Ницість і безпринципність путінської пропаганди просто вражає. Ще на початку 2013 року одному з найпопулярніших російських телеведучих-пропагандистів Володимиру Соловйову під час його шоу задали запитання – чи не варто Росії забрати собі Крим? Він тоді відповів, що Крим – невід’ємна територія України, а Росія поважає її територіальну цілісність і суверенітет. Тож не існує жодних правових підстав приєднати частину території сусідньої держави до Росії. Та пройшло менше року, як Соловйов заспівав зовсім іншу пісню, виправдовуючи анексію частини України.
Те ж саме відбувається з трактуванням історичних фактів, зокрема щодо Другої світової війни і її складової – німецько–радянської війни, яку ми ще зо два роки тому називали Великою Вітчизняною. Путін, не позичивши у Сірка очей, сказав, що Росія перемогла б Німеччину і без України. Більш підлого і недостойного трактування тієї війни, зважаючи хоча б на те, що кожен п’ятий українець загинув, а територія республіки була вщент зруйнована, що чи не половина Героїв Радянського Союзу, вищого генералітету і офіцерського корпусу Червоної Армії були українцями, важко і вигадати. Тож нічого дивуватися тому, що російська пропаганда зводить участь союзників у війні майже до нуля. Вони, мовляв, і майже не воювали, і допомога їхня Радянському Союзу була мізерною. Тож варто згадати одну зі сторінок Другої світової – так званий ленд-ліз.
Щоб зрозуміти значення цього терміну, варто заглянути в англо-український словник. Отже, lend – позичати, lease – здавати в оренду. Саме на таких умовах США передавали союзникам по Антигітлерівській коаліції військову техніку, зброю, боєприпаси, спорядження, стратегічну сировину, продовольство, різноманітні товари та послуги. Закон про ленд-ліз був прийнятий Конгресом США 11 березня 1941 року. Він дозволяв президенту надавати назване вище країнам, «оборона яких від агресії життєво важлива для оборони Сполучених Штатів». Поставки по ленд-лізу отримували 42 країни, вони оцінювалися у 46 млрд. доларів.
Угоду про поставки в СРСР було офіційно підписано 11.07.1942 р., але дію закону про ленд-ліз указом президента США було поширено на СРСР 7 листопада 1941 року – такий собі подарунок до головного радянського свята. Ще раніше – 01.10.41 в Москві була підписана угода між Англією, США та СРСР про взаємні поставки на термін до 30.06.42., в подальшому такі угоди (їх називали «Протоколами») продовжувалися щорічно. А ще раніше – 31.08.1941- в Архангельськ прибув перший караван під умовною назвою «Дервіш», що і стало практично початком широкомасштабної допомоги СРСР від США, Великобританії, Канади. Більш – менш планомірні поставки по ленд-лізу розпочалися в листопаді 1941 року.
Спочатку головним способом поставок були морські конвої, які прибували в Архангельськ, Мурманськ і Молотовськ (нині Сєвєродвінськ). Цим маршрутом пройшло загалом 1530 транспортів. 85 транспортів були потоплені німецькими підводними човнами, 41 транспорт був змушений повернутися на базу через загрозу знищення. Північні конвої – героїчна сторінка участі моряків Великобританії та інших країн в Другій світовій війні, яку нині заперечує російська пропаганда.
Яке ж значення мали поставки по ленд-лізу для Радянського Союзу, можливо справді зовсім мізерне і без них можна було б легко обійтися?
Що ж, давайте проаналізуємо цифри і номенклатуру поставок.
У перші дні і місяці війни Червона Армія зазнала тяжких втрат у живій силі, військовій техніці, боєприпасах, обладнанні. Були втрачені тисячі літаків, танків, артилерійських систем. Тож важко переоцінити допомогу, яка надійшла: 18300 літаків, 11900 танків, 13000 зенітних та протитанкових гармат, 427000 автомобілів, багато боєприпасів, вибухівки і пороху.
Першочергове значення мали поставки авіаційної техніки, які йшли, здебільшого, зі США, хоча чимало її постачала і Велика Британія. За своїми льотно-технічними характеристиками ці літаки були нерівнозначними. Так американський винищувач «Кіттіхок» і англійський «Харрікейн» не були найновішими зразками авіаційної техніки, їх переважали по швидкості і озброєнню німецькі літаки. Але ж і радянським пілотам доводилося воювати на давно застарілих «И-16» та подібних. Водночас, американський винищувач «Аерокобра», на якому воював тричі герой Радянського Союзу О.Покришкін, був не гіршим по швидкості і маневреності за німецькі Ме-109 і ФВ-190, а за озброєнням значно їх переважав: 37-мм авіагармата та чотири 12,7-мм кулемети, як казав Покришкін, «розносили німецькі літаки на друзки». А в 1944-1945 роках почали надходити літаки поліпшеної конструкції, які отримали маркування П-63 «Кінгкобра». Американські ж бомбардувальники мали важливу перевагу – бомбові приціли нічного бачення, яких не було у німецьких Ю-88 і Хе-111. Та й захисне озброєння на американських літаках було потужнішим: 12,7-мм кулемети проти 7,62-мм на німецьких (до того ж, їх було більше).
