Галузь освіти нашого району вже давно вважається однією з кращих в області. І справа не тільки в рейтингових показниках, бо далеко не все можна відобразити рейтингами. Показники - це, звичайно, квінтесенція роботи педагогів, але за ними не видно, що це результат дійсно творчого підходу до навчального процесу, а не «втовкмачування» знань, батьківського ставлення до молодих вчителів з боку керівництва навчальних закладів і старших колег, завдяки чому виховуються справжні майстри роботи з дітьми, застосування передових методів і досвіду як вітчизняної, так і світової педагогіки.
У старому українському прислів’ї говориться: «Пана видно по халявах». Цими «халявами» для освітніх закладів є їхній зовнішній вигляд, впорядкованість території, затишок в приміщеннях тощо. У нашому районі з цим проблем немає – школи і дошкільні навчальні заклади милують око ошатністю, майже домашнім затишком, а ще - досить пристойним рівнем матеріальної бази.
Зо два роки тому мені довелося побувати в одній з шкіл міста Олександрії – моїй рідній, яку я закінчував вже дуже давно. Мене запросили на відзначення двох ювілеїв – 100-річчя заснування навчального закладу як гімназії, і 50-річчя від здачі в експлуатацію нового триповерхового приміщення. Тоді, в далекі 60-і роки минулого століття, нова школа здавалася нам справжнім храмом освіти. Яким же було розчарування, коли побачив її через 50 років. У порівнянні з нашими, ця міська школа справляла враження бідненької, сіренької і занехаяної, хоча видно було, що її намагалися підготувати до відзначення ювілейних дат. Не знаю, яке місце вона посідає в рейтингу, але моє враження від зустрічі з нею було, скажемо так, не зовсім позитивним (як не сумно, адже саме з її стін я пішов у доросле життя).
Тож переконаний, що високий рівень галузі освіти Петрівщини – результат багаторічної діяльності талановитого менеджера – начальника відділу освіти Григорія Москальця, який вміло розставляє кадри, дбає про розвиток матеріальної бази навчальних закладів, креативно ставиться до впровадження новітніх освітянських технологій, ставить перед підлеглими високі, але реальні завдання. І, звичайно ж, далеко не останню роль відіграє уважне ставлення до потреб освіти керівництва району.
Втім, це тільки вступ, бо нарис цей не про Г.Москальця, а саме про такого ж креативного менеджера, як і він сам – про директора Червонокостянтинівської ЗШ І-ІІІ ступенів Наталію Гавриленко та про колектив, який вона очолює.
Наталія Анатоліївна стала вчителем не випадково. Її батько, Анатолій Іванович Дудко, все життя пропрацював у місцевому господарстві – СВК «Росія» на різних технічних посадах, а мама, Валентина Федорівна – вчитель початкових класів. Тож і Наталка в дитинстві гралася з ляльками у вчителя та учнів, іншої професії для себе не уявляла. Закінчивши з червоним дипломом Жовтоводське педагогічне училище, стала студенткою третього курсу Криворізького педагогічного інституту. І в училищі, і в інституті була лідером студентського колективу, старостою групи. Брала участь у громадському житті, художній самодіяльності. В інституті стати формальним і неформальним лідером було дуже складно, адже в групі налічувалося 13 випускників-червонодипломників Жовтоводського і 13 таких же випускників Нікопольського училищ. Всі розумні, амбіційні, всі прагнули бути кращими… Та визнали за лідера саме Наталку. І стали колективним лідером інституту – кращою групою, ядром студентського життя. Найвищою нагородою за цей період Наталія вважає подаровану друзями-студентами іграшку, бо це було визнанням її лідерських якостей.
Гарною школою була її робота в піонерському таборі «Южный» на посаді старшої вожатої. Табір був розрахований на 650 місць, але заповнювався ледве наполовину, бо не користувався серед дітей популярністю, масова робота виявилася занехаяною, дітям там було нецікаво. Тож Наталка розгорнула там таку бурхливу діяльність, що рейтинг табору стрімко зріс, а керівництво залишилося дуже задоволеним. Через цю роботу вона навіть не була на урочистому врученні дипломів про закінчення інституту. Каже, що цей досвід став їй у пригоді, коли почала працювати директором школи. Та до цього, після закінчення інституту, було ще кілька років роботи, а також сім років відпустки у зв’язку з доглядом за дітьми, бо встигла вийти заміж і народити Настю, Богдана і Марійку.
Повернулася до рідної школи відразу на посаду директора. Впродовж першого року роботи на цій посаді найбільше уваги зосереджувала на поліпшення матеріальної бази школи, її впорядкування, тому довелося вислухати від старших колег зауваження, що слід дбати і про методику. До поради прислухалася, бо вміє цінувати чужу думку. Каже, що зараз найбільше любить відвідувати уроки, заряджається таким чином дитячою енергією на увесь робочий день. Крім того, таким чином продовжує навчатися, сприймаючи досвід колег. Вважає, що без постійного навчання будь-який спеціаліст деградує.
