Сторінками історії
1989 рік для жителів Петрівського району, як і для всієї України, мав колосальне значення. Перший з’їзд народних депутатів СРСР, який, як і велика кількість публікацій на заборонені раніше теми, сколихнули суспільну свідомість, породивши у одних сподівання на кардинальні зміни на краще, а у других - розгубленість і страх. У цей час в «Трудовій славі» за 22 липня з’явилася стаття Анатолія Рябоконя «Діяти, як велить совість». Але публікації передували події, які й заклали основу створення Руху на Петрівщині.
Як стверджував Анатолій Васильович: «У тому, що я став рухівцем, певну роль відіграла Прибалтика». Так воно і сталося. Навесні 1989 року в особистих справах побував в Литві, де відчув незнаний досі дух свободи, придбав кілька газет з публікаціями, які розвінчували справжню суть комуністичної ідеології. У потязі Вільнюс - Київ познайомився з київським інженером Володимиром Семашем, який виявився членом оргкомітету по створенню Народного руху України за Перебудову. Він і ознайомив А. Рябоконя з проектом Програми та статуту НРУ, тож 40-річний директор підліткового клубу приїхав до Петрового вже окрилений ідеєю створити районний осередок Руху.
На початку червня, домовившись з директором ра-йонного Будинку піонерів Лідією Штанько, А. Рябоконю вдалося провести обговорення проекту Програми та Статуту НРУ з працівниками закладу. Більшість учасників зустрічі сприйняли інформацію позитивно, деякі з них погодилися стати членами групи підтримки НРУ, разом з кількома працівниками районного Будинку культури в групі налічувалося 11 осіб. Склали протокол про створення групи підтримки Народного Руху, який, скріпивши своїми підписами, відіслали в Київ, в оргкомітет по створенню організації для реєстрації групи. А невдовзі А. Рябоконь отримав листа від знаного вченого В.Брюховецького (засновника Києво-Могилянської академії) із запрошенням в якості гостя від новоствореного Петрівського віділення Руху на Київську регіональну установчу конференцію НРУ за перебудову, яка відбулася 1-2 липня 1989 року.
Саме під враженням від роботи конференції А.Рябоконь і написав названу вище статтю, дозвіл на публікацію якої дав в.о. редактора Анатолій Ткаченко.
У ній говорилося про нагальну необхідність створення НРУ, адже подібні громадські формування на підтримку Перебудови вже існували в усіх союзних республіках, крім України, висловлювалася стурбованість за подальшу долю України. А.Рябоконь згадував виступ першого секретаря Подільського райкому партії м. Києва І.М.Салія, який говорив: «… зараз в ім’я перебудови, насамперед, потрібні не слова, а дії…Для цього партія не на словах а на ділі повинна піти в народ…». Також в статті спростовувалися звинувачення, які закидали Рухові - в екстремізмі, підбурюванні до національної ворожнечі, «самостійницьких» настроях.
І наостанок автор звертався до жителів району: «Доля перебудови в наших руках…вступайте в Народний Рух України за перебудову…».
Стаття стала «бомбою», яка розбурхала громадськість не тільки Петрівщини, а й всієї області, адже саме напередодні секретар Кіровоградського обкому партії С.Шапикіна на одній з нарад безапеляційно заявила, що на Кірово-градщині ніколи не буде Руху. Тож оголосила А.Рябоконя своїм особистим ворогом.
В Будинку піонерів після публікації статті влаштували «розбірки» і залякування, наслідком яких стала відмова від участі у Русі багатьох з тих, хто підписався під документом про його підтримку. Залишилося лише кілька чоловік, які не злякалися погроз і оголосили, що залишаються в Русі.
Крім того, дуже великі неприємності мав А.Ткаченко, якого погрожували вигнати з партії і з роботи, хоча, зрештою, обмежилися суворою доганою. Стосовно ж А.Рябоконя обком партії прийняв рішення знайти можливість усунути його від роботи з дітьми, що згодом і було зроблено.
