Неліричний вступ

І настане час, коли один скаже: «Слава Україні!» і мільйони відповідатимуть: «Героям слава!».
Ці слова Провідника національно-визвольної боротьби українського народу Степана Бандери стали своєрідним епіграфом, лейтмотивом урочистої зустрічі демобілізованих воїнів, які повернулися з російсько-української війни, яка чомусь досі сором’язливо зветься АТО, хоча Президент України Петро Порошенко, ще перебуваючи в статусі кандидата в президенти, говорив, що антитерористична операція повинна тривати не місяці, не тижні і навіть не дні, а години. З тих пір минуло більше двох років, та кінця військовому протистоянню не видно.
Ці слова, дещо їх переінакшивши, повторила на Установчому з’їзді Народного Руху України Олена Бондаренко (не слід плутати з одіозною «регіоналкою» - її повною тезкою, - авт.), яка тоді очолювала Луганську обласну організацію Руху, а згодом склала народним депутатом України. Вона сказала: «І прийде час, коли в Києві скажуть: «Слава Україні!», і Донбас відповість: «Героям слава!».
Прийшов такий час – в Києві на Майдані Гідності пролунало це гасло, натомість Донбас відповів антидержавним збройним заколотом, організованим російською агентурою та підігрітим антиукраїнською пропагандою, яка безперешкодно тривалий час промивала мізки жителям Донбасу.

Сьогодні пізно ламати голову над тим, чому так сталося. Винні в цьому всі попередні керівники держави, які не звертали уваги на патріотичне виховання, на те, щоб донести до кожного жителя Донбасу, передовсім до молоді, переконання, що Україна – мати і киянину, і буковинцю, і закарпатцю, і кримчанину, і шахтарям, металургам та хліборобам Донбасу. Якщо мати хвора і бідна, то нормальна людина не стане від неї відмовлятися, а намагатиметься лікувати, робити все можливе, аби вона мала все необхідне для життя. Тож кожен громадянин держави повинен дбати про її економічний розвиток, добробут, а не виступати проти неї зі зброєю в руках. Та на Донбасі російська пропаганда вбивала в голови людей думку, що в усіх їхніх бідах винна Україна, що вони стануть жити заможно і щасливо, якщо зруйнують цю державу і стануть складовою частиною так званого «руського міра». Тому значна частина жителів Донбасу радісно споглядала за тим, як російські диверсійні групи захоплювали відділи міліції та державні установи, вивішуючи на них російські прапори, проголошували створення так званих «народних республік», а багато хто з них і самі взяли в руки зброю, аби воювати проти України.
Президент-утікач В.Янукович залишив після себе українську армію і всі силові структури в жалюгідному стані – напіврозваленими, небоєздатними, переповненими зрадниками. Та на захист Батьківщини стали добровольці, до того ж і Збройні Сили швидкими темпами піднімалися з попелу, як Фенікс. Зрозуміло, що сепаратисти були б дуже швидко приборкані – українська влада щодня відновлювалася в десятках населених пунктів, залишалося звільнити тільки Донецьк і Луганськ. І саме в цей час підло, без оголошення війни, на нашу землю прийшли регулярні російські війська, АТО фактично перетворилася на війну з Росією, яка триває ось уже більше двох років. Минулої середи - 8 червня з цієї війни повернулася чергова партія демобілізованих воїнів.

