До Червонокостянтинівської сільської ради від Петрового 15 кілометрів. Під її упорядкуванням села: Баштине, Краснопілля, Новопетрівка, Червонокостянтинівка та Лелеківка.

На під’їзді до села нас зустріли гостинні мешканці, адже про наш візит домовлялися заздалегідь. Поділилися своїми проблемами, розповіли про талановитих односельців. По дорозі завітали і до сільської ради. Тож чим нині живуть села Червонокостянтинівської територіальної громади, як люди вирішують повсякденні проблеми, адже, як і скрізь, їх вистачає? Про це нам залюбки розповіла сільський голова Наталія Канатенко.

- Так вже склалося у моєму житті, що односельці та близькі друзі підштовхнули мене висунути свою кандидатуру на посаду сільського голови, - говорить Наталія Григорівна. - Все життя прожила у селі, цікавилася громадськими справами, завжди знаходилася серед людей, а от робота в органах місцевого самоврядування стала новою. Найперше і найболючіше питання, яке постало переді мною – це, звичайно ж, брак фінансів. Маєш намір зробити багато різних важливих для громади робіт, а грошей на це нема. Вдячна керівникам райдержадмі-ністрації та районної ради, депутатам попереднього та теперішнього скликань, які з розумінням ставилися до наших проблем, дали змогу виступити на сесіях районної ради. Дякую й за те, що не залишилися байдужими. На посаді сільського голови хочеться зробити для своїх сіл чимало корисного, особливого, аби населені пункти розвивалися і процвітали. Тож попереду ще багато роботи.

Для поступових кроків уперед завжди спираюся на підтримку громади. Без неї я ніхто. І ще не було випадку, щоб мене хтось не послухав або не підказав, як зробити краще. Все вирішуємо спільно на сходах сіл, розглядаємо на виконкомах чи на сесіях сільської ради. Щиро вдячна громадам сіл за підтримку.

Моїми надійними помічниками є секретар Надія Миколаївна Бринчук, бухгалтер Тетяна Володимирівна Стець, землевпорядник Олексій Миколайович Осіпов, касир-ра-хівник Ольга Петрівна Шевченко та прибиральниця службових приміщень Тамара Іванівна Чубейко, які розуміють мене з півслова. Наш колектив дружний і працелюбний, бо кожен з працівників – добрий фахівець у своїй галузі, людяний та доброзичливо ставиться до ближнього. Інакше у нашій роботі не можна.

До послуг мешканців сільської ради – магазини, ФАПи, сільський Будинок культури, школа, 2 дитячі садочки, 2 бібліотеки, поштове відділення.

Наші люди працьовиті, ніхто не сидить без діла. Молодь навчається, а більшість людей працюють переважно в СВК «Росія», хоча багато хто їздить до Петрового, Луганки, Кривого Рогу та Олександрії. Літні люди пильнують свої присадибні ділянки, тримають худобу. Але, як того вимагає час, найбільш активні самі створюють робочі місця. Після розпаду колгоспу чимало селян стали господарювати одноосібно. Земля дає гарні врожаї, адже її люблять, бережуть і цінують. Вирощують, переважно, пшеницю, ячмінь, кукурудзу та соняшник. Вистачає для власних потреб, та ще й можна продати щось або обміняти. Дають заробіток сусідам, рідним, друзям та односельцям. Селяни продають молоко, хоча ціна на нього власників корів не задовольняє, але що їм робити? Живуть надією, що колись хтось захоче займатися переробкою молока і в Червонокостянтинівці.

У нас чимало заможних людей. Є такі господарі, що мають по два трактори на подвір’ї. Кожен другий житель має автомобіль і сільськогосподарську те-хніку для обробітку землі. Великі надії покладаємо на молодь, на розвиток спорту у селі.

Усі державні свята, концерти та шкільні випускні бали проходять в СБК. Для мешканців Баштиного організовуємо підвезення.

У школі ведуть значну роботу з патріотичного виховання підростаючого покоління: проводяться виховні години, влаштовуються акції, в ході яких учні, педагоги роблять все для того, аби матеріально допомогти бійцям АТО. А дитячі малюнки, відіслані їм, є справжніми оберегами. На виготовленому стенді – фотографії та розповіді про односельців і вихованців, які нині захищають Україну від агресії на сході держави. Мешканці постійно підтримують з ними зв’язок і надають посильну допомогу.

