Алла Павлівна Горністова – людина добре відома як петрівчанам, так і жителям всього району. Бо ж в райцентрі мешкають чимало колишніх її учнів, а волонтерська діяльність зробила її відомою як в районі, так і далеко за його межами.
Народилася вона 5 серпня 1956 року в селі Грузька Григорівка Криворізького району Дніпропетровської області в звичайній селянській родині. Навчалася в рідному селі (в початковій школі), та в Білозерці, закінчувала школу в Кривому Розі. З дитинства мріяла стати вчителем, тож після школи подала документи для вступу до Криворізького педаго-гічного інституту. Перша спроба виявилася невдалою, тож довелося два роки попрацювати токарем на рудоремонтному заводі, після чого таки ж стала студенткою і згодом отримала вищу педагогічну освіту. В інституті серйозно займалася громадсько-політичною роботою – була заступником секретаря комітету комсомолу інституту. Отримала пропозиції робити професійну кар’єру комсомольського, а пізніше - партійного чи профспілкового діяча, та любов до своєї професії, до роботи з дітьми перемогла, тож пішла працювати в школу.
У 1980 році, разом з чоловіком, переїхали в Петрове. Селище припало до душі, тут прожила вже більшу частину свого життя, тож воно стало для неї рідним. Тому, коли сталося так, що розпалася сім’я і мама за-пропонувала повернутися до Кривого Рогу, вирішила залишитися в Петровому.
Під час розмови з Аллою Павлівною ми не могли обійти стороною таку тему, як її по-літичні переконання.
- Я, як і всі люди мого покоління, виховувалася на ідеях соціалізму, працювала в комсомолі і вважаю, що ця робота була корисною, адже згуртовувала молодь, давала їй якісь ціннісні життєві орієнтири. На жаль, дуже багато людей, які нібито були переконаними комуністами, проголошували з трибун комуністичні гасла про рівність трудящих, соціальну справедливість і неминучу перемогу соціалізму над капіталізмом, нині самі стали глитаями-капіталістами, експлуататорами найманих працівників. Я ж залишаюся прихильницею соціалістичних ідей, вважаю, що взірцем для наслідування може бути модель так званого шведського соціалізму, яка успішно працює в багатьох країнах і забезпечила трудящим достойний рівень життя, – говорить вона. І з цим важко не погодитися. Адже варто поважати людину за її щирі переконання, навіть якщо хтось вважає ці переконання помилковими, але не можна поважати зрадників і перевертнів. А таких, на жаль, в нашій політиці і бізнесі, як кажуть, хоч греблю гати: практично всі можновладці вже побували в багатьох партіях (часто з діаметрально протилежною ідеологією), практично всі олігархи і найбільші капіталісти (а часто і представники криміналітету) – колишні партійні і комсомольські працівники.
Хоча в основі її світо-гляду соціалістична ідеологія - свого часу активно підтримувала Ющенка, тож його зрада стала для неї, як і для більшості його колишніх прихильників, дуже болючою. Спочатку з тривогою і недовірою ставилася до Народного Руху України, та нині зрозуміла, що в його діяльності було багато позитивного, а вбивство В.Чорновола стало справжньою трагедією для національно-демократичного руху.
Можливо, головною сторінкою життя А.Горністової стала її волонтерська діяльність. Каже, що АТО, а фактично - війна з Росією, – найболючіша для неї тема, адже, як і всі ми, не могла собі навіть уявити, що держава, яку ми щиро вважали братньою, з якою величезна кількість українців мають тісні родинні зв’язки, стане для нас символом підлої зради, агресії і ненависті. Тому вже більше двох років робить все можливе задля підтримки наших воїнів - як на передовій, так і тих, що повернулися з війни. Про діяльність волонтерської громадської організації, яку вона створила і очолює, ми вже розповідали не раз (і, звичайно, будемо повертатися до цієї теми, допоки буде у цьому потреба), тож докладно на цьому не зупинятимемося.
