Тимчасовий спалах чи ознаки подолання кризи?

Ну ось, нарешті, чорна смуга для петрівських уболівальників перервана (чи надовго, щоправда, – наперед не загадуватимемо). Однак минулої неділі в чемпіонаті України з футболу, відповідно, в першій та другій лігах, перемоги здобули обидві наші команди: «Інгулець» на власному полі впевнено переграв «Тернопіль» з рахунком 3:0, а «Інгулець-2» в Херсоні здолав тамтешній «Кристал» з рахунком 2:1. Причому, наші футболісти вели в рахунку 2:0 аж до кінця матчу, і лише на четвертій, доданій арбітром до основного часу, хвилині господарі змогли відзначитися у наших воротах голом престижу.
Щоправда, недільний успіх наших команд поки що жодним чином не змінив їх турнірних позицій. На жаль, втрачати їх виявилося набагато простіше, аніж потім відвойовувати заново. Так у другій лізі свої перемоги здобули й основні наші конкуренти – «Рух» та «Кремінь», залишивши таким чином нас на третій сходинці. Так само загострилася боротьба і в першій лізі, зокрема, серед тих команд, що прагнуть залишити «зону вильоту», в безпосередній близькості до якої перебуває і наша команда. Тож для того, аби впевнено її полишити, однієї перемоги поки що недостатньо.

