Як і домовлялися – на цьому тижні підводимо підсумки конкурсу, умови якого були оприлюднені на сторінках районки якраз на Великдень: у № 29 від15 квітня. Вдячні усім нашим читачам, що взяли у ньому участь, водночас, дещо засмучує пасивність молоді, адже якраз від молодих мешканців Петрівщини, на яких ми розраховували, творчих робіт і не надійшло. Будемо сподіватися, що це сталося не через відсутність у нас талановитої, креативної молоді, а тому, що своє творче натхнення вони реалізують в якийсь інший, більш сучасний спосіб, наприклад, через соціальні мережі.

І все ж сказати, що ми зовсім не відкрили для себе і для наших читачів нові прізвища – буде несправедливо: досить цікавими, а головне – відповідними до теми конкурсу поетичними рядками нас потішили луганчанки – Ольга Михайлівна Лотиш та Світлана Олексіївна Мельник. Вони ж, за узгодженою оцінкою конкурсної комісії, що складається з працівників редакції, стали призерами конкурсу, посівши третє місце. А от перше і друге місця ми віддали нашим постійним, регулярним авторам - відповідно Григорію Ліщенюку та Раїсі Філіпенко. І Григорій Васильович, і Раїса Іванівна працюють в зовсім різних жанрах, але їх твори завжди є незмінною окрасою нашого видання і завжди знаходять теплий відгук в серцях своїх прихильників. Усі твори, що визнані переможцями і призерами конкурсу, ми пропонуємо до вашої уваги.

І насамкінець про нагороди переможцям: як і обіцяли – невеличкі скромні призові чекають на своїх законних власників. Отримати їх, дорогі наші конкурсанти, ви зможете безпосередньо в редакції газети в будь-який зручний для вас час. Якщо не маєте змоги зробити це особисто – доручіть комусь із ваших друзів, знайомих, товаришів, колег. Ми ж вдячні вам за участь і сподіваємося побачити вас серед учасників уже в наступних наших проектах, які обов’язково будуть започатковуватися на сторінках районки.

Барвисто розквітли барвінки,
Напившись небесної сині.
Так радісно, сонячно й дзвінко
Сміється джерельце в долині.
Нап’юся і я із джерельця
Моєї землі дивних ліків -
І вмить заболить моє серце
І стану барвінком навіки.
І буду цвісти по долині,
І буду рясніти на луках,
Аж поки квітки мої сині
Не зірвуть коханої руки.

* * *

Квітне квітень - квіткар,
В білій піні садки.
Носять бджоли нектар
В золоті стільники.
Пахнуть медом дощі,
Все таке молоде.
У зеленім плащі
День вихрястий бреде.
І, мабуть, неспроста
Так здалося мені,
Що не сивим я став,
А зацвів навесні.

* * *

Цей березень - калюжі повні,
Кругом вода, де їй межа?
Тут кожна трісочка сьогодні
Себе корабликом вважа.
Вона пливе за течією,
Струмує небо голубе.
Ах, весно! Ще побудь моєю,
Я цілу зиму ждав тебе.

Григорій ЛІЩЕНЮК.
смт Петрове.

Весна - пора кохання

Стрепенувся квітень, засміявся дзвінко,
Вітерцем духмяним у садок влетів.
Відігрів в долонях захололу гілку,
Ніжним поцілунком бруньку розбудив.
(Н.Дзюмак)

Весна - це перший південний подих теплого повітря, перші рожеві бруньки калини, ні з чим не зрівнянний запах весняної зелені і перші лелеки, що повернулися із вирію. І переважно навесні, разом з природою, пробуджуються людські почуття і приходить рання, чи, можливо, і запізніла весна та любов у людські душі.

Любов - це великий скарб, подарований людям Богом, який має надзвичайну силу, здатну будь-кого скрутити в баранячий ріг або відростити пташині крила і відпустити у вирій.

