Продовжує дивувати любителів поезії своєю самобутньою метафоричністю, несподіваною образністю та глибоким філософським підтекстом творів наш земляк Григорій Ліщенюк. Ось і нова його збірочка – «Просинь» додає нових емоційних відтінків у палітру стриманих, часом похмуро-сірих, а часом – яскравих золотаво-багряних барв, що, як і сама неповторна осінь, на якийсь досить короткий час зачаровують своєю дивовижною красою, а затим навівають відчуття невимовної туги, що з останнім опалим листочком занурює в глибокий летаргічний сон зі слабкою надією дочекатися неминучу життєдайну весну.

Академічний тлумачний словник української мови пояснює, що «просинь» - це частина синього простору неба, яку видно в розриві між хмарами чи у тумані. Однак у Ліщенюка, звичайно, ця назва має значно ширший підтекст. Просинь – це дороговказ, що веде до щасливого безтурботного буття, до ідеального справедливого суспільства, яке, на жаль, мабуть, існує лише в людській уяві, це своєрідне світло в кінці тунелю, промінчик надії у, здавалося б, зовсім безнадійному становищі.

Хтось схильний бачити в поезії Ліщенюка наростаюче громадянське звучання. Можливо, в інших добірках воно й справді трохи відчутніше. Але «Просинь» - це більшою мірою покаянна сповідь особистості, втомленої безкінечними надіями і розчаруваннями, оманливими пошуками все нових і нових месій, які, запаливши вогник довіри у людей, зрештою, виявляються такими ж фальшивими і нікчемними, як і їх попередники:

- … У нього є свої трибуни й зали,
Ідеї, що давно покрила цвіль,
Та що б ви там хороше не казали,
Корито – лиш одна у нього ціль.

І все ж, погоджуючись з автором в оцінці подібних явищ, помічаємо, що їх він окреслив лише побіжно, кількома презирливими штрихами, адже добре знає і розуміє, що головне в житті – не гроші, не слава, і не влада. Головне – це те, що ніколи не сфальшивить, не обдурить, не заведе в оманливі манівці. І вимірюється воно різними, не зовсім співмірними, але одвічно справедливими критеріями – час, вічність, краса природи, сила стихії, а ще – мудрість, любов, порядність, вірність, доброта. І якщо твори Ліщенюка змушують ще і ще раз замислитися над цими категоріями, якщо вони спонукають своїх читачів ставати добрішими, розсудливішими, благороднішими – то вже навіть і цього достатньо, аби знайти для них гідне місце на поличці своєї бібліотеки, а ще краще – у комірчинах власної свідомості, що формують світоглядні позиції. Словом – читайте, вдумуйтесь, насолоджуйтесь.

Володимир Кіфенко.