«Поезія – це завжди неповторність,
Це ніжний дотик до душі»
Ліна Костенко
Нещодавно в затишному куточку Володимирівського сектору Петрівського освітнього округу зібралися люди, небайдужі до чистоти духовних криниць, до натхненної творчої праці та наділені великою любов’ю до культурного розквіту нашого краю. З-правіку джерелом духовного багатства була книга.
Цього року світ вітчизняної поезії поповнився новою збіркою — «Вогонь в душі», яку презентував шкільному товариству її автор – підполковник Всеукраїнського лицарського ордену православних козаків ім. Івана Сірка – Олександр Григорович Бережний.
Хтось мудрий зауважив: поезію важко аналізувати, її треба читати. Так, як і пісню. Лягає на душу – співаємо. А як ні – то й ні…
Кожна поетична зустріч – це теплота спілкування, радість від занурення у цілющі джерела поетичного слова, яке єднає всіх спраглих, що прагнуть до творчих пошуків.
До Великих
Ні, не буду я, як Василь Стус,
Ні як Шевченко, ані як Тичина.
Але в душі несу поета груз,
Хай, може, й не такий, та все ж-поет,
людина...
У творчої людини є велике щастя – це народження нового твору: вірша, поеми, оповідання чи маленької мініатюри. Тоді прискорено б’ється серце, душу переповнюють незвичні хвилювання, зникає весь світ, і думки шикуються в ритмічні строфи. Звідки вони беруться ? Хто їх надиктовує ? Як дізнатись? Це — одна з найбільших таємниць людської свідомості.
З упевненістю можна сказати, що нічого вищого за щастя творення для справжнього поета чи прозаїка немає, як і для митця в будь – якій іншій творчій царині.
Стежиною Шевченка
Дорогами Шевченка ніколи не пройти,
Бо в світі тих доріг нікому не знайти.
Та все ж у його віршах - я вірю, що знайду.
Стежиною Шевченка в віршах своїх піду...
Так, напевно, і для Олександра Григоровича важливою подією в житті стала його перша збірка — ластівка «Дівчина - калина», що побачила світ у 2015 році. Її поет презентував нашому шкільному товариству 22 січня 2016 року. Сьогодні цю збірку знають в Аргентині та Канаді, Киргизстані та Грузії, Росії та Білорусі, Франції та Австрії, Словенії та Молдові, Австралії та в Резиденції Папи Римського. І ось минуло не так багато часу, як уже нова збірка віршів поета з’явилася на світ.
Поетично налаштована на сприйняття навколишнього світу Людина – це вічний романтик з нестримним бажанням жити неординарно у бурхливих потоках мрій, бажань та дійсності.
Філософія поезії лягає у глибини людської душі. Серце, розум, саме життя поета не може належати тільки йому. Стан душі поета можна визначити як постійно зростаючу необхідність бути потрібним людям та рідній землі.
Я вільний…
Я вільний, як птах, що по небу літає.
Моя воля-не страх, душа вірить і знає.
Я вільний, як вітер, живу лиш в польоті.
Не можу сидіти, бо крила в роботі...
Настоятель храму Дванадцяти Апостолів (УПЦ), протоієрей отець Олександр сказав про творчість поета наступне: «Любов до Батьківщини притаманна кожній людині, але натхненно висловити ці почуття дано не кожному. Ті, хто живописує словом, як палітрою, красу рідного краю, ще більше прив’язують нас до наших батьків, осель та ланів... Та навіть до самого неба, яке не сплутаєш з іншим. Вірші Олександра Бережного лягають на серце лагідно та глибоко, немов дружня розмова. Саме з таких слів складаються народні пісні та билини, які потім живуть віками…»
Не знаю я...
Не знаю я, коли не буде
Моя земля отак хворіть.
Коли ж війну народ забуде,
І всі тут в мирі стануть жить.