Головною проблемою Алла Павлівна вважає те, що ще й досі держава не готова належним чином підтримувати учасників АТО, як на передовій, так і після демобілізації, надто багато проблем доводиться воїнам вирішувати самотужки. Ще й досі їм доводиться купувати військову форму, дещо з амуніції за власний рахунок (форма, яку отримують, довго не витримує, а норми забезпечення не враховують умов передової, військових дій). Хоча і підвищили грошове забезпечення воїнів, та все ж і до сьогодні вони відчувають багато несправедливості.
Демобілізовані зус-трічаються з проблемами невлаштованості, відновлення здоров’я, іншими. Багато проблем від нестачі коштів. Не секрет, що люди впродовж останніх двох років суттєво збідніли, а з огляду на недолугі і незрозумілі дії центральної влади, ще й багато в чому розчарувалися. Тож струмок грошових надходжень від громадян змілів. Ра-йонна влада, під-приємці, фермери, небайдужі люди допомагають, чим можуть. Голова райдержадміністрації Сергій Завалій, зокрема, відгукнувся на прохання командира 17-го батальйону (підшефного нашого району) О.Щербини відремонтувати автомобіль для потреб воїнів-контрактників.
А.Горністова вважає, що дуже потрібен ра-йонний фонд, на якому можна було б накопичувати кошти. Наприклад, дуже потрібні кошти на реабілітацію пораненого бійця АТО В.Жовнуватого (вживлення імплантанта в спинний хребет) – 62 тис.грн. Якби був такий фонд, то цю проблему можна було б вирішити, а поки що Алла Павлівна просить небайдужих людей перераховувати гроші на картку Приватбанку №5168742700604949 на його ім’я.
Наочним прикладом того, що у демобілізованих воїнів виникає чимало складних проблем, є Дмитро Бакун, який саме під час нашої розмови з А.Горністовою зайшов до офісу волонтерської організації. Дмитро був мо-білізований в так званій «п’ятій хвилі», 26 травня 2015 року, а 21 липня 2016 – демобілізований. Воював у складі 58-ї бригади ЗСУ на посаді стрільця, потім – старшого навідника мінометної батареї. Брав участь у бойових діях в Луганській та Донецькій областях – в районі с.Горіхове (перша лінія оборони), с.Верхньо-Торецьке – нульова лінія (лінія безпосереднього зіткнення). У якості заохочення за зразкову службу нагороджений Грамотою командування військової частини. Під час служби отримував допомогу від ТОВ «Фортуна», Петрівської селищної ради, рай-держадміністрації, волонтерів. З роботою після демобілізації проблем не було – за ним збереглося місце в «Шляхбуді» Петрівського кар’єру, закінчує оформлення документів на отримання земельної ділянки. У сім’ї Дмитра двоє дітей, але родина не має власного житла. Отримати ж кредит від фонду сприяння житловому будівництву на селі - шансів також майже немає.
Повертаючись до теми волонтерської діяльності А.Горністової, слід сказати, що вона дуже скромна людина, каже, що не сама ж працює, з нею - дружний колектив однодумців. Тому наполягла, що їх слід назвати. Тож виконуємо це доручення. Це родини Деркачів – Юрія та Любові, Висоцьких – Валерія та Тетяни, Андріяненків – Олександра та Лідії, В.Каплун, М.Лаврентьєва, Н.Зарєзіна, Л.Комарчук, В.Толока, Т.Ясковець, А.Ігнатьєв, І.Чудний, В.Рева.
А нещодавно Алла Павлівна відзначила ювілей – 60-річчя від дня народження. Аж не віриться, що цій милій, енергійній жінці вже 60! Втім, вік визначається не прожитими роками, а станом душі. А.Горністовій, як і в роки комсомольської юності, спокій тільки сниться. Тож бажаємо їй ще багато звершень, реалізації всіх мрій і задумів та звичайного людського щастя.
Анатолій РЯБОКОНЬ.
На знімку: А.Горністова з Д.Бакуном.
Фото автора.
