Діяльність Петрівської районної ради, як і районної державної адміністрації, систематично висвітлюється районними ЗМІ. Днями голова районної ради Тамара Сакара дала розлоге інтерв’ю районному радіо «Голос Петрівщини». Текстовий виклад цієї розмови (у дещо скороченому вигляді) ми пропонуємо і читачам районки.

- Тамаро Вікторівно, середній вік депутатів районної ради нинішнього скликання становить близько 40 років. Напевне, це самий продуктивний вік, коли людина має вже якийсь життєвий досвід, сформовані погляди, власне бачення, як можна щось удосконалювати, змінити на краще і, водночас, залишається ще досить енергійною, ініціативною. Як Ви оцінюєте цю обставину, чи допомагає вона продуктивно працювати Вашим колегам?

- Очевидно, так, адже депутатський корпус районної ради сьомого скликання, на мій погляд, напрочуд продуктивний. Крім того, що депутати активно працюють на кожному сесійному засіданні, так само конструктивною є їх робота і в складі постійних комісій районної ради, а ще – на територіях своїх виборчих округів, представниками яких вони обиралися. За рахунок своєї активності й небайдужості їм вдається робити чимало доброго і корисного. І те, що їх обрали до районної ради, стало зайвим доказом, що ці люди користуються беззаперечною повагою на своїх територіях, кожен з них, на момент обрання, вже має за своєю спиною певний перелік добрих справ. І найголовніше, що вони не втрачають бажання і далі трудитися на благо громади, докладаючи зусиль, щоб покращити умови і життя, і навчання, дуже багато допомоги надають в сфері охорони здоров’я. Тобто – це люди активні, що, в свою чергу, змушує і керівництво району більш активно працювати, втілюючи в життя усі побажання депутатів, а значить – і усіх жителів ра-йону. Безумовно, це є дуже значимим поштовхом до того, щоб наш район прогресував у своєму розвитку. І слід зазначити, що це помічають уже не тільки наші жителі, а й керівництво області.

- До депутатського корпусу були обрані представники різних політичних сил, частина з них утворили три фракції. Чи є між ними якісь протиріччя, що можуть негативним чином позначитися на діяльності ради?

- Звичайно, кожна з партій має своє бачення, якою повинна бути партійна політика, а значить – якими мають бути їх представники в раді. Але, незважаючи на те, що ми усі тут доволі різні – з різним життєвим досвідом, з різними характерами, нас об’єднує спільне бажання – зробити наш район кращим. Кращим у всіх галузях. Сьогодні, наприклад, нам дуже приємно працювати і з представниками Радикальної партії, депутат від якої – головний лікар Луганської лікарської амбулаторії Олег Володимирович Корінь став ініціатором проекту по реконструкції і осучасненню цієї медичної установи, яку, до речі, сьогодні уже важко упізнати: вона стала цілком сучасним і досконалим лікувальним об’єктом. Хоча, коли починали цю роботу, мали певне хвилювання: чи зможемо, чи зуміємо втілити в дійсність задумане? Адже таких капітальних робіт тут давно ніхто не робив. Проте сьогодні вже маємо готовий результат: майже взірцева лікувальна установа, яка стала черговим об’єктом в переліку тих споруд, що отримали своє нове життя за останні роки. Продуктивною є і робота депутатів, обраних від Опозиційного блоку. Скажімо, Людмила Леонідівна Когут постійно намагається тримати на контролі і порушувати питання, що стосуються не лише розвитку якихось конкретних об’єктів чи територій, а й соціального захисту окремих наших громадян, які особливо гостро потребують допомоги.

І, звичайно ж, працювати значно легше, коли є таке взаєморозуміння, взаємо-підтримка. Повторюся: ми дійсно усі різні, усі зі своїм баченням розв’язання тих чи інших проблем. Але готовність до співпраці якраз і дає оту «золоту серединку», яка дозволяє нам більшість цих проблем ви-рішувати успішно.

- У складі нинішньої районної ради 10 жінок. Тобто, виходячи з загальної кількості нинішнього депутатського корпусу – 26-ти депутатів, це, начебто, й непоганий показник. А як Ви ставитися до питання гендерної рівності у владі?

- Дійсно, в нашій області ми є однією з небагатьох районних рад, де представництво жіноцтва є таким вагомим, і, на мою думку, це досить позитивний чинник. Чоловіки, напевне, більш спокійні і виважені, натомість жінки – більш емоційні, енергійні, а загалом ми отримуємо на виході ідеальну ситуацію, коли робота ради позначена як високою ініціативністю, так і достатньою зваженістю, поміркованістю прийнятих рішень. Взагалі ж, якщо жителі певних територій обирають жінку своїм депутатом, значить вони в ній бачать не просто жінку, а справжню господиню, зі своїм дбайливим підходом до усіх тих речей, які належить вирішувати на користь конкретної громади, на користь усіх її мешканців. Тож, повторююся, це є позитивом, коли з жіночим прискіпливим баченням усе робиться по-чоловічому фундаментально й ґрунтовно.

