Боротьба з грізним атомом мала й жіноче обличчя
26 квітня 2016 року виповнюється 30 років з моменту страшної техногенної катастрофи й величезної екологічної біди світового масштабу на Чорнобильській АЕС. Потужність радіоактивного викиду після вибуху четвертого енергоблоку дорівнює трьомстам Хіросімам. Пожежа на ЧАЕС тривала десять днів. Смертоносна хмара накрила Європейську частину Радянського Союзу, більшу частину Європи і навіть східну частину Сполучених Штатів.
В Україні статус постраждалих отримали понад 2.2 мільйони осіб, з яких 255 тисяч – безпосередні учасники ліквідації наслідків аварії.
У ці дні Україна поминає тих, хто першими прикрили своїми серцями розбурхану атомну стихію. За перший післяаварійний рік ядерна смерть забрала тисячі людей. Вічна їм пам’ять!
Тим часом, починаючи з травня 1986 року, для ліквідації наслідків катастрофи було призвано на військову службу тисячі й тисячі чоловік. Безперечно, було багато й жінок: медики, пралі, кухарки, кастелянші, дозиметристи. Їх робота була поряд із смертельною небезпекою. Зазвичай, про ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС згадують двічі на рік: напередодні дня ліквідатора 14 грудня та з нагоди чергової річниці найбільшої техногенної катастрофи двадцятого століття. Чимало з тих, кого туди відряджали, навіть не знали, куди саме вони їдуть, і що їх там чекає. Тим більше, не знали вони і про те, як це позначиться на їхньому здоров’ї. Як склалися їхні долі? Судилося там побувати і нашим землячкам, які працювали на харчоблоці кухарями, серед них - Олена Василівна Гречана, що мешкає в селищі Петровому, Неллі Григорівна Боцман - жителька Нового Стародуба, Наталія Федорівна Караваєва - жителька селища Балахівки та Лідія Федорівна Сумарук, яка народилася і живе в селищі Петровому. Після школи оволоділа спеціальністю кухаря. У 1984 році була у відрядженні в Ленінакані, допомагала у відновлювальних роботах після землетрусу. Повернувшись додому, працювала в шкільній їдальні кухаркою, незабаром мала отримати квартиру, була третьою на черзі. Коли сталося лихо на ЧАЕС, самотня жінка під страхом втратити квартирну чергу вирушила на допомогу ліквідаторам. Ті, хто працював на кухні в зоні АЕС, проживали в приміщенні контори на другому поверсі, а на першому була їдальня, де харчувалося 700 чоловік. Важку роботу по допомозі кухарям брали на себе демобілізовані солдати. Коли пожежні машини змивали пил з будівель, в їдальню лилося на підлогу багато забрудненої радіоактивної води, в якій приходилося ходити. Тож уже після місяця перебування на ліквідації у Лідії Федорівни почалися значні зміни в організмі: полопалися капіляри на ногах, ноги набули темно-синього кольору, довга товста коса стала зовсім тоненькою, лікарі лише розводили руками, коли у неї почали рости груди. Певний душевний спокій та рівновага пояснювалися лише тим, що людей, мобілізованих для боротьби з атомним монстром, було багато, а тому в їхній свідомості пульсувала надія: не така вже це й велика небезпека, якщо стільки людей щоденно копошаться навколо розбурханого реактора, не можуть же уряд та Політбюро посилати на загибель відразу тисячі своїх громадян. А таки змогли! А в 1987 році Лідія Федорівна поїхала на допомогу будівельникам для створення нових поселень жителям- переселенцям з Чорнобильської зони під Києвом. Зараз ці жінки не беруть активної громадської участі в районній організації «Союзу-Чорнобиль».
Віднедавна Чорнобильська зона стала цілим комплексом сучасних лабораторій, тут у сховищах знаходять прихисток небезпечні радіоактивні елементи, які привозять з усієї України.
Найбільше сил йде на побудову укриття над ЧАЕС, яка вже найближчим часом закриє собою зруйнований четвертий енергоблок.
Величезний маніпулятор бере у свої коліщата бетонну конструкцію — це модель радіоактивного відходу. Так випробовують нове сховище для радіоактивних елементів.
Саме за високими стінами вже скоро будуть зберігати відпрацьоване ядерне паливо з усіх атомних електростанцій України, яке раніше переробляли у Росії — це найдешевший варіант. В Україні технологій для переробки немає, а в США — занадто дорого.
Трохи менше, але не менш важливе ще одне сховище ядерних відходів. У невеликому ангарі зберігатимуть ядерні відходи упродовж п’ятдесяти років. Після їхнього оброблення елементи поміщають у контейнери за допомогою маніпуляторів. У самому ж Чорнобилі працює низка лабораторій. Одна з них - пересувна. Вчені повинні стежити за радіаційним фоном у зоні відчуження. Перевіряють усе: воду, ґрунт та повітря. Та найбільше у Чорнобилі переймаються укриттям. Воно майже готове. Вже з кінця 2016 року новий саркофаг запустять, і він закриє зруйнований реактор. Далі маніпуляторами почнуть розбирати спочатку старе укриття, потім — радіоактивні завали. На різних об’єктах Чорнобиля працює понад 2500 людей. Половина з них безпосередньо брала участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи в далекому 1986 році.
Олена Приходкова
На знімку: жінка - ліквідатор Лідія Федорівна Сумарук, яка працювала кухарем на ЧАЕС.
