Минулий тиждень у нашій країні пройшов під знаком свята Покрови Пресвятої Богородиці, Дня українського козацтва, а ще, мабуть, найбільшою мірою – під знаком свята, що лише вдруге в своїй новітній історії також відзначається в цей же день, хоча, здається, воно має усі шанси стати взагалі одним з найголовніших і найшановніших державних свят – Дня Захисника України.
Зробимо невеличкий відступ: для нас, представників повоєнного покоління, свято людей, що зі зброєю в руках були готові стати на захист своєї Вітчизни, тривалий час відзначалося 23-го лютого. Які були передумови появи цієї дати і наскільки вони були виправдані – аналізувати не стану, зрештою – це питання історії, тож залишимо право її тлумачення історикам. Зазначу лише, що для більшості з нас це свято було ритуальним, таким собі символом, щось на кшталт чоловічого Восьмого Березня. Звичайно, усім нам було приємно приймати вітання і подарунки від наших мам, дружин і подруг, могли перехилити цього дня й чарчину-другу «за Збройні Сили». Однак якихось глибинних, потаємних струн душі воно не зачіпало, адже події минулої війни для нас були вже далекою минувшиною.

Більше того – здавалося, що війна вже ніколи не повернеться на нашу землю, а запорукою цього її неповернення, якраз і було свято потужних Армії і Флоту, яке ми відзначали ви-ключно з піднесеним настроєм та позитивними емоціями.
Однак нинішній День Захисника України за своїм емо-ційним наповненням докорінно різниться від усіх попередніх подібних дат. Тут якраз доречним виявилося порівняння, висловлене Олексієм Фроловим – керівником бригади, в якій служив наш славний земляк Альоша Лисенко, під час урочистого відкриття монумента на могилі цього, що зали-шився назавжди молодим, воїна: «Свято зі сльозами на очах». І справді: цього дня кожен з нас у своїм серці і в своїй душі відчував цілу гаму емоцій – від радості й до смутку. І смутку, на жаль, поки що значно більше. Принаймні, допоки ще свіжі і болючі на серці рани від втрати наших героїв, допоки ледь не щодня на буремному Сході продовжує литися кров найкращих синів і доньок нашої України, доти і радість від свята буде з відчутним присмаком гіркоти.
А розпочалися святкові урочистості цього дня в Петрівській Свято-Покровській церкві. Що й не дивно, адже Покрова тут храмове свято, і святкове богослужіння, головним чином, було присвячене саме цій події. Разом з тим, і трагічні події, що сьогодні відбуваються в нашій країні, не залишилися поза увагою святих отців Дмитра та Михайла, які помолилися за цілісність і єдність України, звернувшись також до Бога з молитвою про якомога скоріше припинення воєнного кровопролиття. До вірян цього дня приєдналися і керівники району – голови райдержадміністрації та районної ради Сергій Завалій та Тамара Сакара, а також заступник голови райдержадміністрації Тетяна Панета. Вони привітали отця Дмитрія – настоятеля церкви зі святом Покрови та взяли участь у здійсненні святкової літургії.
Кілька слів про свої враження від побаченого: каюсь, у церкві буваю нечасто – певне, не минулися безслідно кілька десятиліть атеїстичного виховання. Однак цього разу був приємно вражений як піднесено урочистою атмосферою в храмі та затишною упорядкованістю приміщення, так і доброзичливим,приязним ставленням вірян одне до одного. Схоже, що така атмосфера добра і щирості тут культивується і заохочується самим настоятелем храму. А особливо хотілося б поділитися враженнями від почутих церковних піснеспівів: зізнаюся, щось подібне раніше доводилося чути лише у кафедральних соборах Києва чи Львова. А тут ось, виявляється, таке чудове багатоголосся «живого» співу можна почути і у нас в Петровому! Тож щира вдячність о.Дмитрові за те, що перетворює храм в один з осередків справжньої культури і духовності, ну і, звичайно ж, дружнє побажання усім, хто, з якихось причин не буває в церкві: хоча б на якесь із великих релігійних свят побувайте тут – послухайте цю красу. Упевнений – ви не пожалкуєте.
А наступний етап святкових урочистостей прогнозовано виявився чи не найсумнішим: на стіні будівлі Петрівського НВО (гімназії-загальноосвітньої школи) були відкриті меморіальні Дошки пам’яті колишніх випускників закладу – згаданого вже Олексія Лисенка та Євгена Рєзнікова.