-Я взагалі отримую від роботи «кайф», - зізнається Наталія Анатоліївна. А найбільшими моїми помічниками є завгосп Любов Вікторівна Скорупич і чудові заступники – Ірина Миколаївна Катрук та Ірина Григорівна Саєнко. Дуже гарний педагогічний колектив, з яким ми знайшли спільну мову. Всі зуміли підлаштуватися під мій стиль роботи, знають мої вимоги, викладаються на повну силу, намагаються працювати якнайкраще. А що працюють високоефективно – переконалася під час якихось курсів чи семінару педагогів, де ми брали участь у показових уроках. Побачила, що показові уроки в школі обласного центру за якістю нічим не кращі за наші звичайні.
Друзі Наталії Анатоліївни були здивовані тим, що вона повернулася до села, адже не раз пропонували їй роботу в містах. Та вона завжди відмовлялася, бо має мету – зробити рідну школу ще кращою, вважає філософією життя спрямування внутрішньої енергії на досягнення цієї мети. Підтвердженням того, що це їй вдається, можна вважати наступний епізод. Кілька років тому вона висунула свою кандидатуру на посаду селищного голови. Та одного разу її зупинила знайома жінка і сказала: «Не ображайтеся, але я за Вас голосувати не буду, бо Ви потрібніші в школі».
Червонокостянтинівська школа вважається школою інформаційного суспільства, вчитель Сергій Валентинович Сайко є координатором опорної школи з формування інформаційної культури, веде майстер-клас для вчителів інформатики району. Кожен вчитель школи використовує у своїй роботі ІКТ, багато випускників, навіть з числа тих, які не були відмінниками, а звичайними «середнячками», сьогодні успішно працюють в галузі інформаційних технологій. В минулому році п’ятеро вчителів стали переможцями конкурсу освітніх блогів «Педагогічна блогосфера» у різних номінаціях. Та й блог самої Наталії Гавриленко зайняв ІІІ місце на обласному конкурсі.
Наталія Анатоліївна вважає, що школа вже має своє власне обличчя, свій стиль. Та й успіхи є – четверо учнів взяли участь в обласних етапах Всеукраїнських олімпіад, зокрема, Юлія Стець зайняла ІІІ місце в олімпіаді з російської мови, а учень 6 класу Сергій Безщасний взагалі став переможцем Всеукраїнського етапу міжнародного літературного конкурсу ім.Т.Г.Шевченка. Певним показником рівня закладу є і те, що його вихованку Анну Стожкову обрали президентом районного парламенту дітей, вона брала участь в дитячому форумі за участі Президента України П.Порошенка. Три роки поспіль якісні показники з ЗНО – серед кращих в районі, тож більшість випускників вступають до вищих навчальних закладів. Беруть участь учні школи і в ра-йонних турнірах, які проводяться на базі ДЮЦ, отримали призові місця в турнірах з біології, фізики, географії та правознавства.
Не секрет, що в школах часто роблять ставку на найздібніших учнів, працюють з ними додатково, аби вони своїми успіхами підвищували рейтинг навчального закладу. Водночас в Червонокостянтинівській школі навчаються 126 учнів, і всіх їх педагоги вважають талановитими, намагаючись розкрити їхні здібності. В цьому «фішка» - розвивати дитину всебічно, відшукуючи в ній певний талант, «вогник», який робить її унікальною.
Наталія Анатоліївна під час розмови наполягала на тому, що нарис має бути не про неї особисто, а про школу, педагогічний колектив. Погоджуючись з нею, все ж мушу зазначити, що значною мірою успіх колективу залежить від позиції директора, вміння налаштувати колег на роботу. Вона, наприклад, домагається від них налаштування на те, щоб отримувати від роботи задоволення, працювати якнайкраще. І колектив відповідає їй взаємністю, злагодженою роботою.
Поділилася Наталія Анатоліївна і своїм баченням перспективи розвитку педагогіки, вважає, що майбутнє – за технологією, взятою на озброєння багатьма педагогами Європи, яка полягає у вільному спілкуванні вчителя з учнями, диференційованому підході до передачі учням знань, відмови від старих шаблонів.
Сказала добре слово і про спонсорів, які допомагають школі, хоча виділити когось окремо і не змогла. Допомагає кожен, чим може, і не завжди щирість того, хто допомагає, вимірюється сумою коштів. Сільрада, наприклад, бідна, але вишукує будь-які можливості для допомоги, тож важлива кожна гривня, отримана від неї.
Згадала і батьківський комітет, який діє дуже ефективно, вирішує багато проблем, не чекаючи підказки.
Насамкінець хочу зазначити, як я уявляю формулу успіху Червонокостянти-нівської ЗШ І-ІІІ ступенів та її директора. Це - креативність, енергійність і наполегливість керівника закладу, злагодженість і націленість на успіх педагогічного колективу, вміння директора заручитися підтримкою батьків і громадськості села. Плюс - увага до проблем освітянської галузі керівництва району та менеджерські здібності начальника відділу освіти.
Втім, ця формула, мабуть, універсальна, та годиться для застосування (і застосовується) багатьма іншими навчальними закладами району, що і дає відповідний результат – одні з найвищих в області рейтингові показники галузі.
Анатолій РЯБОКОНЬ.
На знімку: квіти, город, дерева, кімнатні рослини – хобі Н.Гавриленко.
