Через два роки під грушкою
Здрастуй, таке рідне і до дрібниці знайоме наше шкільне подвір’я!
Здрастуй, крислата груша посередині, під якою багато років поспіль гарячково горталися екзаменаційні білети, яка вислухала безліч дівочих і хлоп’ячих секретів!
Скільки разів на цьому подвір’ї малиново заливався шкільний дзвінок: для кого - вперше, для кого - востаннє.
Ось там, праворуч, стояв наш 11-Б, а поруч - ще три, бо тоді було аж чотири випускних класи, як підсумок експериментів з 11 та 10-річною освітою. Тільки було це уже півстоліття тому.
Відлетіли у вирій роки, та ми не забули ні школи, ні своїх однокласників. Були і знакові – двадця-ти-, тридцятиріччя з дня випуску і просто рядові зустрічі.
Та ось цього року 20 серпня наше зібрання було приурочене 50-річчю отримання атестатів зрілості.
І знову нас покликало те саме подвір’я колишньої школи, ця крислата груша.
Хто давно не бачився, з трудом впізнавали один одного, адже роки не щадять...
А ось гурт слухає однокласницю, яка не була в селищі майже два десятиліття. Вона в захваті: як змінилося за цей час Петрове, окремі вулиці – як ось від школи до райлікарні – просто не впізнати, так багато скрізь зелені і квітів.
А парк нашої юності – просто чудо. Алеї, клумби, троянди, духмяні чорнобривці, яка краса! А ще вразила така чарівна, красива і квітуча набережна! Взагалі, моє рідне Петрове стає невпізнаним та дуже красивим, охайним, зеленим, в яке хочеться повертатися знову і знову.
Згадали теплим словом нашого Семена Пилиптія, про якого майстер трудового навчання з механізаторської справи Віктор Іванович Обертас сказав колись: ”З нього вийде справжній хлібороб”. І не помилився. Семен був знаний не тільки в районі і області, а й за їх межами. Мав ордени і медалі. Шкода, що підступна хвороба так передчасно забрала його життя.
Звичайно, не всі серед нас стали орденоносцями і медалістами, та кожен самовіддано трудився там, де визначила доля: будівельниками, слюсарями, медиками, педагогами, зв’язківцями.
Тільки й чути було: «А пам’ятаєш?»
Це про дитинство і юність, бо вони ніколи не забуваються, а в душі у кожного, як і тоді – 17, 18 років.
Пташкою пурхає між гуртами тендітна Віра Неклеса – організатор сьогоднішнього зібрання.
Зібрати випускників майже з усієї України їй було не так просто. І про фото потурбуватися, і про кафе... Але впоралася. Все було добре, на найвищому рівні.
За столами, після спогадів, пішли пісні, танці, а ще кожен послухав свою улюблену пісню. Про їх запис теж потурбувалася наша Вірочка.
За цією круглою датою наближається ще одна - наше 70-річчя.
Ось і маємо орієнтир: дожити, не постаріти, особливо душею. І знову зустрітися на старому шкільному подвір’ї під крислатою грушею через два роки.
Мария Воловик (Стеблівець) м. Золотоноша, Черкаська обл.