Обидва славних герої відрізнялися яскраво вираженим життєлюбством, завжди були душею будь-якої компанії, будували якісь свої плани на майбутнє, але коли прийшла чорна пора путінського «вставания с колен», одними з перших, не вагаючись, стали на захист рідної землі і віддали за неї – найдорожче – як, йдеться в словах нашого Державного Гімну – душу й тіло. Олексій загинув під час виконання бойового завдання з розмінування поблизу селища Піски, підірвавшись на міні, а Євген був одним із тих героїв, що перебували на борту сумнозвісного «ІЛ-76», збитого бандитами поблизу Луганського аеропорту. На церемонію відкриття зібралися кілька сотень петрівчан, серед них - сьогоднішні і колишні учні гімназії, робітники, службовці, працівники райцентрівських установ і організацій, просто небайдужі петрівчани. Особливої урочистості події надавала група ветеранів-АТОшників, які служили, можливо, й в інших частинах та підрозділах, але які так само, як і Олексій та Євген, щодня перебували на волосину від смерті, щоправда, у порівнянні з ними виявилися трохи удачливішими.
На урочистому мітингу, приуроченому цій скорботній події, виступили Сергій Завалій, Тамара Сакара і Петрівський селищний голова Світлана Тилик, а затим учитель Петрівського НВО Юлія Шевченко виконала надзвичайно зворушливу і відповідну до теми заходу пісню-реквієм.
Зі словом-відповіддю, яке важко було слухати без сліз на очах, виступила мама Олексія Лисенка Тамара Олексіївна, висловивши сподівання, що загибель її дитини була недаремною, що вона стане ще одним вагомим і надійним каменем, вмурованим в таке віднедавна горде і величне поняття, як Державна Незалежність України.
Кульмінацією ж цієї події стала вже безпосередня церемонія відкриття меморіальних Дощок, право виконати яку надали рідним Євгена та Олексія, а також представникам тих військових частин, у яких хлопці несли службу. Відразу по тому, як з Дощок була знята тканина, що, власне, символізувала церемонію відкриття, учні-гімназисти помістили до їх підніжжя запалені поминальні лампадки, вдячні петрівчани поклали живі квіти, а настоятель храму Вознесіння Господнього ієрей Михайло здійснив молебень за упокій душ загиблих героїв та за мир в Україні.
По закінченні ж церемонії відкриття меморіальних Дощок значна частина їх учасників перемістилася на одне з неподалік розташованих кладовищ Петрового, де на місці поховання Олексія Лисенка було відкрито надмогильний пам’ятник з світлиною героя у військовій формі та зі зброєю в руках і з промовистим написом: «Ти був гордістю своїх батьків, а став гордістю свого народу!» І як узагальнююче гасло, що єднає усіх полеглих борців за волю України, підпис великими літерами: «Слава героям!»
Під час відкриття пам’ятника на кладовищі також пройшов скорботний мітинг, на якому добрі слова в пам’ять про нашого славного земляка сказали Петрівський селищний голова Світлана Тилик, командир військової частини, в якій проходив службу Альоша, Олексій Фролов, голова районної волонтерської організації «Допоможемо воїнам Петрівщини» Алла Горністова, друг і товариш Олексія Лисенка ще з дитячих років Максим Мішура та голова вуличного комітету вулиці, що віднедавна носить ім’я Олексія Лисенка, Марія Іщенко.
А далі в райцентрі зосередилися більшою мірою вже на безпосередньо святкових урочистостях, адже, попри усі трагічні обставини, свято є святом. Хоча, звичайно, свій скорботний відбиток воно не втрачало до кінця усього дня. Та що там дня – певне, скорботний відбиток у душі кожного з нас воно нестиме ще не один рік, навіть після того, як, зрештою, припиниться оця підла, незрозуміла і підступна війна. Надто ж бо багато тяжких і незагойних ран у душах кожного з нас вона залишила, надто багатьом довелося докорінно переглянути, здавалося б, раніше беззастережно засвоєні моральні постулати начебто слов’янської єдності і братерства.
Отож одним з головних елементів святкового дійства стала урочиста хода під гаслом «В нас єдина мета – Україна свята, нездоланна ніким і ніколи».
Центральною вулицею райцентру патріотично оздобленою процесією пройшла кількасотенна колона петрівчан, до якої доєдналися представники органів влади, працівники багатьох підприємств, установ та організацій райцентру, усі небайдужі жителі та гості селища. Однак, звичайно, найбільш помітним і найбільш значним елементом цієї колони стали воїни-ветерани, учасники АТО, та учні Петрівського НВО. Гімназисти, вже традиційно, приємно вразили як зовнішнім оформленням колони, так і ефективним креативом під час проходження, скандуючи патріотичні гасла, що пропагують єдність України та непорушність її кордонів.
