Здається, календарної зустрічі нашої команди з рівненським «Вересом» уболівальники «Інгульця» чекали з особливою надією і сподіванням. І не лише тому, що рівненська команда сьогодні є одним з претендентів на входження до найвищого футбольного дивізіону, а й тому, що ще з самого початку виступів «Інгульця» в професійному футболі саме з «Вересом» у нас склалися найзапекліші, найпринциповіші стосунки, і боротьба за лідерство велася не лише в безпосередніх протистояннях, а й заочно – шляхом здобуття якомога більшої кількості очок у поєдинках з іншими командами. Що-правда, сказане стосується виключно минулого футбольного чемпіонату, коли обидві команди виступали ще в Другій лізі. Доля ж команд в Першій лізі склалася зовсім по-різному, і якщо «Верес», як уже було сказано, цілком реально претендує на одне з двох місць, що дадуть можливість вже в наступному чемпіонаті виступати в Прем’єр-лізі, то «Інгулець» бореться за те, щоб утриматися в Першій лізі, а не понизитися в класі знову. І все ж, хоч у складах обох команд, з моменту їх першого безпосереднього поєдинку, відбулися кардинальні зміни (те перше протистояння добре пам’ятають хіба що одиниці гравців як «Інгульця», так і «Вереса»), однак дух непримиримого суперництва залишився і, схоже, тепер надовго, якщо не назавжди, визначатиме характер стосунків між ними.
Розпочався ж звітний матч 26-го туру на стадіоні «Інгулець» з потужних атак гостей: здається, наші хлопці трохи психологічно принишкли перед авторитетом суперників і, фактично, віддали їм центр поля, намагаючись грати від оборони. Виявилася така тактика у грі з «Вересом» не особливо ефективною: рівняни, використовуючи довгі, націлені передачі, уміло переводили м’яч з флангу на фланг, вишукуючи слабкі місця в обороні «Інгульця». Причому, що сподобалося у їх виконанні – ці передачі робилися адресно і, зазвичай, дуже точно, тож на зручну ударну позицію почергово виводився то один, то інший гравець. Водночас, в обороні «Інгульця» час від часу простежувалася деяка паніка, захисники не завжди встигали контролювати власні зони відповідальності. Кілька разів такі провали в обороні призводили до небезпечних атак на ворота «Інгульця», тож огрі-хи захисників «підчищав» Геннадій Ганєв. Але й він виявився безсилим, коли після чергової діагональної передачі, практично в парі метрів від лінії воріт, безперешкодно прийняв м’яч Дмитро Козьбан, перенаправивши його головою в сітку. Сталося це на 14-й хвилині гри. І лише пропущений м’яч, здається, вивів гравців нашої команди зі стану «оціпеніння» - вони сміливіше і рішучіше пішли в атаку, змушуючи тепер уже рівнян нервувати і, не встигаючи за атакувальними діями гравців «Інгульця», порушувати правила. Одне з таких порушень проти Євгена Немтінова було покаране штрафним ударом в бік воріт «Вереса». Виконав удар сам потерпілий: голкіпер рівнян не зумів зафіксувати м’яч в руках, а на відскок першим встиг Олександр Медвєдєв, зрівнявши рахунок - 1:1. Тим не менш, на досягнутому наші футболісти заспокоюватися не збиралися, продовжуючи тиснути на ворота «Вереса» і змушуючи рівнян і надалі діяти з помилками. Саме завдяки такому тиску уже на 25-й хвилині «Верес» залишився в меншості – за два грубих порушення проти гравців атаки «Інгульця» другу жовту картку, що автоматично перетворилася на червону, побачив перед собою півзахисник рівнян Борис Орловський. З’явилося відчуття, що «Верес» уже дещо деморалізований, а «Інгулець» навпаки – спіймавши кураж, ось-ось вийде вперед. Але час збігав, розвинути свій успіх наші гравці не змогли. Цього дня ми побачили досить багато чудових атакувальних дій у їх виконанні, здавалося, що «Верес» вдасться таки дотиснути, адже часом гостей від наступного пропущеного м’яча рятували чудо у вигляді поперечини воріт або неймовірні сейви голкіпера «Вереса» Ільющенкова. Останні двадцять хвилин гри взагалі пройшли за тотальної переваги «Інгульця», однак втілити в забиті м’ячі її так і не вдалося. А вже у додані арбітром хвилини сталася катастрофа: очевидно, не зумівши вдруге «розпечатати» ворота «Вереса» наші гравці вирішили, що й нічия з одним із лідерів ліги буде непоганим результатом, притиснувшись до власних воріт і дозволивши рівнянам провести одну з доволі нечисленних уже контратак. За що й були покарані. Адже саме вона