- Доречно, мабуть, зазначити, що жінці, яка очолює районну раду, напевне, непросто: потрібно завжди бути у формі, в тонусі, потрібно уміти тримати удар. В даному разі маю на увазі ситуації, коли для прийняття важливих для району рішень не вистачає якихось одного-двох голосів, хоча попередньо, при розгляді на комісії, начебто усе було узгоджено, вироблене спільне бачення щодо доцільності такого рішення. Подібні випадки відчутно «вибивають з колії»?

- Погоджуся з тим, що очолювати районну раду справді нелегко. Хоча я досить тривалий час пропрацювала у виконавчій владі, зараз уже добре розумію, що робота в місцевому самоврядуванні трохи інша. Тим більше в районній раді, де є дуже високою відповідальність за прийняття рішень. Доводиться багато вивчати законодавчих актів, аби прийняті нами рішення були й ефективними, й корисними для громади, але, водночас, щоб не йшли у розріз з вимогами чинного законодавства та не могли бути опротестовані жодними наглядовими органами. Це також буває досить непросто, адже в нашій законодавчій системі виявилося чимало таких норм, які, фактично, суперечать одна одній. Тож доводиться шукати «золоту середину», аби і Закон не порушити, а разом з тим не спричинити якоїсь соціальної напруги прийнятим чи неприйнятим рішенням. Якщо ж говорити про ті моменти, де районна рада несе відповідальність за комунальне майно, й передусім – за об’єкти соціальної сфери, то тут маємо дуже продуктивну роботу і взаєморозуміння з рай-держадміністрацією. Тож, опікуючись усіма цими об’єктами, ми разом вкладаємо значну суму коштів задля їх збереження та розвитку, аби вони мали змогу надавати ще більше якісних послуг і в освітній, і в медичній сферах, і в усіх інших, що стосуються со-ціальної складової життя наших людей. І ось тут, маю зазначити, що хоч робота ця й непроста, але вона дуже цікава і приносить втіху, особливо, коли стає помітним її результат. І хоч зроблено вже чимало, ми з головою районної державної адміністрації Сергієм Володимировичем Завалієм бачимо ще багато таких об’єктів, куди також слід приділити увагу, вкласти кошти, організаційні та фізичні зусилля. Чи є в цій роботі якісь об’єктивні складності? Звісно, є. Адже хоч у нас район і невеликий, проте ми не маємо власних підрядних організацій, що могли б якісно виконувати усю необхідну роботу. Тож доводиться залучати бригади з-за меж району, що, звичайно, ускладнює увесь процес, змушує більше часу приділяти контролю за якістю робіт. Адже якщо якась їх частина виконана недобросовісно, а бригада вже поїхала, то знайти край-нього буде просто неможливо.

Та як би важко не було, намагаюся скрізь і в усьому встигати, гадаю, що й «удар тримати» в змозі. Можливо, стійкість і силу духу мені пощастило сформувати в собі ще з юності чи навіть з дитинства, коли я активно займалася спортом…

- Ось про цей період з Вашої біографії хотілося б дізнатися детальніше. Зокрема, звідкіля Ви, з якої саме родини?..

- Народилася я в Кірово-граді (тепер – Кропивницькому) у самій звичайнісінькій робочій родині. Тато мій працював газоелектрозварювальником, мама – швачкою. Але мої батьки змогли виховати в мені дуже багато таких рис, за які я їм дуже вдячна і які мені тепер дуже допомагають в моїй роботі. Передусім – відчуття колективізму, адже в нашій сім’ї, якою б не була нагальна робота – великою чи дрібною – ми усе робили разом, допомагаючи одне одному і підтримуючи одне одного. А друге – це відчуття відповідальності за свою ділянку роботи. Не можу не відзначити у своєму становленні і роль дідуся, який пройшов Велику Вітчизняну війну, - був дуже сильною і вольовою людиною, і я багато в чому намагалася його наслідувати. Що ж до мого дитинства – я завжди була дуже активною і непосидючою, завжди мала чимало захоплень. Але найсильнішим захопленням став спорт, зокрема – гандбол, якому я віддала значну частину свого серця і свого життя. Напевне, саме спорт навчив мене витримці і стійкості, спроможності, як ви говорите, «тримати удар».

- В щоденних клопотах і турботах, в оцій усій повсякденній рутині Ви завжди залишаєтеся чарівною і елегантною. Як Вам це вдається? Поділіться секретом.