Радує сільську громаду те, що село не покидає молодь, залишається тут, розбудовує. Вони для інших приклад у побуті, житті та праці. Вірять мешканці, що їх завтрашній день буде кращим. І не тільки вірять, а щодня працюють, аби забезпечити сім’ї, виростити дітей, щоб вони були здоровими та освіченими. На власному досвіді знають, що тільки праця звеличує людину та є основою буття і достатку.

Мрію, щоб до нас прибувала молодь, щоб села зажили і задихали на повні груди. Аби на вулицях лунав сміх дітвори, алеями гуляли молоді мами з немовлятами. Хочу, щоб діти навчалися і розуміли, що вони потрібні селу. Тішуся, що у нас є ентузіасти, які підтримують розвиток футболу. У нас багато обдарованих дітей. Тож живемо надіями та робимо поточні ремонти у ДНЗ. 23 грудня минулого року відкрили додаткову групу у садочку. Зробили капітальний ремонт покрівлі у ДНЗ Баштиного.

Дуже важко «одноосібники» ідуть на допомогу сільській раді, на прохання знаходяться усілякі відмо-вки. Найвагомішу допомогу у підтримці інфраструктури сільської ради надають СВК «Росія» та фермерське господарство «ТСвітлана». Зокрема, у розгортанні взимку дороги від снігу, придбанні новорічних подарунків малечі у школах, дитячих садочках та дітям незахищених категорій, у проведенні поточних ремонтів ДНЗ, школи та багато іншого. Тож хочемо подякувати їх керівникам – Володимиру Максімову та сім’ї Титаренків. Також висловлюємо подяку за безкорисливу допомогу сім’ям Добряків, Галуганів та Васяніних, наразі вони об’єднують зусилля, аби разом здійснити ямковий ремонт дороги до Баштиного.

Села у нас своєрідні, але у кожного є наболіла проблема, і це, звичайно, дороги. Мені іноді прикро, коли дехто з односельчан каже: «Невже не можна відремонтувати дороги?», бо вважає, що сільський голова може і має зробити все. Та, на жаль, не все мені під силу. А дорога, що не рік, стає все гіршою. Нині вона у катастрофічному стані. Знову доведеться збирати селян й радитись, як відремонтувати аварійні ділянки, бо хоч дороги міжміського сполучення, дякуючи районній владі, відремонтовані, однак є ще дороги, які сполучають села із трасою.

Наразі роблю все, що мені під силу. Та головне для мене – це рівень благоустрою в селах, підпорядкованих сільраді. Також намагаюся не боротися з наслідками, а попереджати їх. Адже на селі робота – це нескінченний процес, в якому, завершуючи одну справу, одразу розпочинаєш іншу.

Найчастіше до сільської ради ідуть жителі з нагальними питаннями. Це і скарги, і господарські та фінансові проблеми, й навіть негаразди у сім’ї. Трапляється, сусіди сваряться через межі, подвір’я, поле і з цим біжать до сільради, аби їх розсудили. Чимало громадян звертаються за довідками або просять підказати, як правильно оформити документи на право власності на житло чи переоформити пай, отримати свідоцтво про народження дитини чи про одруження. Намагаюся дати пораду, знайти правильне рішення, аби конфлікт було вичерпано.

Я дуже люблю свою роботу, людей. І якщо мені важко, то цього ніхто не відчуває. І у сім’ї цього не покажеш. Колись давно почула слова: «Не чекай вдячності від людей. Просто роби їм добро, вони цього потребують». Моє життєве кредо – допомагати людям. Живу своєю роботою і стараюся допомогти іншим жити краще.

У перспективний план на 2018 рік внесли збільшення доходної частини, а за нею- придбання комп’ютерної техніки у сільський Будинок культури та оновлення бібліотечного фонду сільських бібліотек.

Можливо, хтось не повірить і засумнівається у щирості моїх слів, але я завжди ставлюся до людей з особливою любов’ю.

Ми ж дякуємо Наталії Григорівні за цікаву розмову і бажаємо успіхів у подальшій роботі.

Олена Приходкова.

На знімку: Наталія Канатенко за роботою.