А далі епіцентр святкових урочистостей перемістився до Парку відпочинку.
В Парку відпочинку учасників АТО, які очолювали ходу, зустріли хлібом-сіллю, як символом подяки за героїзм та відданість Батьківщині.
Хліб – це вінець хліборобської праці, яка споконвіку була головним заняттям українців. Та наші пращури вміли не тільки орати поля, а й боронити рідну землю від різноманітних зайд, ласих до її багатств. Недаремно саме Україна породила таке явище, як козацтво – своєрідне лицарство, найвищою цінністю якого була воля. Нині в Росії чимало негідників-самозванців, що також називають себе козаками, у складі бандитських зграй прийшли на нашу землю, аби грабувати, ґвалтувати і вбивати. Та, як і в часи царизму, так і зараз вони є виконавцями найбрудніших завдань імперської влади, вірними її прислужниками.
Українські лицарі вірили, що Свята Покрова охороняє їх, а Пресвяту Богородицю вважали своєю заступницею і покровителькою. Тож цілком логічно, що саме в цей день ми святкуємо День Захисника України.
Учасників урочистого заходу привітали з цим святом, а також з Днем українського козацтва та Покрови Пресвятої Богородиці голова райдержадміністрації Сергій Завалій, як і «головний отаман Петрівщини» та голова районної ради Тамара Сакара, як «головна козачка отаманської ради», побажали всіляких гараздів та миру. Вони вручили нагороди учасникам АТО, волонтерам та людям, які своєю працею сприяють тому, щоб Петрівщина стала кращою.
Зокрема, Почесною грамотою районної ради і райдержадміністрації нагороджено: Василя Антипенка – художнього керівника Олександрівського сільського клубу, учасників АТО, членів ГО «Захисник Петрівщини» Миколу Бернацького, Івана Гейка, Леоніда Горблюка та Віктора Єременка, Віктора Заїку – Новостародубського сільського голову, Івана Калача – водія відділу фінансово-господарського забезпечення апарату райдержадміністрації, Надію Корнієнко – ученицю 11 класу НВО «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів – гімназія», Ігоря Кісільова – учасника художньої самодіяльності Олександрівського сільського клубу, Ніну Цапенко – Ганнівського сільського голову, Тамілу Ясковець – учасницю волонтерського руху «Допоможемо воїнам Петрівщини». Подяку райдержадміністрації і районної ради оголошено громадській організації учасників АТО «Захисник Петрівщини».
Почесною грамотою райдержадміністрації нагороджено Нелю Дудник – вчителя Володимирівської ЗШ І-ІІІ ступенів, берегиню Всеукраїнської громадської організації «Лицарський Орден православних козаків імені Івана Сірка», капітана козацтва.
Грамотою райдержадміністрації нагороджено Леоніда Яненка – директора Володимирівського СБК, керівника військово-оркестрової служби Всеукраїнської громадської організації «Лицарський Орден православних козаків імені Івана Сірка», майора козацтва.
На долю нашої країни та нашого народу випало тяжке випробування – війна. Та, виборюючи наше право на майбутнє, право на незалежність, ми відроджуємося, як нація, усвідомлюємо, що ми – єдиний народ. Війна з російськими загарбниками триває, але життя є життя, в ньому є час і для відзначення свят. Проте, святкуючи, ми пам’ятаємо про тих, хто воює, і намагаємося їм допомагати, зміцнювати боє-здатність армії. За сприяння керівництва району було капітально відремонтовано автомобіль 17 батальйону територіальної оборони, який брав участь в бойових діях. Ключі від відремонтованого автомобіля С.Завалій і Т.Сакара вручили командиру взводу 17 батальйону, капітану Сергію Савченку.Вшановуючи захисників України, не можна було не згадати і про матерів, рідних та близьких загиблих земляків-героїв Олексія Лисенка, Івана Міхна, Євгенія Рєзнікова, Олександра Хруля. С.Завалій і Т.Сакара вклонилися присутнім на заході мамам О.Лисенка та О.Хруля, вручили їм квіти. Тих, хто віддав своє життя за свободу і незалежність Батьківщини, учасники заходу вшанували хвилиною мовчання.