- Мені важко відповісти на це питання, адже насправді не маю жодного рецепту. А якщо люди мене такою сприймають, то, можливо, тому, що я з любов’ю ставлюся до них. Бо я й справді люблю людей – і не тільки своїх рідних, а й своїх колег, тих, з ким доводиться працювати пліч-о-пліч або просто пересікатися час від часу в різних життєвих ситуаціях. А крім того, я завжди намагаюся уникати таких випадків, щоб мене могли бачити розчарованою, засмученою… Хоча, насправді, я також звичайна людина, з якою трапляються різні, а не лише приємні речі. Водночас, я відчуваю, що коли ті, хто поруч, бачать в мені людину рішучу, впевнену в собі, то це і їм також додає впевненості і рішучості, а значить – йде на користь справі, на користь тому, щоб наш район впевнено розвивався і крокував у майбутнє.

- Ну що ж, тепер давайте знову до роботи, до діяльності районної ради. Як би Ви оцінили роботу депутатського корпусу у 2017 році і що кращого Вам хотілося б перенести з досвіду цієї роботи у рік новий?

- Знаєте, як на мене, - 2017 рік для нашого району був дуже насиченим. Завдяки наполегливій роботі райдержадміністрації і особисто Сергія Володимировича, за підтримки обласної державної адміністрації і, зокрема, Сергія Анатолі-йовича Кузьменка, а крім того – у нас налагоджені дуже добрі відносини з ПрАТ «ЦГЗК», зокрема з Дмитром Володимировичем Шевчиком - нам багато чого вдалося зробити. Звичайно ж, додам до цього переліку і наших сільгосптоваровиробників, більшість яких активно підтримували і підтримують усі наші починання. Одне з найвагоміших таких починань – проект «Майбутнє – спільна справа». Про цю програму вже багато розповідалося й на сторінках районки, й по радіо. І цю чудову програму ми маємо намір продовжити і в нинішньому році. Днями, разом з Тетяною Григорівною Панетою (першим заступником голови РДА), ми вкотре побували у наших друзів-партнерів, з якими обговорили план спільних дій на цей рік. І по більшості питань у нас з ними виявилося схоже бачення. Зокрема й в тому, що подальші аспекти взаємодії мають не обмежуватися лише заміною вікон чи дверей в закладах соціальної сфери (хоча й це теж важливо). Однак ми хочемо ще більше поглиблювати цю взаємодію, аби вона надавала більше можливостей для розвитку наших дітей. Та, власне, й не лише дітей, а і дорослого населення. Тож маю сподівання, що 2018 рік для нашого району виявиться ще більш цікавим і продуктивним. До речі, якщо в 2017 році не всі учасники проектів вірили в можливість їх реалізації, то в поточному році, з огляду на успішність першої хвилі, таких учасників очікуємо значно більше. Тобто, якщо минулого року було реалізовано 39 проектів, то тепер їх може стати більше в рази, що, звичайно, дещо ускладнить нашу роботу, як членів конкурсної комісії по їх відбору, однак сама тенденція не може не радувати.

Говорячи про інші мотиви діяльності районної ради, маю зазначити, що досить довго - майже півроку - ми розробляли рішення щодо визначення процедури оподаткування наших одноосібників. Ця дуже непроста робота ускладнювалася ще й тим, що, як уже говорила раніше, дуже багато суперечливих трактувань щодо цієї сфери діяльності міститься у вітчизняному законодавстві, коли одна норма Закону спростовує іншу і навпаки. Та все ж нам вдалося, здається, виробити оптимальний, на мій погляд, документ. Тут маю висловити, до речі, вдячність за активну співпрацю моїм колегам-депутатам, зокрема Олександрові Григоровичу Поворознюку та Катерині Миколаївні Галуган, котрі взяли активну участь в роботі комісії. Це, до речі, є свідченням того, що людям небайдуже, як наш район розвиватиметься і за рахунок яких бюджетів, яким чином ми зможемо реалізовувати ті чи інші задуми, адже без їх наповнення будь-які проекти залишатимуться лише на папері.

Депутати розроблений алгоритм підтримали, і тепер наше завдання до травня, коли кожен має задекларувати свої доходи, забезпечити контроль за виконанням цього рішення.

- Наскільки відомо, проблема зі сплатою одно-осібниками належних податкових відрахувань найгостріше проявилася по Червонокостянтинівській сільські раді – одній з найбільш дотаційних. Тепер там слід очікувати якихось зрушень?

