Хороші новини надій-шли до нас минулого тижня з Полтавщини: посівши перше місце в своїй групі наш «Інгулець» виступить у головному поєдинку – фіналі, який і визначить володаря Кубку Пожечевського. Про першу перемогу наших земляків над спортсменами ФК «Олімпія» (с.Савинці) ми писали в попередньому номері. Значною мірою вирішальним у цих змаганнях став другий тур, в якому «Інгулець» зустрівся з дублерами (U-21) полтавської «Ворскли». Наші хлопці розпочали цей поєдинок дуже впевнено, відкривши рахунок вже на другій хвилині: потужним ударом зі штрафного відзначився Богдан Боровський. Далі гра відбувалася на зустрічних курсах, однак, що сподобалося – такої паніки в захисних порядках нашої команди, як це нерідко траплялося раніше – вже не було. Оборонці діяли впевнено, надійно, вчасно ліквідуючи усі можливі загрози для власних воріт, даючи можливість гравцям атакувальної ланки будувати свої контратаки, відчуваючи за спиною надійний тил. І ось одна з таких контратак завершилася ідеальною комбінацією, на вістрі якої опинився Віталій Колесніков. Удар нашого нападника був бездоганним і встановив остаточний результат гри: 2:0. А Віталій забитим м’ячем, очевидно, значно підвищив свої шанси закріпитися в складі першої команди. Минулий сезон, нагадаємо, він виступав, переважно, за «Інгулець-2». Отож, для того, щоб потрапити до фіналу, нашій команді в поєдинку з головним конкурентом в групі – охтирським «Нафтовиком-Укрнафта» вже навіть не обов’язково було вигравати: головне – не програти. І з цим завданням гравці «Інгульця» впоралися на відмінно, фактично, не дозволивши охтирчанам створити біля наших воріт жодної реальної загрози. Через це, щоправда, можливо, дещо обережніше, ніж, зазвичай, ми діяли й в атаці, слідкуючи, перш за все, аби не утворилися «провали» в захисній лінії. Тож цей поєдинок, який і визначив долю путівки до фіналу, завершився доволі закономірним результатом – 0:0. Таким чином, «Інгулець» з сімома очками посів перше місце в групі, другим місцем мусили задовольнитися охтирчани, набравши п’ять очок, з чотирма очками на третій сходинці опинилися футболісти «Ворскли (U-21)» і не змогли набрати жодного очка гравці аматорської «Олімпії».
У фіналі, який відбудеться вже цієї середи, тобто на момент, коли дехто з вас триматиме вже цей номер в руках. (пишу «дехто», бо знаю, як, на жаль, «своєчасно» вона доставляється в населені пункти району – привіт нашим поштовикам) «Інгулець» зустрінеться зі своїм давнім знайомим – кременчуцьким «Кременем», який посів перше місце у своїй групі, дещо несподівано випередивши господарів турніру та ще й клуб, який вважається вищим за класом - першолігівську ФК «Полтаву». Для нас цей поєдинок матиме додаткову інтригу ще й тому, що сьогодні у складі «Кременя» виступають одразу двоє колишніх гравців «Інгульця» – Олександр Горват та Богдан Скоцький, які, безумовно, намагатимуться своєю грою будь-що довести, що «Інгулець» даремно не продовжив з ними подальшу співпрацю. Що ж, тим цікавіше буде спостерігати за перипетіями цього поєдинку, який, до речі, обіцяють транслювати в прямому інтернет-ефірі на каналі «Кремень-ТV».
З дещо іншим настроєм поділимося своїми враженнями про домашній виступ «Інгульця-2» в стартовому поєдинку «Кубку Придніпров’я-2017». Наша команда поступилася аматорському ФК «Петриківка» з рахунком 0:1. Єдиний гол у ворота «Інгульця-2», до речі, забив також наш колишній гравець Олександр Авдєєнко. Але в даному випадку смуток викликає не лише результат (що поробиш, у футболі часто трапляються випадки, коли команда, що, здавалося б, - нижча за класом, долає явного фаворита – пригадаймо хоча б перемогу «Інгульця» в товариському поєдинку над луганською «Зорею», що свого часу також була неабиякою сенсацією). Змушує засмутитися те, що на полі ми абсолютно не побачили різниці в класі, що мала б вирізняти команду, яка грає в професійній лізі, і ту, що виступає в аматорському футболі переважно на першість області, та й то не займаючи там лідируючих позицій. А часом, з огляду на кількість гострих і небезпечних атак, здавалося, що це «Петриківка» є представником другої ліги, а не «Інгулець-2». Після гри в соцмережах убо-лівальники нашої команди нарікали на упередженість арбітражу, на те, що суддя нерідко, «не помічав» порушень «Петриківки», тим часом фіксуючи «порушення» «Інгульця» там, де їх і близько не було. Так, справді, в окремих епізодах така упередженість справді відчувалася, що й не дивно: бригада арбітрів з Кривого Рогу, що на Дніпропетровщині, в турнірі, організованому Дніпропетровською обласною федерацією футболу, без сумніву, скажімо так – з симпатією ставиться до команди, що захищає кольори цієї самої Дніпропетровської області. Але, здається, не це стало головною причиною поразки. На наш погляд, загалом правильна політика омолодження складу другого «Інгульця» у нас відбувається аж занадто радикально. Замість того, щоб поступово асимілювати молодих гравців у дорослий футбол, опираючись на вміння і досвід старших партнерів по команді, у нас ця молодь становила понад три чверті основного складу. Тож просто боляче було дивитися, як деякі гравці «Інгульця» - відверто підліткової комплекції - намагалися вести рівну силову боротьбу з кремезними гравцями петриківців, інколи просто відлітаючи від них, як горох від стіни. Зрозу-міло, що друга команда – це, передусім, резерв для першої. І все ж, здається, не менш важливим компонентом, аніж фізична, тактична і технічна підготовка молодих гравців, є й формування у них так званої «психології переможців». Тобто – упевненості у власних силах, власній майстерності, власній спроможності вирішувати поставлену задачу. А для цього потрібно, щоб команда постійно відчувала «смак» перемоги, щоб вона налаштовувалася на лідерство в будь-якому поєдинку: чи то офіційному, чи то товариському. Сподіваємося, тренери зуміють налаштувати своїх підопічних таким чином, щоб уже в наступній грі, яка відбудеться також уже цієї середи з криворізьким «Кривбасом», наша команда відчувала себе справжнім господарем на своєму полі, а не виглядала таким собі «хлопчиком для биття». Якщо вдасться засвідчити це своєю, як це бувало раніше, - яскравою, потужною і динамічною грою, то й офіційного початку сезону, до якого залишається вже рівно місяць, ми усі чекатимемо зі значно більшою надією і оптимізмом.
Володимир Кіфенко
