунок».
В.Ісак пише, що газета допомагала йому працювати над собою, завдяки чому кілька разів поспіль обирався секретарем комсомольської організації, членом бюро райкому комсомолу, двічі - головою ревізійної комісії райкому комсомолу. Запрошували його працювати і в обком комсомолу, але він відмовився, бо треба було часто їздити у відрядження. Були і інші навантаження – був командиром добровільної народної дружини (членом ДНД був тоді і тричі кавалер ордену Слави В.Г.Косолапов). Доводилося чергувати і вночі, бо ув’язнені, які будували житло в Кривому Розі часто обкрадали магазини в селах.
- Випускав я і стінну газету «Колючка» - продовжує В.Ісак. - Одного разу ми з парторгом В.Любицьким прокритикували двох сестер – любительок «оковитої», які працювали на фермі. Одну я намалював, як вона валяється в бур’яні, а іншу - у пляшці з відповідними підписами. Після цього одна з них зробила мені зауваження, що я неправильно підписав карикатури, бо у бур’яні лежала не вона, а сестра.
В Ісак пише, що районна газета завжди оперативно реагувала на критичні матеріали. Після однієї його скарги на роботу працівників райпобуткомбінату, яка була опублікована у вигляді фейлетону, написаного А.Ткаченком, з роботи було звільнено майстра-закрійника, кравця і директора. А одного разу з конфліктною ситуацією розбиралися редактор газети І.Лохвицький і В.Вендров. Лохвицький умовив В.Ісака не наполягати на публікації матеріалу, бо ще знову когось виженуть з роботи.
- Траплялися і досить неоднозначні ситуації, - згадує В.Ісак. - Якось в господарство прислали два автомобілі, один з них з краном. Голови Г.Г.Максімова не було на місці, тож ми з головним інженером В.І.Держаком вирішили використати автомобілі для вивезення металобрухту. Здали його 7 тонн, але Максімов вилаяв мене за це. Та згодом під час засідання районного партактиву мені за це вручили грамоту, а Максімову оголосили подяку за перевиконання плану заготівлі металобрухту, колгосп же отримав гроші.
Що ж, як бачимо, читачі з цікавістю сприймають публікації про піввікову минувшину району, згадують події і людей. Тож будемо продовжувати мандрівки старими сторінками районної газети. Наступні подорожі здійснимемо у дещо ближче до наших днів минуле і, гадаємо, що ці подорожі також будуть цікавими.
Огляд листів підготував Анатолій РЯБОКОНЬ.