- Справді, відвідуючи в ході робочих поїздок минулого року усі куточки нашого району, ми задавали самі собі питання: як так виходить, що одні з території є успішними і досить динамічно розвиваються, а в інших органи місцевого самоврядування дотаційні, не спроможні звести кінці з кінцями? Гаразд, ще зрозуміло, коли така проблема стосується Балахівської селищної ради. Колишнє ро-бітниче селище, в якому зникло виробництво, людей залишилося ще досить багато, а своєї землі немає. Тож тут дотаційність, принаймні, можна пояснити об’єктивними чинниками. А от щодо Червонокостянтинівки такого пояснення знайти було просто неможливо: як так, що територія, яка має скільки землі, неспроможна вирішувати свої найгостріші соціальні проблеми? Проблеми, які, до речі, потребують негайного розв’язання вже не один рік: це й ремонт місцевого Будинку культури, й благоустрій дитячого дошкільного навчального закладу і чимало інших. Звичайно, за підтримки районної державної адміністрації та депутатів районної ради ми намагалися, бодай частково, ці проблеми вирішувати. Скажімо, в Червонокостянтинівській школі, як і в інших школах району, було здійснено повну замін вікон, оновлювалася навчальна база. По мірі можливостей ремонтувався ФАП, робилися деякі інші роботи. І все ж на об’єктах комунальної власності вже давно назріла проблема задіяння значного фінансового ресурсу, який, на жаль, відсутній. Тож, звичайно, замислилися над тим, чому такий парадокс – вдосталь землі, а коштів немає? Зараз, маємо сподівання, така ситуація повинна змінитися. Принаймні, сільська рада для цього зробила минулого року чимало кроків. Звичайно, наслідки цієї роботи ми маємо побачити ближче до 1-го травня, після подачі декларації, зокрема й одноосібниками, яких на території Червонокостянтинівської сільської ради найбільше. Але хотілося б, аби подібні речі відбувалися не лише з примусу, а щоб одноосібники самі розуміли, що податки потрібно платити, якщо вони хочуть жити в нормальному сучасному селі, з нормальною інфраструктурою. І якщо настане таке розуміння, то Червонокостянтинівка може стати однією з найуспішніних територій, адже громаді належить дуже багато земель. Жителі села мають усвідомлювати, що їх комунальна власність – це їх спільна справа. А відтак дуже багато своїх соціальних питань вони спроможні вирішувати самі, спільними зусиллями. Скажімо, створивши якийсь оргкомітет, що міг би залучати додатковий фінансовий ресурс, умовно кажучи, з кожного гектара оброблюваної землі, спрямовуючи зібрані кошти на ті потреби, які громада на даний момент вважає найнагальнішими. Сьогодні над цим активно працює і сільський голова, і землевпрорядник сільської ради Олексій Миколайович Осіпов, який поставив собі за мету будь-що навести порядок в питанні землекористування. Тож, гадаю, що й результат в підсумку отримається позитивний.

- Тамаро Вікторівно, ми якось більше акцентуємося на успішних аспектах Вашої діяльності. Разом з тим, хотілося б дізнатися, чи були поразки, щось із того, що було задумано, але, з якихось причин, не виконано?

- Знаєте, за своєю натурою я людина, яка не сприймає поразок, і якщо щось подібне й трапляється, то для мене це стає просто сигналом до перезавантаження, до перезарядки для наступних дій. Що ж до оцінки минулорічної діяльності, то, на мій погляд, жодних поразок взагалі не було. Так, можливо, було певне розчарування в тому, що хотілося зробити більше, а не було такої можливості. Та й, говоритимемо відверто, - за рік чи два неможливо зробити усе те, що не було зроблено за двадцять з лишком попередніх років чи невчасно зроблено. І якщо коли й виникає таке відчуття, то ми коригуємо свої плани на майбутнє, вносячи в них додатково те, що з якихось причин не змогли зробити раніше. До речі, в цьому плані у нас абсолютно співпадають бачення і підходи з Сергієм Володимировичем, а відтак нам з ним легко співпрацювати, ми, зрештою, обов’язково знаходимо необхідний ресурс і реалізовуємо задумане. Хоча, напевне, і в нинішньому 2018 році не все з задуманого вдасться втілити: на щось не вистачить фінансового ресурсу, на щось – просто часу. Але це нормально. Це завжди має ставати для нас тим поштовхом, що змушує жити і працювати, домагатися бажаних результатів. Тож сприймати їх як поразки просто не варто.

- Не секрет, що в успішній діяльності ра-йонної ради вагомою є частка роботи її апарату, який готує матеріали до сесійних засідань, здійснює безліч іншої організаційної роботи. Що Ви можете сказати про цих своїх найближчих помічників?

- Скажу відверто: я щиро люблю своїх працівників, адже кожен з них для мене є надійною підтримкою і опорою, кожен з них, як мовиться, людина на своєму місці, і з ними дуже легко працювати. Саме тому в нашому колективі панує дружня, людяна атмосфера, що дає додатковий поштовх до роботи і стимул до життя. І це для мене, як для керівника, дуже важливо, адже, повторюся, я дуже люблю свій колектив і дуже вдячна їм за ту роботу, яку вони роблять.