Після невеликого затишшя 31 серпня в районній газеті з’являється стаття під назвою «Куди рухається Рух». В ній говорилося про те, що Рух є нібито антинародною організацією, повторювалися нісенітниці комуністичної пропаганди, а то і відверта брехня: «…давати відсіч, вести наполегливу, роз’яснювальну роботу там, де мають місце збочення, на словах правильні лозунги, вболівання за долю перебудови, а на ділі пасивність, а то й протиставлення себе партії. І навіть відвертий екстремізм й націоналізм», - говорилося в ній. Далі автор, ім’я якого, на жаль, не вказано, стверджує: «… ініціатори і творці неформальних об’єднань не питають широкі верстви населення, чи потрібні їм інші курси і рухи, інша перебудова». Після цього ніби прорвало греблю – практично в кожному номері «Трудової слави» і передачі районного радіомовлення на Рух полився бруд і брехня з метою його дискредитації.
2 вересня на першій сторінці газети виходить передрук із газети «Правда Украины» статті Ю. Килимника, секретаря Київського міському Компартії України. В ній наголошувалось на неприпустимості від’єднання такої неформальної організації, як НРУ від комуністичних ідей та ідей перебудови, про маніпулювання масовою свідомістю діячів Руху. Тобто, про маніпулювання свідомістю людей говорили ті, хто, починаючи від Леніна, тільки цим і займалися впродовж кількох десятиліть. Дещо відступаючи від хронології подій, зазначу, що діяльність цих маніпуляторів цілком логічно завершилася тим, що близько року тому був прийнятий Закон України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки».
Комуністичні пропагандисти намагалися зобразити рухівців такими собі «відщепенцями», які не мають нічого спільного з народом, бо Рух, мовляв, вигадка «писак» (рішення про створення громадської організації на підтримку Перебудови було прийнято на партійних зборах Спілки письменників України), хоча серед 1109 делегатів Установчого з’їзду НРУ були представники всіх верств населення – робітники, селяни, військові, представники інтелігенції.
19 вересня вже під звичною назвою «Куди рухається Рух» , виходить стаття М.Одинця та І.Тихомирова, - нотатки з Установчого з’їзду. В різкій критиці кореспонденти газети «Правда», маючи змогу бути присутніми на установчому з’їзді НРУ за Перебудову, який відбувався 8-10 вересня в м. Києві, різко розкритикували діяльність делегатів, зазначаючи, що нібито у Львівській області екстремістське крило Руху давно міцно утвердилось, що нібито з трибуни з’їзду звучали в переважній більшості промови, скроєні за одним зразком – провокувати вигуки «Ганьба!» на адресу КПРС.
Але журналісти свідомо перекручували факти, бо насправді на з’їзді йшла розмова про те, якою має бути демократична Україна, як позбутися ганебного тоталітарного минулого, як відроджувати економіку держави, яка на той момент вже була на межі розвалу. Траплялися і антикомуністичні виступи, але не більше десяти відсотків від їх загальної кількості, бо ж насправді і серед делегатів, і серед керівників Руху було не менше 50% комуністів, а один з ведучих засідання у відповідь на звернення до нього: «Пане ведучий…» відрізав: «Тут вам не пани, а товариші зібралися, бо серед нас більшість – комуністи». Цього журналісти комуністичної газети не помітили, як не помітили і те, на чому наголошував учасник установчого з’їзду,відомий письменник Олесь Терентійович Гончар, який у своєму виступі говорив: «Держава правова тим і відрізняється від держави тоталітарної, режимної, що вона має усунути будь-які дискримінації, значно поглибити нашу демократію; правова – це та, де не буде корупції, злочинності, де спецкостоломи за одну лиш безневинну репліку не ламатимуть людям ребра».