Вірші у збірці згруповані за змістом у 7-ми розділах, кожен із яких має свою назву. Вона відображає головну думку поетичної добірки. Це такі розділи: «Сон з дитинства», «Останній бій», «Дай Бог», «Наша душа», «Ми не забули», «Поцілунком мене розбуди», «Бабця та китаєць». Вірші відрізняються за тематикою, але тісно пов’язані між собою. Водночас, кожна поезія самостійна за своєю сутністю.
Твори Олександра Григоровича вражають глибиною емоційної напруги, силою духовних і моральних випробувань, людяністю, великим патріотизмом, турботою про майбутнє України.
По дорогах Івана Сірка.
По дорогах Івана Сірка
Крокуємо, браття, завзято.
Хоч дорога колюча й важка,
Нехай кажуть, що нас небагато.
Допоможи, отамане, зібрати,
Побратимів твоїх, козаків.
Лише слово ти маєш сказати,
З характерних твоїх витоків.
Нехай сурми нам знову заграють,
І литаври покличуть в похід.
І враги наші знову узнають,
Що піднявся козацький весь рід...
Збірка «Вогонь в душі» невелика за обсягом, але має позитивну енергетику та містить філософські думки. Коли читач візьме до рук віршовану книжку, одразу хочеться з розу-міти, який сенс закладено у малюнку на титульній сторінці художника з Жовтих Вод Л. Федорова
Твоя земля
Твоя земля - там, де родився,
На ній залишив перший слід.
Дитинства росою першою умився,
Тож став продовжувать свій рід...
Олександру Бережному властиве уміння бачити красу довкола, захоплюватися, милуватися, дивуватися не якоюсь небаченою досі екзотикою, а, здавалося б, простим явищам природи, які ми спостерігаємо мало не щодня. Його ліричні твори відкривають перед нами глибокий філософський світ творчості поета…
Місяць і зорі
Зорями місяць милувався,
Беріг красу він їх, як міг.
До ранку ними красувався,
Любов свою до них беріг...
Поцілунком мене розбуди…
Поцілунком мене розбуди,
Таким ніжним і добрим, як вітер.
Тільки так, моя мила, лиш ти
Мою душу зумієш зігріти...
Правильно кажуть, що біографія поета – в його віршах. Літератор відтворює нелегке життя своїх батьків, їхню боротьбу й страждання за волю України. І це не дивно, бо, як кажуть у народі, той, хто не знає минулого чи нехтує ним, той не вартий і майбутнього…
Батьки і Батьківщина
Діти батьків не вибирають,
В цім світі Бог їх раз дає.
Батьки ж дітей своїх чекають,
Не ділять на «твоє» й «моє»...
Все, браття, у наших руках,..
Заложим фундамент - відродимо славу
Козацької України в віках.
Побудуємо церкву - відродим державу,
Все, браття, у наших руках....
Відродимо віру, і Бог повернеться,
Ми станемо знов «на крило».
І все це можливо, і нам не здається,
Лиш тільки б бажання було.
У багатьох віршах О. Бережного рядки дзвенять болем за долю Вкраїни, її майбутнє. Цей чистий передзвін неможливо не почути і не відчути. Бо Україна для нього – це його життя...
Я в себе дома як приймак
Я в себе дома як приймак,
Скрізь чую лиш то «что», то «гдє», то «как».
Не розумію, або я «не пойму»,
Я ж в Україні, на землі своїй живу?...
Вставай, волелюбний наш народе,
Біда прийшла, вставаймо, браття,
На бій за волю воювать.
Росія - наше це проклятя,
Не з нею нам свій шлях шукать...
Поетичні твори автора збірки відкривають глибинний світ людських почуттів, переживань, підкреслюють красу навколишнього життя. Несподівані й сміливі метафори та порівняння, персоніфіковані образи густо наповнюють збірку. Сім розділів – «сім іпостасей душі книги» О. Бережного урівноважують душевні настрої читачів. Поет з болем реагує на сучасні проблеми України... Душа його кричить, слово його бунтівне піднімає дух і кличе на боротьбу...