- Тамаро Вікторівно, як мовиться – досконалість не має меж. Що нового плануєте додати в своїй роботі у 2018 році?

- Цього року ми продовжимо приділяти прискіпливу увагу до реконструкції Центральної районної лікарні. Під час останніх її відвідин головою обласної державної адміністрації Сергієм Анатолійовичем Кузьменком, коли він ознайомився з оновленими пологовим, дитячим і терапевтичним відділеннями, керівник області промовив наступну фразу: «Ну ось ви – на правильному шляху. Сподіваюся, що через два-три роки увесь цей лікарняний заклад матиме такий вигляд, який він і повинен мати в сучасних обставинах». Тож ми, зі свого боку, також докладемо до цього усіх зусиль. Зокрема, зараз уже готується експертна оцінка для капітального ремонту поліклінічного відділення, будівля якого, як відомо, є пам’яткою архітектури. Адже як «театр, що починається з вішалки», так і лікарня починається з по-ліклініки. Тож хотілося б, аби наші люди могли проходити діагностику та лікуватися в належних умовах. До інших планів – маємо амбітне бажання зробити гарним і сучасним наш Будинок культури. Чимало вже зроблено, але залишається ще багато роботи, аби цей заклад справді відповідав своєму статусу районного.

Ну й, звичайно ж, залишається актуальною особлива увага до закладів ос-віти: в цьому році плануємо вже повністю закінчити роботу по заміні вікон на енергозберігаючі в усіх школах, продовжимо приділяти значну увагу розвитку спорту, аби залучити якомога більше дітей та молоді в спортивні зали та майданчики, забравши їх з вулиці подалі від алкоголю та інших сумнівних принад. Я мрію, щоб уся наша молодь ставала сучаснішою, а, як відомо, шкідливі звички вже не є ознакою сучасної молоді, вони вийшли з моди, адже перекреслюють чимало можливостей для успішної перспективи, успішного майбутнього. В наших планах будівництво спортивного майданчика в Новому Стародубі і ще дещо, про що поки що не говоритиму, нехай це буде секретом, про який усі дізнаються тоді, коли ми зможемо перейти до завершальної стадії його реалізації.

- Напевне, в ході нашого інтерв’ю цілком логічно було б згадати і про діяльність комунальних закладів, підпорядкованих районній раді?

- Не заперечую. Якщо говорити про найактуальніше, що стосується діяльності комунальних закладів, то це, напевне, стан житлових будинків, місць дозвілля громадян. Тобто усе те, що є сферою відповідальності наших комунальних служб. Якщо аналізувати те, що у цій сфері було здійснено минулого року, то маю зізнатися, що значною мірою акцент в роботі було зроблено внаслідок звернень громадян: як особистих, так і колективних, як до мене, так і до Сергія Володимировича. Уважно проаналізувавши характер цих звернень, ми зрозуміли, що справді тут стан справ такий, що відтягувати вже нікуди. Тож розпочали з найнагальнішого – ремонту дахів на будинках. Адже з огляду на те, коли ці будинки були збудовані, то покрівлі на них уже зношені і морально, і фізично. Минулого року ми відремонтували дахи на трьох будинках, а на цей рік передбачили кошти на ремонт наступних трьох. Почергово здійснюємо оновлення старих водогонів, замінюючи їх сучасними пластиковими – більш на-дійними і довговічними. Сказати, що тут у нас все легко і просто складається – не доводиться, адже запити людей, зрозуміло, максимальні – хочеться усього й одразу. На жаль, ми не чарівники, і за два роки усе зробити об’єктивно неможливо. Для цього слід би володіти великим матеріальним і фінансовим ресурсом, якого наш район не має. Адже, якщо говорити про кошти з бюджету, які ми можемо спрямувати на ці цілі, то це тільки ПДФО. Тому хотілося б, аби люди поставилися до цього з розумінням. Робота ж, як бачите, триває, але, в першу чергу, ми маємо зробити саме ті об’єкти, де відтягувати вже просто нікуди. І такий календар цих найневідкладніших робіт у нас вже напрацьований. Ми продовжуватимемо заміну водогонів, роботу в цьому напрямку розпочнемо з настанням більш сприятливих погодних умов, також готуємося до вже згаданого перекриття дахів, для чого заготовлюються матеріали готуються проекти. Тож і тут, як тільки трохи сприятливішою стане погода, можливо, навіть уже з березня, ці роботи розпочнемо.

