Молодіжне пехрестя

Ще зовсім недавно вона була звичайною дівчинкою, школяркою Анжелікою Носенко. Час плине швидко, тож і не зчулася, як вже стала студенткою. Роки навчання також промайнули, як весняний вітерець і вже її величають Анжелікою Володимирівною, адже тепер вона – вчитель української мови і літератури Ганнівської ЗШ І – ІІІ ступенів, і вже вона веде учнів у величний храм нашої національної літератури, нашої солов’їної мови.

Уроки мого дитинства, яке минуло в Олександрії моєю улюбленою вчителькою була вчителька саме української мови і літератури Марія Олександрівна Орлик. До неї ще була інша вчителька, яка свій предмет викладала грамо-тно і професійно. Але викладала, і не більше того – вимагала від учнів знання правил і текстів літературних творів, біографій письменників тощо. Марія Олександрівна ж просто випромінювала любов до мови, зуміла нам ро-зкрити дійсно солов’їну її красу, від неї я дізнався, що свого часу на Всесвітньому фестивалі мов українська посіла друге місце за милозвучністю, поступившись тільки італійській.

Мені здається, що Анжеліка Носенко – саме з таких вчителів, які не просто досконало знають свій предмет, апо-справжньому його люблять і можуть цю любов прищепити своїм вихованцям. Прийшов до такого висновку, спостерігаючи за нею на районному конкурсі «Міс освітянка – 2018», учасницею якого вона була. Запам’яталася її енергія, оптимізм, креативність. А свідченням того, що професія вчителя української мови і літератури - це її покликання, є те, що навіть у розділі конкурсу «Світ захоплень», в якому інші учасниці розповідали про те, що люблять малювати, фотографувати, займатися спортом чи кулінарією, вона своїм захопленням назвала літературу і прочитала власні вірші, які і пропонуємо увазі читачів «Трудової слави». А учням Анжеліки Володимирівни хочу сказати, що їм поталанило на вчительку, і сподіваюся, що вони полюблять рідну мову і літературу так же, як її любить вона.

Я жодного разу цієї зими не вдягла рукавиці,
Твоя ніжність прогріла мене до кінчиків пальців.
Хай мороз і вітри, а в мені твоє сонце іскриться,
Ти зміг приручити моє дике серце скитальця.

І коли літаю у мріях, ти – в водах буденних мій якір,
Твої сильні плечі – то слабкість моя і опора.
Я вперше в житті відчуваю без сумнівів всяких,
Що здатна на більше, ніж просто звернути гори.

Дотики пальців стократ красномовніші слів,
Я знаю напам’ять всі риси твої, як молитву.
Віддам тобі все, бо ти – з тих чоловіків,
Яким здаються в полон, не програвши при цьому битву.

* * *

На луг весняний схожа рідна мова.
Іде, заквітчана так рясно, як в вінку.
Вона чарівна, дивна, світанкова,
Послухай серцем мову гомінку.

Вона звучить і лагідно, і ніжно,
Та кольором і звуком виграє,
Із вуст борців у світ летить натхненно
І стільки в ній краси і сили є!

У ній звучить природа України,
Її традиції, минуле й майбуття,
Любов струмує радісно й дитинно,
У рідній мові – наше все життя.

На цілий світ така – одна-єдина,
Чарівна мова з ніжністю весни.
Ти рідну мову знай, бо ти – людина!
І гордо з нею йди у світ ясний.

Підготував Анатолій РЯБОКОНЬ

На знімку: А.Носенко під час конкурсу «Міс освітянка – 2018».
Фото автора.