Людське життя дуже складне, і часто трапляється, немов навмисно, на самому вирішальному моменті перекриває дорогу чорна смуга. Тож дівочу долю не розгадати і не замовити наперед. І звідки виглядати свого судженого - ніхто не знає.

У Романа й Марини все вже було ви-рішено завчасно, і їхні родини повністю готувалися до весілля.

Молоді придбали обручки, а от весільної сукні не встигли: дуже Роман хотів бачити свою наречену неперевершеною, тому яку б не примірили - не така! Марина намагалася переконати Романа, що разом вибирати і приміряти сукню - погана прикмета; і не слід бачити нареченому сукню до весілля. Та Роман не вірив у прикмети і з нетерпінням чекав, коли винесе на руках із РАГСу свою законну дружину, бо дуже чесно обоє дотримувалися свого прозорого кохання, яке і мали приурочити першій шлюбній ночі.

У Марини була вірна подружка Світлана, що мала бути дружкою на весіллі. Вона знала всі їхні таємниці, навіть коли Роман і Марина вперше поцілувалися і зізналися один одному в коханні, будуючи плани на майбутнє. Тому старанно допомагала в підготовці до весілля і довірливо дивилася в очі подрузі.

Того фатального вечора лише опівночі закінчили підготовчу роботу, а оскільки Світлана мешкала далеко, аж через міст, Марина попросила Романа, щоб провів її додому. Невже могла тоді подумати, що назавжди віддала своє кохання подрузі? Та скільки не чекала, вже всі очі порвала, але коханий не повернувся ні тієї ночі і ніколи більше. Ось так і обірвалася струна на першому етапі палкого кохання, як в тій пісні: «В любви надо действовать смело, задачи решать самому - и это серьезное дело нельзя поручать никому».

З чорної смуги розпочалося життя Марини, яка довгий час переслідувала її. Через скрутне життя не змогла закінчити інститут, невдалим виявився і шлюб, бо кохала лише одного. Є такий вислів: «Якщо в житті трапляється найгірше, то це обов’язково до найкращого». Можливо, й так, але Марина довго чекала того «найкращого», яке чомусь завжди обходило її стороною, лише спогади про перше кохання зігрівали. Не для Марини цвіли сади щовесни волошки в її душі, а квітуча весна приносила лише смуток і розчарування, як в отих рядках: «В ту весну все навколо цвіло, радість кохання і щастя було, перше кохання лишилося в серці, чисте таке, як вода в озерці».

Носила доля Марину по глибоких життєвих вибоїнах і тернистих шляхах, як осінній листок. І лише в зрілому віці дала притулок в холодному північному краї, далеко від батьківського порогу. Там не цвітуть сади, не співають солов’ї і не пахнуть блакитні волошки в житі, а лише завивають хуртовини і дошкуляють тріскучі морози.

Скоро звикла Марина до чужої землі, до суворого клімату і добрих людей. Як одна мить, спливли роки в далекому холодному краю. Вийшла на пенсію в 50 років, відправила своє збіжжя додому, в Україну, лише лишилася ще на деякий час, щоб уладнати пенсійну документацію. Щоб не гаяти часу - оформилася у позавідомчу охорону на літній період, а вже на зиму мріяла повернутися додому. Ось тут, напевне, і прийшов той найкращий час, якого вже й не сподівалася. Хоч і запізніла весна з квітучими садами в душі, що розбудили Маринині почуття, прийшли в 50 років.

Сергій теж був на пенсії і працював в позавідомчій охороні. Будучи в нічній зміні, зателефонував до райвиконкому, де працювала Марина. Почувши незнайомий голос, запитав: «Вы что - новенькая? Будем знакомиться: Я - Сергей, по акценту слышу, Вы с Украины?»

