Що змінилось у заповіднику «Бабин Яр», про який згадують лише на ювілейні роковини
29 вересня цього року в Україні відзначили 75-ті роковини трагедії Бабиного Яру. Ця місцевість у Києві є одним з символів нацистської політики геноциду, таким, наприклад, як концтабір Освенцим.
Незважаючи на зусилля громадськості, ще рік тому па-м’ять про жертв цієї братської могили не була увічнена належним чином. На території Бабиного Яру не було музею, а меморіал перебував у незавершеному стані.
Однак, як це часто буває в Україні, наближення «ювілейних» роковин викликало бажання влади навести лад у цьому питанні. Зокрема, напередодні 75-тих роковин трагедії зрушила з місця добудова меморіального комплексу у районі Бабиного Яру.

Точна кількість жертв невідома…

Коли 19 вересня 1941 року моторизована розвідка вермахта вступала до Києва, Бабин Яр був околицею міста. Спочатку гітлерівці планували здійснити свої каральні акції у Голосіївському лісі. Вони його добре знали, бо саме звідти починали облогу Києва. Однак потім виник «варіант» з Бабиним Яром.
Першими жертвами каральної машини стали київські євреї. Гітлерівська расова доктрина передбачала знищення євреїв та ромів. Також жорсткі репресії мало бути застосовано щодо противників окупаційного режиму.
Тому під час окупації Києва у 1941-1943 роках Бабин Яр став місцем масових розстрілів євреїв та ромів, радянських військовополонених, в’язнів Сирецького концтабору, підпільників, членів ОУН, душевнохворих, заручників.
Лише за два дні, 29 та 30 вересня 1941 року, зондеркоманда 4а айзнатцгрупи «С» (каральні підрозділи гітлерівської Німеччини) під керівництвом штандартенфюрера СС Пауля Блобеля за участі двох батальйонів німецької поліції розстріляла в Бабиному Яру майже 34 тисячі євреїв.
Дані про це збереглись у німецьких документах. Історики вважають, що розстріли євреїв тривали до 3 жовтня 1941 року.
Також у Бабиному Яру було розстріляно 621 члена ОУН, серед них відому поетесу Олену Телігу. Вважається, що протягом двох років гітлерівської окупації у Бабиному Яру було розстріляно від 100 до 150 тисяч осіб.
Точна кількість жертв залишається невідомою. Люди гинули цілими сім’ями, і після завершення війни було важко встановити усі прізвища загиблих. Радянська влада і не дуже цікавилась цим питанням, бо приховувала кількість жертв війни як серед військових, так і серед цивільного населення.
Напередодні відступу з Києва восени 1943 року гітлерівці провели роботи по знищенню могил Бабиного Яру і це ускладнило подальше розслідування. Зокрема, нацисти примусили в’язнів Сирецького табору викопувати та спалювати трупи.

Забута трагедія

Радянська влада приховувала як кількість жертв,так і характер трагедії у Бабиному Яру. Зокрема, йшлося про загальну трагедію цивільного населення, не наголошуючи, що переважно жертвами Бабиного Яру були євреї, яких знищували за етнічною ознакою.
Все ж окремі дії у вшануванні пам’яті жертв було здійснено на початку сімдесятих років. В 1974 році приблизно в кілометрі від місця трагедії був споруджений монумент. Його було виконано у традиційному для того періоду стилі, який погано відображав, що жертвами були цивільні люди.

Пам’ятник жертвам Бабиного Яру

Після 1991 року, коли Україна здобула незалежність, ситуація стала змінюватися. Ближче до місця розстрілів була встановлена менора - єврейський національний символ.
Потім неподалік від виходу із станції метро «Дорогожичи» з’явився пам’ятник вбитим восени 1941 року дітям. Вважається, що саме він зараз є найбільш символічним відображенням тої трагедії. Також було встановлено хрест на па-м’ять про загиблих у Бабиному Ярі оунівцях.
Розмови про створення в Києві меморіалу та музею Бабиного Яру йшли ще на початку дев’яностих років. Проте бюрократичні перешкоди і хронічний розбрат в середовищі єврейських громадських організацій загальмували роботи в цьому плані.
На початку 2000-х років американські єврейські організації запропонували проект громадського центру, який мали побудувати в Бабиному Ярі разом з музеєм та науковим центром. Однак, цей проект викликав негативну реакцію громадськості і не був реалізований через свою невідповідність трагічній темі загибелі людей.

Ювілейні роковини

В Україні активна діяльність по вшануванню пам’яті починається під приводом ювілейної річниці чи ювілейних роковин. Не став винятком і Бабин Яр. 75-ті роковини трагедії спонукали уряд та громадських активістів приступити до впорядкування території, запланованої як меморіал Бабиного Яру.
12 серпня 2015 року президент Петро Порошенко підписав указ «Про заходи у зв’язку з 75-ми роковинами трагедії Бабиного Яру». Було створено оргкомітет з підготовки та проведення заходів у вересні 2016 року.
У планах Міністерства культури України, під егідою якого працює історико-меморіальний заповідник «Бабин Яр», заплановані роботи по реконструкції будівлі колишньої контори єврейського Лук’янівського кладовища, який передбачається перетворити на Музей історії Бабиного Яру.

Плани на майбутнє

Якщо подивитись, що було зроблено за цей рік, то можна побачити певні позитивні зрушення.
Меморіальний комплекс став більше схожим на самого себе, бо дві впорядковані алеї – це вже певний прогрес в наших складних умовах.
Було б непогано відокремити територію комплексу від парку, бо зараз це майже одне й те саме. Цікаво також,коли будуть реалізовані подальші кроки з розвитку меморіалу, чи все обмежиться заходами ювілейного характеру.
Більш складним є питання створення в цьому районі музею Бабиного Яру. В незалежній Україні є не так багато прикладів створення музеїв практично з нуля. Якщо казати у спрощеному вигляді, то для цього потрібні приміщення, гроші, люди та експонати.
Виставка до 75-х роковин, яка зараз відбувається у Музеї історії Києва, показує, що експонати в певному обсязі є. Питання з приміщенням для музея можна вирішити адміністративним шляхом.
Складніше з грошима та людьми. Хронічне недофінансування музейної сфери призводить до того, що туди не йде працювати молодь. Отже виникає кадрове питання, бо для якісного музею потрібні менеджери, екскурсоводи та на-уковці.
…Тим часом, поки йдуть розмови про подальший розвиток меморіалу та створення музею, навколо Менори діти грають у футбол, а дорослі відпочивають як у парку. Можна зрозуміти людей, які, як і в радянський період, приходять до Бабиного Яру, як до парку відпочинку. Тим паче, що це і є парк, який починається від метро «Дорогожичі» і йде аж до Кирилівської церкви.
У цьому густонаселеному районі Києва майже немає іншого великого парку, де можна гуляти. От і виходить, що веселі компанії влаштовуються прямо у тих ярах, де в 1941 році вбивали людей...

Юрій КОРОГОДСЬКИЙ