Варта уваги і стаття І.Манжоса, бригадира колгоспу імені 40-річчя Жовтня, під назвою «Яка дія, така має бути і протидія» у звичній вже рубриці «Куди рухається Рух». Автор статті вже встиг себе зарекомендувати, як один із палких ненависників НРУ за Перебудову. Він був одним з тих, кого партійні органи використали у якості провокаторів, назвавши «делегатами з’їзду Народного Руху від народу», хоча ці «делегати» до Руху не мали жодного стосунку. Зрозуміло, що їхні «мандати» не були визнані, і в приміщення актової зали КПІ, де проходив захід, їх не пустили.
28 вересня у актовій залі райкому партії відбулася зустріч «партійно-господарського активу» району з А.Рябоконем, в якій взяли участь секретар обкому партії С.Шапикіна, лектор обкому партії В.О. Гора, все керівництво Петрівського райкому партії. Задала тон С.Шапикіна, яка лила бруд на Рух, звинувачуючи його у всіляких гріхах, брехала і перекручувала факти. За цим з посмішками спосте-рігали керівники райкому. Зрештою А.Рябоконю надали слово, хоча під час виступу його постійно перебивали репліками з президії та вигуками з зали на кшталт: «Та що його слухати, треба його побити і викинути у вікно!». Після цього в передачі районного радіомовлення прозвучав фрагмент виступу А.Рябоконя, змонтований таким чином, щоб кардинально перекрутити його зміст. Анатолія Васильовича звинуватили в тому, що прийшов агітувати за Рух, хоча саме для того, щоб розповів про Установчий з’їзд, його і запросили. Звинувачували навіть в тому, що готувався до зустрічі, бо зачитував цитати з деяких документів, прийнятих з’їздом, та виступів делегатів. Пізніше А.Рябоконь згадував, що його підтримав лише Володимир Ганжа, який був тоді головою парткому колгоспу ім.Леніна і закликав учасників зібрання до толерантності і совісті. «Ми ж самі запросили чоловіка на зустріч, то дайте ж йому слово сказати!» - звертався він до присутніх. А пізніше зауважив, що переможцем цього пропагандистського заходу виявився саме А.Рябоконь, хоча комуністичні керманичі району і області цього так і не зрозуміли.
Ось ще одна цитата зі статті І.Манжоса, який «хвилювався» за Рух і стверджував: «… з’їзд, прикриваючись перебудовчими гаслами, пропагував і утверджував неприхований екстремізм і націоналізм, негативне ставлення до КПРС, радянської влади, грубе порушення Конституції СРСР». Тож не дивно, що багато людей стали жертвами брехливої антирухівської пропаганди. «…Ми, прості люди, рядові трудівники, не підтримуємо Рух і не визнаємо його», - такими словами закінчувався допис в «Трудову славу» О.Пархомчук, робітниці радгоспу «Маріампольський».
Таким чином, обмірковуючи сказане, можна зробити висновок, що виключно за підтримки райкому партії і людей, які вірували у КПРС і світле майбутнє Радянського Союзу, Рух спочатку отримав різку негативну критику. Але завдяки А.В. Рябоконю, його однодумцям, які були окрилені ідеєю створення Руху і в подальшому не сховалися й не зреклися НРУ за Перебудову, намагаючись донести до народу істинні ідеали Статуту і Програми Руху, демократичних і загальнолюдських цінностей, Рух став вирішальним у побудові та досягенні Незалежності України в 1991-му році.
Відтворюючи історичну пам’ять, ми торуємо шлях до утвердження громадянського суспільства і по-літичної нації – української політичної нації.
Юлія Лига, учениця 8-го класу Новостародубської ЗШ І-ІІІ ст., вихованка історико-краєзнавчого гуртка «Кіровоградщина. Історія рідного краю», керівник - Ю.Кулибаба.
На знімках: перший в Петровому мітинг, організований осередком Руху, зібрав дуже велику кількість людей; організатори мітингу А.Рябоконь (біля мікрофона) і І.Литовченко; голова Кіровоградської обласної ради О. Чорноіваненко відкриває експозицію в обласному історичному музеї, присвячену 25-річчю створення Народного руху України за Перебудову; впродовж кількох років письменник Василь Бондар був керівником Кіровоградської крайової організації Руху.