Як же Марину здивував отой перший візит Сергія. Примчав серед ночі в самому лише піджаку в 40-градусний мороз (правда приміщення районного вузла зв’язку, де працював Сергій, було зовсім поруч з райвиконкомом) і приніс за пазухою загорнуту гарячу картоплю в мундирах та в’ялену рибу - горбушу. Пояснив, що зварив картоплю у чайнику. Промовивши: «Ешьте, пока горячая», хутко зник, адже лишив свою варту без нагляду. Марина здогадалася, що Сергію не терпілося побачити «новеньку». Невдовзі він знову зателефонував і промовив: «А Вы знаете, что мы с вами охраняем самые важные объекты нашей страны, вы - «Белый дом», то есть - власть, а я - связь? Так что будьте очень бдительны».

Не думала Марина і не допускала в помислах, що оте коротке знайомство і гаряча смачна картопля в мундирах стануть визначальними в її житті. А оте найкраще наздожене її в запізнілій весні в чужому холодному краю, де ніколи не цвітуть сади. Не вірилось, що прийшла Маринина затишна опіка з боку Сергія у зрілому віці. Тож довелося змінювати всі плани на майбутнє.

Одружилися, ще на два роки залишилися на Півночі і в законному порядку отримали квартиру, на що він, як учасник Великої Вітчизняної війни, мав право поза чергою. А згодом обміняли житло на Україну. Навіть не хотілося прощатися з обжитим, хоч і холодним краєм, де вже «зацвіли сади і волошки в житі» в душах Марини та Сергія. Тож не даремно говорять, що «любви все возрасты покорны». Лише любов здатна змінювати всі координати в житті. Тільки любов відрощує крила в будь-якому віці, і навіть там, де вічна мерзлота, з-під криги проростає блакитний ранній пролісок у душах закоханих.

Недарма оспівують любов у піснях та віршах:
«Пускай любовь сто раз обманет,
Пускай не стоит ею дорожить,
Пускай она печалью станет -
Но как на свете без любви прожить?»

Варто зазначити, що весна - не лише прекрасна пора, а ще благодатне явище, що своїм сонячним теплим промінчиком розтоплює давно замерзлі душі і єднає їх докупи, надихаючи людей на світлі коханням стосунки. Від такого і життя стає кращим,хочеться жити і творити наперекір усім негараздам.

Тож бажаю, щоб в кожну душу в будь-якому віці усім прийшла рання чи запізніла весна з чарівним ароматом квітучих садів і блакитних волошок в житі.

Раїса ФІЛІПЕНКО.
смт.Петрове

Предчуствие любви

Нас разделяет дальняя дорога,
Я верю – скоро встретимся с тобой,
Как хочется мне счастья – хоть немного,
Предчувствую: придет оно весной.

Как в чистоту хочу я верить
Свиданья первого с тобой,
Чтоб наверстали мы потери,
Что нам отпущены судьбой.

Когда придет тот звездный час,
Тот час, когда мы будем вместе
И будем верить, что о нас поется
В лебединой песне?!

Світлана МЕЛЬНИК
с. Луганка.

Квітнева хуртовина

Ой, яка краса в дворі!
Вишні зацвіли,
Бо птахи на крилах
Весну принесли

Нарциси підняли голівки,
Тюльпани вогником горять,
А жовтенькі чистячки
Виблискують, як світлячки.

Враз налетіла хуртовина,
І землю білим килимом накрила.
На нім - квіточки весняні,
Це диво - і тобі й мені.

А зимонька усіх лякала,
Таку вже вдачу вона мала.
Вітрисько теж допомагав:
Вишневий цвіт він обривав.

І падав – падав білий цвіт до ніг
На білий-білий, справжній сніг.

Рання весна

Весняне сонечко пригріло,
Травицю, квіти розбудило.
Пробились стрілочки з землі:
То квітнуть проліски малі.

Виспівує в траві струмок.
Він веселить малих діток,
Що збіглись весело в лісок.
Для мами назбирать квіток.

Цвіте сережками ліщина,
У затишку лежить сніжок.
Сміється весело дитина.
Радіє з нею і лісок.

Ольга ЛОТИШ, вчитель-пенсіонер.
с. Луганка.