А розпочався минулого тижня футбольний уік-енд з доволі цікавої спортивної події з яскравим політичним підтекстом: у Володимирівці, в рамках чемпіонату України серед аматорів, футболісти «Інгульця-3» зустрічалися з командою, яка свого часу ставала першим чемпіоном незалежної України – сімферопольською «Таврією». Для тих, хто не має зайвого часу, аби слідкувати за спортивними подіями на теренах колишнього СРСР, пояснимо, що відтоді, як Крим, який згідно з Конституцією України є її невіддільною частиною, було анексовано Росією у відверто свавільний спосіб, жодна з легітимних міжнародних організацій факт анексії не визнала законним. А відтак права виступати в російському чемпіонаті, як це спочатку планували кримські та російські футбольні функціонери, кримські команди не отримали. Причому, порушити цю заборону у такий само свавільний спосіб, як Росія це дозволяє собі стосовно багатьох інших міжнародних правил, договорів чи угод, Російський футбольний союз не зважився, адже розуміє, що в такому випадку Росію могли б виключити з членів ФІФА, УЄФА та інших міжнародних футбольних організацій, а також позбавити такого омріяного кремлівською верхівкою права провести Чемпіонат світу з футболу в 2018 році, на підготовку до якого росіяни витратили уже чимало бюджетних коштів. Отож в Криму було створено так званий внутрішній квазі-чемпіонат, однак зрозу-міло, що рівень його виявився надзвичайно низьким, оскільки усі більш-менш здібні футболісти, розуміючи безперспективність в плані зростання спортивної майстерності, а значить – і спортивної кар’єри, покинули півострів, виступаючи, хто в українському чемпіонаті, хто в тій таки ж Росії, а кому пощастило – взагалі поїхали до Європи, і хоч, в топ-командах для них там місця навряд чи знайшлися, однак вони залюбки виступають й в третіх-четвертих дивізіонах, аби лише не втратити остаточно рівень власної кваліфікації, що неминуче сталося б в так званому кримському чемпіонаті. І ось на такому тлі Федерація Футболу України (ФФУ) приймає дуже вдале і політично сильне рішення: відродити славнозвісний кримський клуб на теренах України і задіяти його в українському чемпіонаті – спочатку, як належить, в аматорах, а згодом, очевидно, й відновивши його професійний статус. Цим самим давши можливість найталановитішим кримським футболістам єдиною командою продовжувати славну історію сімферопольського клубу, а з іншого боку – даючи зрозуміти, що Україна однозначно вважає Крим своєю територією, тимчасово анексованою ворогом, не лише на рівні заяв, гасел і лозунгів, але і в практичному вимірі, зокрема, якомога активніше інтегруючи його в усі сфери життя держави, в тому числі – й життя спортивного. Базується новостворена «Таврія» на Херсонщині, в місті Берислав, однак чимало гравців переконані, що,нехай не за рік і не за два, але колись таки «Таврія» з українськими логотипами і символікою повернеться на свою рідну тренувальну базу в Сімферополі.
І все ж, навіть розуміючи політичну доцільність такого кроку, зізнаюсь, було просто неприємно спостерігати, як судді «тягнули» «Таврію» з усіх сил, аби забезпечити їй перемогу. Виступ «Таврії» у Володимирівці був одним з перших у знову новому для неї українському чемпіонаті (а, можливо, й узагалі першим). Однак, повністю розуміючи і підтримуючи важливість цього політичного проекту, дуже не хотілося б, аби зовсім применшувався спортивний принцип. Припускаю, що арбітри могли отримати неофіційну вказівку всіляко сприяти успішній грі кримчан. Але краще б футбольні функціонери подумали б, як реально підсилити склад команди, оскільки з нинішнім рівнем в професійних лігах України кримчанам виступати буде дуже важко. Зокрема, говорячи про звітний поєдинок, маю зазначити, що третій склад «Інгульця» виглядав не гірше, а в багатьох випадках навіть краще, аніж імениті гості. Тож якби не явна допомога арбітрів – поїхали б вони з Володимирівки з поразкою. А так під зневажливі вигуки з трибун (абсолютно справедливі, між іншим, адже простому уболівальнику не прийде в голову відстежувати політичну складову – він прийшов подивитися на чесне й неупереджене спортивне дійство) арбітр таки допоміг гостям здобути таку важливу перемогу з рахунком 4:3. Два м’ячі, до речі, гравці «Інгульця» забили, перебуваючи в меншості після дуже суперечливого вилучення одного з польових гравців нашої команди, тим самим зрівнявши рахунок. Та все ж утримати нічию не вдалося: буквально на останніх секундах гри через грубі помилки нашого захисту і голкіпера, сімферопольці таки вирвали перемогу.
Тепер кілька слів про виступи наших професійних команд. На жаль, прокоментувати виїзну перемогу «Інгульця-2» в Херсоні не маємо змоги, оскільки прямої трансляції в Інтернеті цього поєдинку не було, та й в запису він, принаймні на момент підготовки цього номера до друку, ще не з’являвся. А от перша наша команда порадувала не лише гарним результатом, але й тим, що в команді починають, нарешті, знову простежуватися тенденції до цікавої комбінаційної гри – такої, якою «Інгулець» завоював серця багатьох своїх прихильників минулого сезону. Хоча, звичайно, й огріхів, особливо в обороні, ще не бракує. І все ж, напевне, «Тернопіль» ще не є тією командою, яка дозволила б нам об’єктивно оцінити рівень сьогоднішнього «Інгульця». Почекаємо наступного виїзного матчу з ковалівським «Колосом», який відбудеться вже цієї неділі, і лише потім судитимемо, чи вдалося тренерському штабу нашої команди подолати кризу, в якій вона опинилася, чи це були просто окремі спалахи яскравої гри, яку нам ще належить зробити системною. Минулого року, нагадаємо, баланс наших особистих зустрічей з «Колосом» був на користь «Інгульця» (1:1 в Ковалівці і 1:0 у Володимирівці). Як воно буде цього року – побачимо вже зовсім скоро.

Володимир Кіфенко.

На знімках: плакат, з яким до Володимирівки прибула невеличка група ультрас «Таврії», не залишає жодних сумнівів у їхній позиції щодо державної належності Криму; у поєдинку з «Тернополем» серед найактивніших в складі «Інгульця» були Максим Покотилюк та Келвін Нвамора, тож невипадково й усі забиті м’ячі цього дня були саме на їх рахунку.