Зустріч

Вона пройшла урочисто і хвилююче. Під звуки духового оркестру воїни проходять живим коридором, сформованим з школярів райцентру та представників громадськості селища до фасаду районного Будинку культури. Тут їх хлібом-сіллю зустрічає мати одного з воїнів, після чого вони, під оплески присутніх, заходять до зали, де їх тепло вітають зі щасливим поверненням додому керівники району Сергій Завалій та Тамара Сакара. Та, на жаль, не всі повернулися додому. Військовий комісар Петрівського районного військового комісаріату Олександр Братченко зачитав Указ Президента України про нагородження лейтенанта Олексія Лисенка орденом Богдана Хмельницького (посмертно). Нагороду з рук С.Завалія та Т.Сакари отримала мама воїна Тамара Олексіївна Лисенко, а його шкільний товариш Максим Мішура та бойовий побратим - заступник командира підрозділу, в якому служив О.Лисенко, Олексій Фролов розповіли, яким добрим, талановитим, веселим і безстрашним був загиблий герой. Його друзі та представники молоді Петрового здійснили урочисте покладання квітів до могили Олексія.
А ще у залі була присутня Зоя Іванівна Ромах – член родини жителя Луганки Івана Міхна, який також відійшов у вічність в зоні бойових дій.
-Я навіть уявити не могла, що мені доведеться проводжати сина на війну, і що в окопі зупиниться серце мого брата – сказала вона. Тож дай нам, Боже, миру і спокою, а держава нехай ніколи не забуде своїх полеглих солдатів. Бо слова «Герої не вмирають!» стали для нас не гаслом, а реаліями життя. Сподіваюся, що серця воїнів не зачерствіли на війні, що вони долучаться до справи будівництва нової України, яка буде процвітати. Якщо вона має таких синів, як ті, кого ми сьогодні вшановуємо, то у неї буде гарне майбутнє.
До привітань на адресу демобілізованих воїнів долучився благочинний Петрівського району протоієрей Дмитрій Городецький.
-Христос Воскрес! – привітався він.
-Воістину Воскрес! – відповіли учасники зібрання.
-Я недаремно розпочав свій виступ цими словами, бо ці слова – переможні, - продовжив отець Дмитрій. - Маємо велику надію, що Господь збереже наших хлопців, які перебувають на Сході України. Ми у своїх молитвах просимо його про це, як просили, щоб Надія Савченко повернулася додому. Маємо надію, що Господь почує наші молитви за мир, а держава не забуде тих, хто став на її захист.
На екрані – кадри з нашими земляками під час перебування на фронті, знімки, які ілюструють боротьбу України за свободу і незалежність, а ведучі продовжують розповідь:
-І на Майдані, і в зоні АТО за нашу з вами свободу й оновлення країни заплачено страшну ціну: своє життя віддали найкращі. І серед них – наші земляки Олександр Хруль, Іван Міхно, Олексій Лисенко. Давайте згадаємо їх і всіх, хто поліг за Україну, хвилиною мовчання.
Ведучі знову запросили на сцену С.Завалія та Т.Сакару для вручення воїнам-захисникам Грамот та подяк райдержадміністрації та районної ради. Нагороди отримали воїни та їхні родини: Георгій Олегович Сивак, Олександр Валентинович Попов, Ярослав Станіславович Ясиков, Дмитро Васильович Заліпський, Роман Іванович Ковбасенко, Андрій Валентинович Красов, Віктор Анатолійович Єременко, Валентин Іванович Жовнуватий, Сергій Анатолійович Проценко, Микола Анатолійович Корнієнко, Роман Володимирович Шаповал, Валерій Іонович Джусь, Сергій Любомирович Поливко, Дмитро Миколайович Білий, Віталій Леонідович Соломка, Сергій Миколайович Островський, Юрій Дмитрович Пузирей, Юрій Олександрович Чупрій, Михайло Григорович Гавеля, Василь Миколайович Клименко, Олександр Микола-йович Лапа, Сергій Сергійович Куницький, Павло Олександрович Жаров, Дмитро Вікторович Ромах, Віктор Володимирович Кицманюк, Іван Олексійович Маланіч, Сергій Миколайович Богза, Олег Леонідович Сорокін, Ігор Михайлович Леонов, Микола Анатолійович Сліпченко, Микола Вадимович Шелест, Вадим Владиславович Следь, Олег Михайлович Глушко, Олександр Миколайович Кирничний, Володимир Дмитрович Ласкавий, Юрій Валерійович Овдій, Роман Анатолійович Дергач, Андрій Миколайович Мовчан, Ігор Петрович Черной, Андрій Георгійович Шейка, Владислав Миколайович Колісник, Дмитро Андрійович Назаров, Володимир Юрійович Варцабюк, Дмитро Валерійович Кузьменко, Андрій Вікторович Марченко, Віктор Петрович Будченко, Юрій Олексійович Соботюк, Сергій Анатолійович Гладушко, Іван Михайлович Тригуба, Артем Костянтинович Старинка, Валерій Валерійович Кузьменко, Володимир Дмитрович Лимаренко, Іван Якович Митько, Станіслав Володимирович Кривий, Євгеній Сергійович Щербаков, Євген Олександрович Бондаренко, Олександр Олександрович Манько, Олександр Олександрович Маховик, Віктор Васильович Шляховий, Іван Олександрович Поляков, Олександр Володимирович Приходько, Олександр Васильович Кадук, Олександр Анатолійович Пеліпас, Володимир Вікторович Гапотченко та Олексій Іванович Зайцев.
Воїнів привітала також голова районної громадської орга-нізації «допоможемо воїнам Петрівщини» Алла Горністова. Вона зауважила, що до лав Збройних Сил України з району призвано 235 чоловік, волонтери всім їм намагаються допомагати. Вона подякувала громаді району, підприємцям, фермерам та священнослужителям, які активно долучилися до цієї справи. Закликала не забувати і про тих, хто повернувся з війни, адже серед них є і поранені, і такі, що стали інвалідами. Всі вони потребують психологічної адаптації і підтримки. -Боже, допоможи матерям, які втратили дітей, а нам даруй мир, – підсумувала вона свій виступ.
Впродовж усього заходу не раз лунало: «Слава Україні!» - «Героям слава!», а завершилася урочиста церемонія зустрічі загальним фотографуванням.