Минулого року одним комунальним підприємством у нас стало менше. Маю на увазі районну газету «Трудова слава», яка, у відповідності до вимог Закону, повністю пройшла процедуру роздержавлення і стала відокремленою бізнес-структурою. Тим не менш, ми з нашою районкою тісно співпрацюємо – як районна державна адміністрація, так і районна рада. І, гадаю, така співпраця на користь і нам, і газеті, адже у районі відбувається чимало позитивних речей, про які цікаво дізнаватися її читачам.

Безпосередньо ж нашим інформаційним рупором залишається радіо «Голос Петрівщини», яке, нарешті, пройшовши непросту процедуру становлення, подолавши усілякі перепони, вже вийшло на якийсь відточений механізм роботи, отримала усі необхідні дозволи та ліцензії. Сьогодні ми, умовно кажучи, формуємо свого слухача, робимо усе, щоб слухацька аудиторія ставала ширшою, щоб кожен в передачах ра-йонного радіо знаходив для себе щось цікаве і корисне. В такому ж ключі, сподіваюся, працюватимемо й надалі.

- Тамаро Вікторівно, не зважаючи на досить скромний бюджет, Петрівська районна рада є однією з небагатьох в області, хто має Програму підтримки соціально незахищених верств населення. Що можете сказати з цього приводу?

- Така програма, гадаю, на сьогодні є одним з небагатьох важелів, якими ми можемо і повинні підтримати наших громадян. Дійсно, сьогодні з такими для нас непосильними тарифами, з цінами на продукти харчування та найнеобхідніші речі нашим людям дуже важко виживати. І ми це добре знаємо та розуміємо, адже й самі живемо серед людей, самі відчуваємо на собі тягар цих цін та тарифів. Тож, вважаю, що програма, покликана хоч якоюсь мірою полегшити цей тягар для найнужденніших – це правильний крок. Ми намагалися зробити цю програму досить обширною, охопити нею якомога ширший прошарок соціально незахищених громадян. Звичайно, знайдуться критики, які скажуть, що ця підтримка не така вже й суттєва. Але, по-перше, це те, що ми можемо дозволити собі, виходячи з можливостей нашого бюджету, а по-друге – ми чуємо відгуки вдячності від тих, на кого ця Програма спрямована. Скажімо, від пенсіонерів, які мають змогу безкоштовно користуватися автобусними маршрутами в межах ра-йону. Ми вдячні, до речі, за підтримку сільським і селищним радам, які для цієї мети спрямовують у вигляді субвенцій певні кошти, і за рахунок цього ми, разом з коштами районного бюджету, змогли надати таку послугу. Наші діти мають можливість оздоровлюватися в таборах відпочинку, відсоток таких оздоровлених є одним з найкращих в області. Звичайно, хотілося б ще більше, наприклад, зробити безкоштовними послуги з медичного обслуговування для якомога ширшого кола наших громадян, але, напевне, ці наміри доведеться поки що відтермінувати, адже, як уже зазначалося, досить значні витрати ми змушені спрямовувати на реконструкцію лікарських установ, оновлення медичного обладнання. Погодьтеся, якщо в лікарнях чи амбулаторіях з вікон свистять протяги, на стінах пліснява, а обладнання, те, що залишилося, ще й досі позначене маркуванням «Зроблено в СРСР», то про які сучасні і якісні медичні послуги ми можемо вести мову?

Тепер щодо тарифів на послуги, що надає населенню наше комунальне підприємство. Звичайно, вони хоч і були затверджені не так давно – у 2012 році, однак уже є застарілими, адже з тих пір відчутно зросла вартість пального та електроенергії – основних витратних складових, що закладені в баланс видатків комунальної служби. Однак, розуміючи, в яких умовах зараз доводиться жити нашим громадянам, ми, разом з Сергієм Володимировичем, домовилися робити усе можливе, аби хоча б ці тарифи залишалися на попередньому рівні. Принаймні доти, доки нам вдаватиметься винаходити можливість, аби відшкодовувати різницю між існуючими та економічно обґрунтованими тарифами. Власне, забезпечення соціальної складової якості життя, як на мене, і є однією з найголовніших функцій бюджету, а вже потім – усі інші.

- Тамаро Вікторівно, а як би Ви оцінили рівень співпраці з сільськими та селищними радами району?

