До 90-річчя від дня народження
Чи не в кожному селі нашого району проживали або і нині живуть знамениті люди, які прославили свій край добрими справами. Їх по праву називають почесними мешканцями. До когорти таких поважних людей нашого ра-йону, безумовно, належить і колишній голова колгоспу «Росія», ветеран війни і праці, добре знаний не лише в Червонокостянтинівці, а й далеко за її межами - Георгій Герасимович Максімов.
Його земляки добре пам’ятають, як у складні роки розбудови села він проявив себе, попри молодий вік, здібним керівником. Любов до важкої селянської праці та вміння господарювати на землі Георгій Герасимович успадкував від свого батька, котрий стояв ще біля витоків створення трудової комуни в селі Краснопіллі, що тепер належить до Червонокостянтинівської сільської ради. На самому початку війни хлопцеві довелося разом з ним евакуйовувати у глибокий тил великий гурт колгоспної худоби. Рятувати довірене народне добро їм було нелегко, часом доводилося ризикувати своїм життям. Виконавши поставлене завдання, змучені повернулися до рідної Богданівки. Юнакові тоді було лише п’ятнадцять. А у 1944 році він вже служив на Чорноморському флоті, де, разом із своєю командою, тралив підводні міни у прибережній зоні Криму. І хоча там вже не велися військові дії, смертельна небезпека чатувала на молодих моряків при кожному виході в море. Під час одного з таких рейдів трапився несподіваний вибух міни, і хлопчина був поранений осколками. Проте згодом ще страшнішою за рани виявилася хронічна хвороба легенів, що підкосила незвиклого до вологого клімату та пронизливих морських вітрів юнака. Часом, втрачаючи свідомість, переносився у мареннях на свою маленьку батьківщину, де на нього чекали лагідна матуся та мужній батько, котрий боронив Вітчизну ще у роки Першої світової війни. Одужавши від поранення, ще кілька років поспіль, вже по закінченні війни, його двобій за життя з хворобою тривав. На підмогу Георгієві тоді прийшли його рідні люди та маленькі бджілки, котрих він і дотепер вважає своїми рятівницями. Завдяки надзусиллям і небайдужості до свого здоров’я, а ще - дякуючи батькові, який у 1947 році спеціально для нього придбав дві бджолині сім’ї, з часом повністю вилікувався від страшної недуги. Відтоді Георгій Герасимович і подружився з цими унікальними комахами, не раз переконуючись в цілющих властивостях меду, прополісу та бджолиної отрути. Тож і в місцевому господарстві він почав працювати на пасіці, а згодом, здобувши вищу освіту, очолив правління колгоспу «Росія». Саме тоді господарство почало активно розбудовуватися. Більше двох десятків років воно числилось серед лідерів у сільгоспвиробництві району. У селі за той час зводилися господарськіі споруди, виростали нові вулиці, дороги вкривалися асфальтом, а зведена тоді школа стала справжньою окрасою села. І дотепер в ній завжди радо зустрічають ветерана як почесного гостя. Про його великий особистий внесок у розвиток села не раз писалося як у районній, так і в обласній та республіканській пресі.
Днями зателефонував до Георгія Герасимовича, свого давнього і доброго знайомого, аби привітати його з Різдвом Христовим. Яким же було моє здивування, коли ветеран розповів, що після того, як у нього поліпшився зір після операції, він вже закінчив майструвати четвертого вулика, а всього власноруч виготовив їх аж дванадцять! Каже, вже давно хотів змінити їх традиційну форму, а ідеї для своїх виробів багато років черпає з журналів та посібників по бджільництву. Також в улюбленій справі ветеранові допомагає його багаторічний досвід, бо ж у цьому році він відзначає не лише свій дев’яносторічний ювілей (який його рідня святкуватиме цими днями), а й сімдесят років, як здружився з бджолами, які здавна вважаються символом працелюбства. Тож якраз у них він навчився трудитися, не покладаючи рук і не зважаючи на поважний вік. Зараз у господаря збільшилася пасіка ще на дев’ять сімей, адже у нього збільшилося й помічників. Крім дітей, до справи долучилися чоловік онуки Саша та правнук Георгій, який вже у свої 13 років зацікавився бджолярством, читає фахову літературу та виконує посильну роботу. Схоже, що й бджілки бачать у ньому доброго господаря, тому й не жалять його. Прадідусь Георгій із задоволенням передає своєму тезці-правнукові не лише досвід, а й виділив вже йому дві бджолосім’ї.
оправда, оскільки всі його помічники мешкають не в Червонокостянтинівці, то основну роботу на пасіці доводиться все ж таки виконувати самому. Відомо, що Україна знаходиться серед світових лідерів по виробництву меду та найбільше експортує його за кордон. І це стає зрозумілим, адже лише тільки один наш ювіляр за минулий рік зі своєї пасіки, в якій нині налічується 35 бджолосімей, реалізував одну тонну 200 кілограмів цілющого продукту. Ось так! Трудолюбство та доброзичливість є основними рисами ветерана, якого по праву можна назвати унікальною людиною, котра викликає безмежну повагу.
Сергій АНДРУСЕНКО.
На знімку: Георгій Герасимович Максімов під час спілкування з вихованцями місцевої школи.