Коли не буде в нас мови…
Коли не буде мови - помре душа народу,
На Україні козацького
не стане більше роду.
А без народу - і держави вже нема,
Як знищити нашу мову -
болить російська голова...
Капала кров… (герої не вмирають)
Капала кров із калини,
Із китиці рідних сердець,
І вітер, із серцем дівчини,
Все плакав, ховаючись десь...
Останній бій…
Сивий полковник команду дав:
«До бою», -
До нього вже давно готові ми,-
Тримайсь, козаче, проти нас з тобою,
В черговий раз ідуть російськії «брати».
Завили «Гради», кулі з вітром скачуть,
Розриви риють червоно-чорний сніг.
Не відступлю, від болі не заплачу,
Дивися, ненько, я встояти зміг!...
Небесна сотня.
Небесну сотню Бог дав у нагороду,
Щоб смертю їх нам спокій зберегти.
На Майдані зібрав їх у дорогу,
На тому світі долю ангелів знайти.
Благословінням Божим є зачаття,
Кому, скільки й як прожить.
Хто помре сам, хто на багаття
Життя віддасть й не буде нить.
Життя віддать - є поклик Божий,
І сам він вибирає час.
Кращий з кращих на це гожий,
Із тисяч-він сотню вибрав вас.
Був призов Бога на Майдан,
І ви пішли шукати долю.
Останнім подихом, краплиною із ран,
Відвоювали нам жадану волю.
Поет пропускає крізь себе не лише радість, а також біль і розчарування, тривогу і смуток — все те, що відобразилось на біографіях українців, кожної людини. Олександр Григорович - душевно багата і віруюча людина. У своїх творах він часто звертається до Бога…
Люди звертаються до Бога
Люди звертаються до Бога,
Будують в душі своїй храм.
До Бога єдина дорога,
Найголовніший твій життєвий крам...
Чого ж так, Боже?
Ми піднімаємось на ноги,
Та кожен раз нам не дають.
Ламають вже проторені дороги,
Кругом лиш вороги снують.
Чогось нам Бог дає героїв,
А ми не бачимо всі їх.
І завжди граєм чужі ролі,
У масках ходимо чужих...
На зустрічі була присутня і мама Олександра Григоровича – Євдокія Михайлівна, яка розповіла товариству про дитинство поета та його дитячі захоплення.
Насамкінець учні мали змогу поспілкуватися з О. Бережним. Часто запитання, які вони ставили, були досить складними і неоднозначними для автора збірки. Олександр Григорович подарував найактивнішим учасникам зустрічі свою збірку з автографом. Перед презентацією до мене підійшла учениця 5 класу М. Войтко і заявила, що їй необхідна друга збірка поета, тоскільки перша в неї вже є. Виявляється, що дівчинка знає напам”ять майже всі вірші автора із попередньої збірки. Звичайно ж, О.Г.Бережний подарував дівчинці чергову збірку.
Шкода лише, що не всі запрошені змогли прибути на цю зустріч…
« Людина народжується на світ не для того, щоб зникнути безвісною пилинкою. Людина народжується, щоб лишити по собі слід вічний», - сказав Василь Сухомлинський. Творчість сучасних поетів, письменників рідного краю безцінна. Читаючи їх твори, ми ще більше зрозуміємо і відчуємо красу та неповторність рідної землі, навчимось розуміти найголовніше – добро наших сердець, чесна праця й благородні діяння ніколи не пропадуть марно, бо вони стали найдорожчими людськими цінностями.
Українець
Українець - це не паспорт і не прописка,
Це-гідність, воля і любов -
До України із колиски,
Це крик в душі. І знов, і знов,..
Неля Дудник, учитель історії Володимирівської ЗШ І-ІІІ ст.
