Ішов сніг. Взимку це звичайна справа. Погода була безвітряною, і великі пухнасті сніжинки неквапом кружляли в химерному танці, повільно наближаючись до землі.

Дві сніжинки, що летіли поряд, вирішили поспілкуватися. Боячись втратити одна одну, вони взялися за руки, і одна з них весело сказала:

– Як добре летіти, насолоджуватися польотом!

– Ми не летимо, а просто падаємо, – сумно відповідала друга.

– Незабаром ми зустрінемося із землею й обернемося в білу пухнасту ковдру!

– Ні, ми летимо назустріч погибелі, а на землі нас просто розтопчуть.

– Ми станемо струмками і попрямуємо до моря. Ми житимемо вічно! – промовила перша.

– Ні, ми розтанемо і зникнемо назавжди, – заперечила друга.

Врешті-решт їм набридло сперечатися. Вони розімкнули руки і кожна полетіла назустріч тій долі, яку сама собі обрала.

Грицько Бойко
Провалився по коліна
- От на лижах я спустився!
Мчав, як тільки міг!
Та упав і провалився
По коліна в сніг...

- А чого ж в снігу шапчина
Й очі повні сліз?
- Проваливсь я по коліна...
Головою вниз!

Друге місце
- От я біг на лижнім кросі -
Не віддихаюсь і досі!
Друге місце я зайняв,
І татусь мене обняв...
- Ну, а бігло ж вас багато?
- Бігли вдвох ми: я і тато!

Сторінку підготувала Олена Приходкова