Оптимістичний епілог

Я недаремно назвав цей матеріал «Повернулися з перемогою». Хтось може сказати, що, мовляв, він не відповідає дійсності, бо ж війна триває і ніхто не візьметься сказати – коли вона закінчиться. Та й про перемогу ще говорити зарано. І все ж ми вже перемогли.
На гербах деяких країн Африки, якою в 60-х – 70-х роках минулого століття прокотилася хвиля національно-визвольних змагань, в результаті чого зникла світова колоніальна система, є зображення автомата як символу боротьби за незалежність. Україна здобула незалежність у 1991 році начебто мирно, без кривавих подій, якими супроводжувався розвал Радянського Союзу в багатьох інших республіках і регіонах (хоча насправді слід згадати сотні тисяч жертв борців за незалежність України, які полягли в попередні десятиліття та й століття). Ніде правди діти – далеко не всі наші громадяни цінували незалежність держави, вважаючи її великим здобутком. І тільки реально зіткнувшись з небезпекою її втрати, з агресією Росії, яку Путін вирішив перетворити на но-вітню імперію, люди зрозуміли, що незалежність – це те, за що варто віддати життя. Українська нація і українська держава формуються в збройній боротьбі з зажерливою імперією Зла, ні ми, ні наші нащадки вже не забудемо і не вибачимо їй кров наших кращих синів і доньок, і ми, і наші нащадки будуть цінувати незалежність, виборену у цій війні.
Ще зо два роки тому гасла «Слава Україні!» - «Героям слава!» можна було почути, здебільшого, тільки в середовищі тих, кого називають націоналістами. Ще зо два роки тому антиукраїнські сили намагалися лякати народ ім’ям С.Бандери, сьогодні ж ми спокійно сприймаємо те, що путінська пропаганда іменує «бандерівцем» кожного патріота України. Якщо ти проти всеосяжності «руського міра» - ти бандерівець, якщо ти за те, що в Україні має бути державною українська мова – ти бандерівець, якщо ти вважаєш, що майбутнє України в спільній сім”ї Європейських народів - ти бандерівець.
Путін розраховував, що Україна впаде йому в руки, як перезрілий плід, та він жорстоко прорахувався. Виявилося, що українці готові воювати і вмирати за свою свободу, за свою державу. І нехай вона поки що далеко не така, про яку ми мріємо, але ми самі собі дамо раду, без допомоги «старшого брата», який насправді виявився нам не братом, а злим ворогом. Ми вже перемогли, бо відчули себе народом, нацією, бо вже ніколи не будемо підніжжям, рабами Москви. Наша моральна перемога обов’язково стане остаточною – і військовою, і політичною, і економічною. Тож – слава Україні!

Анатолій РЯБОКОНЬ.

На знімках: колона демобілізованих воїнів; батько й син Щербакови з керівниками району; загальне фото учасників заходу; колись В.Щляховому довелося воювати в Афганістані, а тепер уже  - захищати Батьківщину в АТО;  вручення нагороди матері О.Лисенка.