Станиця сонячного краю

Це не легенда, не казки:
Де ковила навкруг буяла –
Тут запорозькі козаки
Село Петрове заснували.

З“явилась перша борозна –
Бо ж чорноземи неозорі,
Їх за кордоном усяк зна –
За темним лісом, синім морем.

Природа вабить…, а в повітрі –
Запах квітково-степовий.
Тут мав маєток Калнишевський,
Січі останній кошовий.

Потомки Січі – працелюби!
Шануєм наш чудовий край.
Своє Петрове славим всюди,
Завжди гостям - наш коровай.

Козацький рід не перевівся,
І земляки в лиху годину
Лишали плуга, брали зброю,
Йшли захищати батьківщину!

Петрове! Селище Петрове
Веселкою завжди палає.
Хвала тобі! Ти вічно нове –
Станиця сонячного краю.

Іван Копійка

Музика хвиль

На Україні символ –
Дніпро – Славута сивий,
У нас на Петрівщині –
Красень – Інгулець.

Замріяно, спокійно
Спливає час водою.
Купають верби віти,
Милуючись собою.

Очерета стіною
Співають з вітром пісню,
І каченята бавляться,
Привільно їм, не тісно.

Он горді пари лебедів,
Як у казках буває …
Придивишся пильніше :
Корона злотом сяє.

Особи вінценосні
Повільно пропливають,
Коханням лебединим
Схід сонця зустрічають.

Яка краса і музика
Нас хвилями чарує!
Сріблясту силу й ніжність
Всім Інгулець дарує.

Ольга Слободянник

До тебе …

На карту району дивлюся
І як на ікону молюся,
Адже це моя Батьківщина –
Прекрасна завжди Петрівщина.
Райцентр шукаю рідний –
Столиці козацької гідний.
На карті він, наче краплина,
Але та краплина – перлина
Багатого нашого краю
(З історії кожен це знає).
Хай людям твоїм щасно буде,
Адже особливі це люди:
Невгамовні мої петрівці
Тримають могутність в руці.
Могутність - це хліб і руда,
В чім вічність твоя молода.

Анатолій Ткаченко

Моя Петрівщина

Люблю я рідну Петрівщину –
Цей степовий казковий край.
І де б не був, до тебе лину,
Найкращий ти, тож так і знай!

Ранки твої соняшникові,
Умиті краплями роси,
І гречки запахи медові,
Пісень вечірні голоси.

Степові люблю простори,
Та ніжний жайворонка спів,

Хліба пшеничні неозорі,
І п“янкі пахощі вітрів.

А Інгулець – перлина краю,
Що в вербах мило виграє,
Де лебідь пишний випливає,
Та гордий олень воду п“є.

Цей край сини твої любили
І боронили, як могли.
Як свідок – Чалого могила
Та стели тих, що полягли.

Багата наша Петрівщино!
Твоїх запасів не злічить!
І гарна – ніби та дівчина,
Тобі цвісти і вічно жить!

Володимир Паладько

Краю мій рідний

Тиха хвиля Інгульця
Шепче щось старій вербі.
У коханні я признаюсь,
Краю рідний мій, тобі.

Тут калина під віконцем
І співають солов“ї,
Тут пройшли, як сон казковий,
Роки юності мої.

Найсильніше пахне м“ята
У Петровій стороні,

І з роками біла хата
Сниться все частіш мені.

Сняться верби над рікою
І акація в цвіту,
Сниться мама молодою
У вишневому саду.

Тихі вулиці й провулки,
Парк із білою козою,
Що пасеться, мабуть, й зараз
Між кущами й кропивою.

Тихі ранки, літні ночі
І зозулі милий голос.
І чиїсь блакитні очі,
І тугий пшеничний колос.

Сняться люди працьовиті –
Рудокопи й гречкосії , -
Їхні клопоти і болі,
Їхні радості і мрії.

Петрівщино! Край мій рідний!
Може, десь і кращий є.
Тільки кращого не треба,
Серце тут навік моє.

Зоя Макарова

Сторінку підготувала Вікторія Кречетова, учитель української мови та літератури Петрівського НВК.