Навесні, коли тануть сніги
І на рясті просяє веселка,
Повні сил і живої снаги,
Ми вшановуєм пам’ять Шевченка

Вічну шану українського народу і народів всього світу Т.Г.Шевченко здобув своєю геніальною поезією: простою, зрозумілою і, в той же час, зворушливою. Нині не знайдеться в Україні людини, яка не була б з нею знайома. Більшість віршів і поем склалися на тернистих дорогах його життя, які, здебільшого, пролягали поза межами рідного краю – під час навчання та перебування в Петербурзі та в засланні.

Багато віршів Шевченка стали піснями, однією з найпопулярніших є «Реве та стогне Дніпр широкий» (з поезії «Причинна»).

Я зі шкільної парти захоплювався творами Т.Г.Шевченка. Бувало, мати просить: «Синку, ми сьогодні збираємося в хаті у Седченків, прийди і почитай нам щось з Шевченка». Після школи беру «Кобзаря» і йду за вказаною адресою. Перш за все, односельці просять прочитати «Катерину» (Кохайтеся, чорноброві…). Поезія Шевченка, в якій він змальовує трагедію української дівчини, доводить людей до сліз, я плачу разом з ними. Потім читаю «Гайдамаки», «Думи мої, думи мої», «Княжна», «І виріс я на чужині», «Кавказ», «Гонта в Умані», «Неофіти»… Тоді майже всі знали вірші Шевченка, любили їх. Боюся, що нинішня молодь вже лише поверхово знайома з творчістю нашого національного генія.

Поет понад усе любив Україну.
Я так її люблю –
Мою Україну убогу,
Що прокляну святого Бога,
За неї душу погублю!

Любити Україну у ті часи реакції, ціле-спрямованої політики російського царизму на придушення і знищення всього українського - було справжнім подвигом. Сила його поезії полягає в тому, що він віршованим словом постав проти самодержавства, поневолення нашого волелюбного народу. Зрозуміло, що цар не міг йому пробачити заклику:

Святую воленьку цар Микола приспав.
А щоб збудить хиренну волю,
Треба миром, громадою обух сталить,
Та добре вигострить сокиру,
Та й заходиться вже будить!

Це були слова справжнього революціонера, за що він і поплатився. Вигнання за межі рідного краю, тюрми, каторжна праця і муштра, заборона писати і малювати, інші утиски… Та він не здався, ніщо не могло зламати силу його духу, придушити його любов до України. «Караюсь, мучусь, але не каюсь!» - писав поет.

Шевченкові належить виняткова роль у згуртуванні передових сил української нації, у формуванні національної самосвідомості народу. Його «Кобзар» був майже у кожній домівці і відігравав роль потужної зброї у протистоянні антиукраїнській політиці російського царату. З творчістю Шевченка пов’язане і становлення української літературної мови.

Шевченко воістину вивів українську літературу на простори вселюдські. Він простий, як правда. Його муза скромна, некриклива, наскрізь пронизана прагненням українців до святої воленьки.
Поезія Шевченка дуже близька до музики, в ній бринить музикальність і ліричність української душі. А ще він був неабияким художником. Його картини, як і поезія, відображають світогляд українців, зрозумілі людям, тож завжди користувалися популярністю серед народу.

Варто було б нині педагогам, всім, причетним до виховання підростаючого покоління, звернути особливу увагу на пропагування творчості Шевченка, глибше зна-йомити дітей з нею та з героїчним і трагічним життям великого українського генія.

Василь Лепський, с. Козацьке.