Україна була завжди привітним домом для кожного, хто приходив з миром. На жаль, сьогодні цей дім у небезпеці. Знайшлась сила, яка прийшла в Україну з лихими намірами. Війна стала приводом проявити національний дух народу, силу підтримки та єдність. Ця війна згуртувала наш народ, поєднала його навколо однієї мети – захисту миру, спокою, добра, а також суверенітету та цілісності нашої України.
Молодше покоління має знати і бути вдячним цим захисникам за те, що вони бережуть мир і спокій у нашій державі.
Сьогодні ми хочемо розповісти про достойних синів нашої держави, двох братів - мешканців села Козачого (донедавна хутора Петрівського) Павла та Дмитра Мар’янових, які повернулися із зони АТО. Їхня мама - Наталія Євгеніївна Мар’янова, після розлучення з чоловіком, виховувала трьох синів одна. Роман та Павло – близнюки. Молодший брат Дмитро першим пішов на неоголошену війну захищати мирне населення. Він воював у батальйоні добровольців і мав позивний Діма-Камаз, його бойова машина «КАМАЗ» добре відома землякам з наших попередніх публікацій.
Вона значно відрізнялася від решти автомобілів, особливо після ремонту в Петрівському районі. Дуже впевнену відсіч ворогам давали добровольчі загони «Айдар» та «Азов». Хто там служив - може більше розповісти, їх дуже боялися окупанти. Навіть мирне населення, знаючи, що наближалися наші добровольчі війська, на човнах перепливали річку, бо бої були дуже жорстокими. Вони воювали, можна сказати, голіруч. Не вистачало одягу та їжі, бронежилетів. Така тривожна ситуація подекуди триває і до цього часу. Та без допомоги волонтерів Петрівської орга-нізації «Допоможемо захисникам Петрівщини», головою якої є Алла Горністова, не можна уявити, якими б були наслідки та втрати наших побратимів. Вона не-одноразово, під обстрілами терористів доставляла нашим воїнам важливо необ-хідний провіант, який збирали для них земляки. До бойової техніки запасними частинами дуже допомагали наші під-приємці та фермерські господарства. Дитячі листівки та мамині молитви були бійцям оберегами.
До воєнного життя Павло працював трактористом в смт Петровому, у приватного підприємця Олександра Краснюка. Потім відслужив у лавах Української Армії в роті управління командним пунктом корпусу ППО. Після демобілізації пройшов навчання в автошколі і отримав посвідчення водія, згодом вирішив зайнятися підприємницькою діяльністю – ремонтував автомобілі та здійснював вантажні перевезення.
Після повернення з війни Дмитра шостою хвилею демобілізації, пішов захищати Україну і Павло. Навчання відбувалося на полігонах Широкий Лан Миколаївської області, Яворівському (міста Старичі Львівської області), за ними слідувала Житомирська область, місто Бердичів. Згодом - бойове злагодження 26 бригади Другого самохідного гаубичного дивізіону Четвертої батареї Вогневої роти на Широкому Лані та район виконання Артемівський, що під Попасним. На озброєнні була дальнобійна артилерія - самохідні артилерійські установки, які мають 152 калібр. У сам сектор «С» Луганської області заходити не довелося, втім наша артилерія здатна діставати до об’єкта ураження на відстані до 20 км, найближче ж були до зони безпосереднього зіткнення за 6 км. Одного разу потрапили під мінометний обстріл, ледь не попрощалися з життям. У цей час на контрольно-пропускному пункті загинув один з побратимів, ще двох хлопців було поранено. Виїжджаючи на чергування, не спав ніхто, тому що восени маскуватися стало значно складніше і часто літали безпілотні апарати-шпигуни. Вони зависали дуже високо, тому звичайною зброєю вразити їх неможливо.
У зоні АТО Павло був найкращим водієм. Саме тому він вів автомобіль «КРАЗ», на якому їхав у колоні на військовому параді, присвяченому 25 річниці Незалежності України у Києві. Це вже нова техніка. Були і танки «Булати», теж зняті з бойових дій. На аеродромі Антонова їх підфарбували, там і проходила основна репетиція. Вночі колона тренувалася на Хрещатику. Проживали в президентському полку, загалом провели там 20 діб. Відчуття гордості нашого водія переповняло його душу, тому що саме він був у той історичний період на своїй бойовій машині на першому воєнному параді після Революції Гідності. Результатом параду були задоволені всі. Колона пройшла добре, техніка ніяка не зупинилася і не підвела.
На війні водіїв дуже не вистачало. Окрім «КРАЗу» Павлові приходилося їздити і на легкових автомобілях, і на бензовозах. Доводилося доправляти поранених до госпіталя, це звичайно дуже важко і жахливо, тому, що там були і тяжко поранені з зони зіткнення. Мирне населення до наших військ ставиться по-різному: одні вороже, інші - навпаки, допомагали ремонтувати техніку.
Звичайно у пам’яті залишився перший справжній бій. Це було перед Новим роком в секторі «С» на Луганщині.
Павло нагороджений бо-йовими відзнаками: медаллю «До Дня Захисника Вітчизни» в 2016 році та нагрудним знаком – «Відзнака 26 артилерійської бригади за мужність і героїзм».
Після проведення параду у Києві, кожного водія та танкіста особисто нагородив міністр оборони, генерал армії України Степан Полторак «За сумлінне служіння українському народові, зразкове виконання військового обов’язку, самовідданість, високий профе-сіоналізм при підготовці та участі у військовому параді з нагоди 25-ї річниці Дня незалежності України».
Усі ми своїми спільними зусиллями спроможні змінити національний біль та радість національної надії. Кожного дня це втілюють в життя українські солдати, які є взірцем жертовної служби на користь свого народу, своєї землі.
Ми дуже хочемо, щоб ворог зник і повернулася країна до тями, щоб кожен з нас, повертаючись додому, потрапив у теплі обійми сім’ї, щоб діти були гордими за вас, а Україна – вільна і соборна. Нехай у вас і усіх нас буде мир та злагода.
Олена Приходкова.
На знімку: воїн АТО Павло Мар’янов - один з когорти славних захисників Батьківщини.