- Буваючи з робочими поїздками на територіях сільських і селищних рад, ми з втіхою відзначаємо, що кожна з них прагне до розвитку, до оновлення, кожен сільський голова прагне якомога більше вкласти у це коштів. Але, з огляду на те, що є й питання, які потребують нашого спільного вирішення (того ж таки, наприклад, пільгового перевезення, а також оздоровлення і харчування дітей), то тут без співпраці з сільськими та селищними радами нам просто не обійтися. І ми вдячні за те, що більшість із них до такої спрівпраці ставляться з розумінням. Особливо хочемо подякувати Йосипівській сільській раді, яка взагалі нам дуже допомагає за багатьма позиціями, що стосуються, наприклад, ремонту районних комунальних закладів, Зеленська сільська рада також не залишається осторонь, коли необхідно вирішувати питання, важливі для усіх жителів району. Окремо хотілося б відзначити активну участь сільських та селищних рад в згадуваній вище програмі розвитку «Майбутнє – спільна справа», де за рахунок об’єднання коштів з різних джерел – і власних коштів територіальної громади, і коштів районного бюджету, і коштів нашого соціального партнера – ПрАТ «ЦГЗК», і власних коштів представників бізнесу реалізувалися такі гарні проекти. Тож головне, що ми намагаємося чути і розуміти один одного. Важливим чинником, до речі, в такій співпраці є кінцевий результат. Якщо люди бачать, куди вкладаються їх кошти, якщо вони впевнені в їх раціональному використанні, то вже наступного разу більш охоче діляться ними.

- І, на завершення нашої розмови, про питання, яке ми не можемо залишити поза увагою, адже сьогодні в нашій країні це питання – одне з першочергових. Маю на увазі децентралізацію влади. Ми знаємо, що нещодавно, в складі делегації, яка вивчає ці процеси, Ви побували в Польщі та Нідерландах. Тож поділіться з нами своїми враженнями від цієї поїздки, своїм баченням того, як саме процес децентралізації має проходити на вітчизняних теренах і,зокрема, в нашому районі?

- Справді, питання децентралізації і об’єднання громад є дуже актуальним. Водночас, хочу сказати, що з цього приводу існують різні бачення і різні бажання. На мій погляд, усе ж раціональнішим і логічнішим алгоритмом цього процесу мала б стати схема «Один район – одна громада». Передусім тому, що сформована вже певна інфраструктура, певний уклад життя. Однак ми не можемо не рахуватися з думкою громадян, тож якщо люди вирішили, що в межах району має бути три об’єднаних територіальних громади, то значить так тому і бути. Коли саме це має статися – гадаю буде зрозумілим уже незабаром. Відомо, що певні активні кроки в цьому процесі здійснюють Ганнівська сільська, Петрівська селищна ради, які, напевне, й стануть адміністративними центрами об’єднаних громад. В селах району, очевидно, відбудуться збори громадян, які приймуть рішення щодо приєднання до тієї чи іншої об’єднаної територіальної громади. І на цей процес ми з Сергієм Володимировичем впливати і тим більше – тиснути не будемо: кожна громада нехай вирішує свою долю самостійно. З часом, так чи інакше, все одно все сформується, адже така нагальність вже давно назріла. Хоча, як на мій погляд, усі ці процеси можна було б зробити значно простішими й логічнішими, створивши, як це уже було колись, при районних радах виконкоми. Фактично, це була б та сама децентралізація в межах одного ра-йону: рада б приймала рішення, які вважала б важливими для кожної території, а виконком безпосередньо втілював би їх в життя. І обійшлося б без різних «революційних» кроків, наслідки яких не завжди вдається передбачити. Але що робити – законотворці вирішили так, а ми змушені виконувати закони. Якщо ж говорити про враження від закордонних поїздок (вперше, до речі, в моєму житті випала нагода побувати в європейських країнах), то в рамках Всеукраїнської програми «Європа на власні очі» я відвідала Голландію і Бельгію. Крім того, зупинялися в Німеччині та Польщі. А згодом, в складі делегації від Кіровоградщини, ми знову побували в Польщі, в Нижній Сілезії вже з більш тривалим і ґрунтовним візитом. Враження від тієї ж Польщі неоднозначне: з одного боку ми радіємо за наших друзів, які зуміли так до ладу облаштувати життя в своїй країні, а з іншого – не побачили нічого такого, що не могло б бути не по силі нам. Щось ми, можливо, могли б зробити ще й краще. Принаймні, мені здається, що у нас є такий потенціал, а найголовніше – бажання багатьох людей, які тут живуть і працюють. І я гадаю – ми також це зробимо. Нехай поступово, але зробимо. Якщо ж говорити про досвід роботи місцевого самоврядування (а саме це мене цікавило в першу чергу), то мене дуже вразив приклад Голландії, де шість міст дійсно вирішили об’єд-натися добровільно з тим, щоб ефективніше вирішувати свої регіональні проблеми. Усі вони розташовані по периметру водної акваторії, де донедавна ще діяли потужні суднобудівні верфі. Але коли цей вид виробництва пішов трохи на спад, шість мерів міст, аби не допустити й економічного спаду, прийняли рішення об’єднати свої зусилля, причому для цього не чекали якогось законодавчого врегулювання такого рішення. Приємно, що й законодавство Голландії подібні речі трактує наступним чином: якщо це не заборонено законом, то чому б і ні? Тим більше, якщо таке об’єднання на користь усім. Тобто подібні речі не повинні обов’язково регламентуватися якимись нормами закону, які у нас, як ми вже говорили, нерідко не лише суперечать одна одній, а й просто унеможливлюють будь-яку, в тому числі й здорову ініціативу громад. Що ще надзвичайно сподобалося – там, практично, немає безробіття. Усі люди працездатного віку, в тому числі й такі, кого ми називаємо людьми з особливими потребами, праце-влаштовані відповідно до їх фаху, до фізичних чи інтелектуальних здібностей. Вони розбивають парки і сквери, будують автобани, залізничні колії… Словом, ми побачили майже ідеальну спільноту, де кожен громадянин потрібен суспільству, кожен є його невіддільною часткою. Звісно, приклад такого об’єднання нам також хотілося б запозичити. З іншого боку, легко об’єднуватися, коли ти розумієш чіткі і прозорі правила гри. Напевне, й наші законотворці мали б врахувати менталітет людей, які завжди з острахом сприймають будь-які новації, коли вони не розуміють предметно: як і що внаслідок зміни буде відбуватися? Скажімо, якби законотворець конкретно в Законі «Про об’єд-нання громад» зазначив, що, приміром, 70% податкових надходжень з кожної громади спрямовуватимуться на її розвиток, а вже 30% нехай ідуть на якісь загальні потреби, то процес цей відбувався б значно інтенсивніше. Але коли все має акумулюватися в центрі і не зовсім зрозуміло, яким чином воно повертатиметься на місця – це й викликає найбільший острах і апатію. Тож приклад з голландськими містами є показовим, який варто було б унаслідувати, адже там є окремо бюджет кожного міста, а є спільний кошик, куди робляться відрахування для вирішення загальних проблем. Знайомилися ми також і з досвідом роботи голландського парламенту і Європарламенту, знайомилися з виборчою системою… Виявляється, що експерименти з виборчою системою властиві не лише нашій державі – там також ледь не щокаденції намагаються щось змінити, покращити, об’єктивізувати.