виявилася результативною: після подачі кутового Сергій Борзенко, ви-вільнившись з-під опіки захисників «Інгульця», потужно і точно в один дотик «розстріляв» ворота нашої команди, встановивши остаточний рахунок 2:1 на користь «Вереса». Звичайно, можна нарікати на те, що в даному разі взяття воріт відбулося й через помилку арбітра: як було чітко видно на відеоповторі, м’яч за лінію воріт вийшов саме від Козьбана, отже мав бути не кутовий, а звичайний удар від воріт. І все ж, кутовий – це не таке вже й загрозливе стандартне положення, щоб його не можна було більш-менш спокійно нейтралізувати, тим більше граючи в більшості. Чому наші хлопці припустилися на останніх секундах такої розслабленої недбалості – мають з’ясувати тренери команди. Водночас вердикт уболівальників, які на пропущений м’яч відреагували багатоголосим скандуванням «Ганьба», на мій погляд, був занадто категоричним: гаразд, можна було б з цим погодитися, аби віддали перемогу без бою, але ж билися на рівних, і, здається, «Інгулець» навіть більше мав чудових моментів, аби вирвати перемогу. Ну а те, що Фортуна цього дня від нас відвернулася… Що ж, на жаль, таке трапляється. Про всяк випадок нагадаю, що змагалися команди, одна з яких посідає третє місце в турнірній таблиці, а інша – чотирнадцяте. Тож коли та, що посідає чотирнадцяту сходинку, поступається третій з мінімальною перевагою в один м’яч, то, очевидно, - не така вже це й сильна ганьба. Це, до речі, стосується й дискусії на цю тему, що розпочалася невдовзі після гри в одній з соціальних мереж. А з іншого боку, й футболістам на уболівальників ображатися, напевне, не варто, адже багатоголоса «Ганьба» була швидше емоційною реакцією на той розпач, що охопив, мабуть, кожного з нас після пропущеного другого м’яча. Адже, говоритимемо відверто, - результат був абсолютно не по грі, наша команда заслуговувала, як мінімум, на нічию, проте втримати і її не зуміла, хоч й грала майже півтора тайми у більшості.
Здається, певною мірою невдача нашої команди зумовлена й помилкою тренерського штабу під час проведення замін, адже хоч у Євгена Немтінова гра, можливо, цього дня пішла не найкращим чином, однак своїми дошкульними і невтомними рейдами він змушував гравців «Вереса» постійно діяти «з оглядкою» на власні ворота. Коли ж Немтінова замінили, здається, захисники рівнян аж зітхнули з полегшенням. Ну що ж – негативний досвід – це теж річ дуже важлива, а якщо з нього будуть зроблені правильні висновки – то ще й неоціненна.
Але ж багато з нас люблять футбол в тому числі й за його передбачуваність, і зовсім не завжди ця непередбачуваність траплятиметься лише на нашу користь. До речі, домашньої гри наступного туру на Петрівщині не буде («Інгулець», як відомо, гратиме виїзний матч в Тернополі, а «Інгулець-2» автоматично отримає до свого послужного списку 3 очки через зняття херсонського «Кристала» зі змагань), тож ми матимемо цілих півтора тижні, аби заспокоїтися і знову, скучивши за футболом, прийти і підтримати наших улюбленців в їх наступному, і знову дуже відповідальному й нелегкому поєдинку: в четвер, 4-го травня, до Петрового приїде ще один лідер Першої ліги – ковалівський «Колос», який в турнірній таблиці розташувався одразу за «Вересом».
І насамкінець про виступ нашого другого «Інгульця» в Одесі. Як і передбачалося, лідерам Другої ліги наші хлопці поступилися. Втім, очікуваного розгрому не зазнали, виступили досить достойно, поступившись з рахунком 0:2. І все ж, чергова поразка тепер «зсунула» нас з четвертого рядка турнірної таблиці, який давав можливість взяти участь в перехідних матчах за право виступів у Першій лізі. Звісно, згідно з регламентом чемпіонату, дві команди одного клубу в одній лізі грати не змогли б в будь-якому випадку. І все ж, четверта сходинка давала надію, що в разі потрапляння в зону перехідних матчів головного «Інгульця», доля путівки залишиться, так би мовити – нашою «домашньою» справою. Якщо ж за вісім турів, що залишилися до кінця першості, не зуміємо повернути собі четвертий рядок, то очевидно, Другу лігу в перехідних іграх представлятимуть хтось із непоступливих новачків – «Реал-Фарма» чи «Балкани». І все ж будемо вірити, що «Інгулець» закріпиться в Першій лізі і без перехідних ігор. А ми його і надалі активно підтримуватимемо.
Володимир Кіфенко.