Не можна не згадати і такий важливий компонент, як забезпечення авіації пальним. Через його дефіцит радянські ВПС ще й до війни не мали змоги вести інтенсивну бойову підготовку. Тож отримані по ленд-лізу 630 тис. тонн авіабензину зі США, та ще 570 тис. тонн з Англії та Канади стали вирішальними для ведення бойових дій. Загальна ж кількість поставленого бензину світлих фракцій – 2586 тис. тонн склали понад 51% в порівнянні з виробництвом в СРСР за період 1941 – 1945 рр. Як сказав радянський історик Б.Соколов, без імпортних поставок пального радянська авіація практично не могла б протистояти німецькій.
В цілому слід визнати, що поставки авіатехніки по ленд-лізу зіграли велику роль в активізації бойових дій радянських ВПС, бо надійшло не менше 20% від загальної кількості фронтових бомбардувальників, майже чверть винищувачів і третина літаків морської авіації (особливою повагою серед морських льотчиків користувався літаючий човен «Каталіна»).
По значенню для бойових дій, кількості і технічних характеристиках друге місце займала бронетехніка. Радянська Військова енциклопедія наводить наступні дані по кількості отриманих танків: США – 7000, Великобританія – 4292, Канада – 1188; загалом – 12480. Це були англійські легкі танки «Валентайн», призначені для супровіду піхоти. На фронтах цей танк зарекомендував себе позитивно: маючи низький силует, був досить надійним і простим в експлуатації. «Матильда» МК ІІА – середній танк з хорошою бронею (хоча і зі слабкою гарматою). «Черчілль» МК ІІІ по масі належав до важких (40-45 т). Мав потужну броню (борт – 95 мм, лоб корпусу – 150 мм), але також малопотужні гармати – калібром 57 і 75 мм. Радянські танкісти відзначали непогану живучість цих машин.
Американці індексом М3 чомусь маркували легкий М3-«Генерал Стюарт» і середній М3 «Генерал Лі» (він же «Генерал Грант», який також називали «Лі-Грант»). Хоча це були далеко не найкращі за технічними показниками машини, але в найтяжчий період початку війни, коли Сталін особисто розподіляв танки поштучно, «Гранти» були досить суттєвою допомогою (не слід забувати, що німецькі танки також були далекими від досконалості і суттєво поступалися радянським). Найефективнішим і найпопулярнішим американським танком була машина середнього класу М4 «Шерман». За обсягами виробництва в роки війни (загалом в США їх було випущено 49324) він займає друге місце після радянського Т-34. Випускався в кількох модифікаціях (від М4 до М4А6) з різними двигунами, як дизельними, так і карбюраторними, включаючи спарені мотори і навіть блоки з 5 двигунів. Надходили здебільшого «Шермани» М4А2 з двома дизелями по 210 к.с., гарматами калібром 75 і 76,2 мм та двома 7,62 мм кулеметами та 12,7 мм зенітним кулеметом; екіпаж, як і у радянського Т-34-85 – 5 чоловік. Важливою перевагою було те, що цей танк мав прилад стабілізації гармати для точнішої стрільби на ходу (на радянських танках подібні з’явилися аж на початку 50-х років на танках Т-54А). Електрогідравлічний механізм повороту башти був продубльований для навідника і командира. Крупнокаліберний кулемет дозволяв боротися з низько пролітаючими літаками противника (подібні кулемети з’явилися на радянських ИС-2 в 1944 році). Загалом «Шерман» був цілком надійною машиною, зручною для ремонту.
Слід згадати і 5000 американських бронетранспортерів (напівгусеничних і колісних), які використовувалися в Червоній Армії, як носії різноманітного озброєння, в першу чергу – зенітного, бо власні БТР радянська промисловість не випускала.