У Нижній Сілезії ми вивчали досвід об’єднаних громад якраз за кілька років після об’єднання. Перебували, до речі, в гміні, співставній за кількістю населення з нашим районом – 26 тис. мешканців. За словами її очільника, саме такий розмір є найбільш оптимальним – не надто великим і не надто малий. У гміні вже давно сформовані певні історичні корені, традиції, є досить однорідною ментальність людей, тож в цьому напрямку їм дуже комфортно працювати. Хоча, заради справедливості, маю зазначити, що вони мають дуже вагому підтримку Євросоюзу. Уявіть собі – майже 85% бюджету розвитку – це кошти Євросоюзу. Безумовно, це позначилося на тому, що вони дуже потужно прогресували у порівнянні з нами, хоча у 90-х ми мали майже однакові стартові позиції. Напевне, якби ми мали таку вагому підтримку Євросоюзу, то теж були б уже значно ближче до польського рівня життя. І все ж нам у Польщі дуже багато чого варто запозичити – і що стосується структури економіки, і досвіду налагодження співпраці з зовнішніми та внутрішніми інвесторами. Словом, повчитися є чому. Зараз, щоправда, вже інколи доводиться чути, що польська модель нам не підходить, треба було б започаткувати французький досвід… Але, насправді, я переконана, ідеологам цієї реформи не слід зациклюватися на конкретній моделі, а з кожного досвіду запозичувати найкращі елементи. Так само, коли ми колись приймали вітчизняну Конституцію, намагаючись внести у неї всі най-кращі положення з конституцій різних країн, так і тут слід було б здійснити аналіз усіх світових прикладів, запозичивши найоптимальніші, сформувавши якийсь чітко відрегульований механізм. Та все ж – будемо вчитися, переймати, запозичувати. Добре було б укласти угоду з якоюсь польською гміною, щоб задля вивчення досвіду повезти туди наших сільських та селищних голів, аби вони на власні очі побачили переваги, які дає децентралізація. Адже побачити і відчути усе це на собі – є значно ефективнішим поштовхом до дій, аніж безліч семінарів, розповідей, статей чи телепередач.

- Що ж, дозвольте подякувати Вам за спілкування, бажаємо, щоб рік 2018 був не гіршим за минулий 2017, сповнений своїх невеличких здобутків і перемог в ім’я кожного громадянина, кожного жителя нашого району.

- І я вам вдячна за добрі слова, гадаю, що, разом у нас усе вийде так, як ми про це і мріємо!

Спілкувався Олександр Дога.