Відзвучав Державний Гімн України, завершивши офіційну частину, розпочався масовий художньо-розважальний театралізований захід «Хай живе козацька слава, хай живе козацький дух!».
На сцені з’явився Петро Калнишевський (його образ майстерно втілив Василь Антипенко), якого всупереч царській волі обрали кошовим отаманом Запорозької Січі. Він повідомив, що у 1772 році Ордером коша Запорозької Січі йому було надано право на заснування нових слобод у межах Запорозьких вольностей на річці Інгулець, яка була тоді глибокою та багатою на рибу. На берегах Інгульця росли ліси, в яких було безліч дичини, тож це було зручне для поселення місце. Дуже скоро слобода перетворилася на велике село з млином, церквою, збудованою у 1774 році. Село отримало назву Петрове.
–Моє гасло: «Воля, або смерть!». Цей заповіт переходив від батька до сина з прадідівською зброєю. Незалежність – то моє веління, те, за що козаки віддавали життя. Тож я дуже тішуся, що в Петровому було започатковано чудову традицію – посвячувати юних петрівчан у козаки, – звернувся до громади кошовий.
Цього разу він запросив на сцену для обряду посвяти та прийняття козацької присяги Олександра Кобзаренка, Андрія Приходкова, Романа Литовченка, Віталія Рапасія, Олександра Михайлова, Сергія Пономаренка, Дмитра Томишева, Кирила Шеляга, Олександра Сторчака, Ярослава Чирву, Данила Васильченка та Антона Стулія.
Перед Богом Всевишнім, українським народом, ім’ям матері та батька, землею нашою українською, всім найсвятішим і найдорожчим юнаки поклялися, що готові віддати життя, захищаючи свободу та самостійність України, споконвічні традиції та звичаї українського народу. Вони поцілували Державний прапор України, ставши на праве ко-ліно, кошовий отаман вручив їм грамоти, а настоятель церкви Вознесіння Господнього ієрей Михайло Царук привітав їх від імені благочинного Петрівського району протоієрея Дмитра Городецького, благословив козачат, окропивши свяченою водою. У подальшій програмі заходу були презентація «Козацьких куренів», конкурси на кращу страву з гарбуза, овочево-фруктові композиції, показові виступи із силових видів спорту, в тому числі змагання з армрестлінгу між дівчатами та жінками у ваговій категорії до 90 кг, козацькі забави, частування козацьким кулішем та запашним узваром, народні гуляння і, звичайно ж, концертна програма, в якій взяли участь хоровий колектив «Водограй» районної організації ветеранів України, учасники художньої самодіяльності Водянського і Володимирівського СБК, солісти районного будинку Культури Катерина Мовчан, Ольга Коваль і Юлія Рева, вокальний дует «Два куми» Олександрівського сільського клубу.
Активні учасники свята були нагороджені призами і подарунками. В конкурсі козацьких куренів, зокрема, взяли участь Балахівська селищна рада, колективи райлікарні, відділу освіти, управління соціального захисту населення, територіального центру, Водянська і Луганська сільські ради, ДНЗ «Сонечко». Всі вони стали призерами в різних номінаціях. А головний приз виборов козацький курінь районної організації ветеранів України.

Володимир Кіфенко, Анатолій Рябоконь.

На знімках: фрагменти урочистої літургії в Петрівській Свято-Покровській церкві; меморіальні Дошки на стіні Петрівської гімназії, встановлені на вшанування пам’яті її колишніх випускників – славних героїв Петрівщини; пам’ятник на могилі Олексія Лисенка; урочиста хода «В нас єдина мета - Україна свята, нездоланна ніким і ніколи!»; на урочистій частині святкування в петрівському Парку відпочинку (зліва направо): Анжела Олександрівна Хруль – мама загиблого героя Олександра Хруля, голова райдержадміністрації Сергій Завалій, голова районної ради Тамара Сакара, командир військової частини, де проходив службу Олексій Лисенко, його тезка Олексій Фролов, мама Олексія Лисенка Тамара Олексіївна Лисенко; урочиста церемонія прийняття гімназистів до символічного козацького товариства; нинішні випускники Петрівської гімназії – завтрашні захисники України. Тамара Сакара та Сергій Завалій вручили командирові взводу 17 батальйону, капітанові Сергію Савченку ключі від капітально відремонтованого автомобіля; курінь районної організації ветеранів України «Калина» здобув головну нагороду в конкурсі-презентації «Козацьких куренів»; чарівні представниці слабкої статі показали, що справжні козачки насправді зовсім не слабкі. Фото авторів.