Особливе місце в поставках займає автомобільна техніка, якої надійшло в СРСР на порядок більше, ніж бойової – майже півмільйона штук 50-ти моделей, які виробляли 26 автомобільних фірм США, Англії і Канади. Було поставлено 152 тисячі вантажівок «Студебеккер», 50500 командирських автомобілів (джипів) «Вілліс» МР і «Форд» GPW, а також потужні всюдиходи «Додж-3/4». Це були справжні армійські автомобілі, якнайкраще пристосовані до експлуатації у фронтових умовах. Ця техніка була особливо цінною, бо в СРСР аж до початку 50-х років армійські автомобілі не випускалися, в Червоній Армії використовували звичайні народногосподарські автомобілі ГАЗ-АА і ЗІС-5. Поставки автомобілів по ленд-лізу перевищили власне їх виробництво в СРСР у 1,5 рази, що мало вирішальне значення для різкого підвищення мобільності Червоної Армії. «Студебекери» взагалі стали легендою, адже в СРСР ще довго не було подібних машин. Вони були придатні для перевезення і особового складу, і вантажів, і як тягачі артилерійських систем, і як шасі систем залпового вогню, які в народі отримали загальну назву «Катюша». Варто згадати і автомобільні шини, яких отримали більше 30% від власного виробництва, а також 103000 тонн натурального каучука з Великобританії. І, знову ж -таки, бензин світлих фракцій, без якого будь-яка техніка лише мертве залізо.
Велике значення мали поставки і іншої техніки та матеріалів, зокрема залізничного рухомого складу і рейок, що допомогло вирішити складні транспортні проблеми. Радянська промисловість, наприклад, спромоглася за роки війни випустити 92 паровози і 1087 вагонів, отримали ж по ленд-лізу 1900 паровозів, 66 дизель-електровозів і 11075 вагонів. Рейок отримали понад 80% від власного виробництва.
В СРСР надійшло чимало і іншої зброї. Вважається, що найменшими по кількості з ленд-лізівських поставок були класичні види озброєння – артилерія і стрілецька зброя. Гармат, наприклад, надійшло не більше 13000 штук. Але, якщо подивитися на номенклатуру, то виявляється, що більшість гармат були зенітними, кількість яких склала 25% від їх загальної кількості, які перебували на озброєнні. Це були 40-мм автоматичні гармати «Бофорс» шведської конструкції і «Кольт-Браунінг» - американські. Найефективнішими були «Бофорси», бо мали гідроприводи і наводилися одночасно всією батареєю за допомогою приладів керування артилерійським зенітним вогнем. Це була складна і дорога зброя, недосяжна для радянських технологій.
Подібна ж ситуація із засобами зв’язку, якими Червона Армія була забезпечена майже виключно за рахунок ленд-лізу. Зі США отримали 35800 радіостанцій, 5839 приймачів, 348 локаторів, 422000 телефонних апаратів і близько мільйона кілометрів польового телефонного кабелю.
Певне значення для забезпечення потреб Червоної Армії продовольством мали поставки деяких висококалорійних продуктів. Цукру надійшло більше 40% від власного виробництва, м’ясних консервів – 110%. Радянські солдати жартома називали американську тушонку другим фронтом, але їли її із задоволенням. Не зайвими були для екіпіровки армії і 15 млн. пар взуття, 70 млн. кв. м шерстяних тканин. А ще ж надходили і інші стратегічні матеріали – алюміній, якого надійшло набагато більше, ніж було вироблено в СРСР, мідь – 80% від обсягів власного виробництва, 822 тис. т хімічних продуктів, багато стального прокату, артилерійського пороху, майже 50000 високопродуктивних станків та іншого обладнання, яке ще довго використовувалося радянською промисловістю після війни.
Зрозуміло, що важливе значення для перемоги СРСР над гітлерівською Німеччиною мали набагато більші ресурси, неосяжна територія, кліматичні умови (як відомо, німецька армія не була готова воювати в зимових умовах). Тому Гітлер і розраховував на блискавичну перемогу – «бліцкриг», завдяки якій СРСР був би позбавлений переваги в ресурсах. Він цього майже досяг, бо в перші ж тижні війни СРСР втратив величезну кількість озброєння, військової техніки, боєприпасів (як свідчить колишній радянський розвідник В.Резун, який став дослідником так званої Великої Вітчизняної війни, в перші дні було втрачено більше боєприпасів, ніж в подальшому було використано впродовж усієї війни). Але на допомогу СРСР прийшли країни Антигітлерівської коаліції, організувавши постачання всього необхідного для ведення бойових дій.
Якби не ленд-лізівські поставки літаків, танків, автомобілів, пального, продуктів харчування, стратегічно важливих матеріалів, то перемога прийшла б набагато пізніше. Та чи й прийшла б? Тож твердження російських пропагандистів про те, що Росія чи не єдина має право називатися країною-переможцем, не мають під собою ніяких підстав. Спільна перемога кувалася під Москвою і в Африці, під Києвом і в Атлантиці, під Сталінградом і в Нормандії. А ще на заводах в Сибіру, в США, в Англії, в Канаді і багатьох інших країнах Антигітлерівської коаліції.
Анатолій РЯБОКОНЬ
(з використанням сайту «Войны ХХ века»).
На знімку: «Катюша» на базі «Студебеккера».
