Під час перебування на курсах в інституті підвищення кваліфікації журналістів, мені довелося прослухати цикл лекцій про історію польсько-українських стосунків. Професор, який їх читав, аргументовано довів, що найближчим етносом до українців є не росіяни чи представники інших слов’янських націй, а поляки. Ми з ними фактично є одним народом. Та, на жаль, нас розділила релігія, саме вона стала причиною багатовікового протистояння між поляками і українцями. Якби Володимир обрав для Русі християнство не східного, а західного обряду, то скоріше за все Русь і Польща створили б єдину державу, яка, займаючи територію від моря до моря і маючи кількість населення в 3 – 4 рази більшу, ніж будь-яка інша європейська держава, була б наймогутнішою не тільки в Європі, а й у світі, адже тоді ще не було ні Британської, ні інших імперій (та й не було б передумов для їх виникнення), не був освоєний американський континент. Словом, історія розвитку Європи і світу пішла б зовсім іншим шляхом.
Та історія, як відомо, не знає умовного способу, тож можна лише гадати, як могло б бути…
Та, як би там не було, попри давні образи і ворожнечу, яка виникала час від часу між нами, українці і поляки мабуть на генетичному рівні відчувають етнічну спорідненість, бо не раз їм доводилося пліч-о-пліч воювати проти спільних ворогів. Не даремно ж гасло борців за свободу Польщі «За вашу і нашу свободу!» стало гаслом і українських патріотів, не даремно ж перегукуються між собою слова національних гімнів Польщі і України: «Не згінела Польща» і «Ще не вмерла Україна».
Не даремно Польщу називають «адвокатом України» в Європі, адже її політики – представники в різноманітних структурах ЄС - найпослідовніше підтримують нашу державу, захищають її інтереси. Разом з тим, з активізацією в Польщі націоналістичних політичних партій та громадських рухів, почастішали антиукраїнські виступи і акції, заклики не забувати так звану Волинську різню. Ця трагедія двох народів була організована сталінською агентурою як в ОУН – УПА, так і в Армії Людовій і Армії Крайовій – польських військових формуваннях, які контролювали комуністи та уряд Польщі в еміграції.
Слід згадати, що польська влада в період між першою та другою світовими війнами проводила жорстоку щодо українців політику, намагаючись їх асимілювати, забороняючи розвиток української освіти і культури, проводячи репресії проти патріотичних українських організацій, церковних конфесій тощо. У відповідь на це ОУН розпочала боротьбу за інтереси українців, яка включала і терористичні акти. Під час війни, використавши настрої недовіри та ворожнечі, агенти Кремля інспірували взаємну різню, хоча до цього українці і поляки мирно проживали поряд, було чимало змішаних родин. Під час цих трагічних подій загинули сотні тисяч людей з обох боків.
Завжди, аби зрозуміти – хто винен у тому чи іншому злочині, слід визначити – кому це вигідно. Взаємна ненависть між українцями і поляками у ті часи була найвигідніша саме Сталіну, як керівнику СРСР, а зараз – Росії. Тому сьогодні і підняли галас про Волинську різню деякі сили як в Польщі, так і в Україні (а найголосніше про це репетують російські пропагандисти та зрадники України, які втекли в Росію разом з Януковичем), хоча на політичному рівні ця проблема, здавалося б, давно вирішена за формулою «Ми прощаємо і просимо прощення» на рівні найвищого керівництва обох держав. Та, незважаючи на це, польські націоналісти знову і знову твердять про провину українців перед поляками, звинувачуючи фактично всю націю в злочинних діях, хоча різня була взаємною. Знову і знову з’являються повідомлення, що то цвинтар Орлят у Львові, то могили бійців УПА хтось сплюндрував. І важко не помітити за кожним актом вандалізму «вуха Кремля». Важко також не помітити, що Росія підтримує найтісніші зв’язки з неофашистськими, націоналістичними і екстремістськими партіями і рухами в усьому світі, надаючи їм як політичну, так і фінансову допомогу, твердячи разом з тим, що бореться проти міфічного фашизму в Україні.
Після війни Сталін і контрольований ним уряд Польщі, замість того, щоб розв’язати проблему українсько – польських стосунків шляхом порозуміння і примирення, вирішили поглибити протистояння на етнічному рівні, розуміючи, що єдність між поляками і українцями несе загрозу комуністичній диктатурі. Тому прийняли взаємне рішення щодо депортації українців з земель, на яких вони жили впродовж багатьох століть, заклавши таким чином «міну сповільненої дії» під польсько-українські відносини на багато десятиліть наперед.
Цій темі присвячена стаття, опублікована в тижневику «Історія», яку ми пропонуємо вашій увазі, шановні читачі (публікуємо з незначними скороченнями).
Анатолій РЯБОКОНЬ.
