Непростою залишається економічна ситуація в нашій країні. До того ж, кризові явища в економіці, як відомо, сьогодні серйозно ускладнюються бойовими діями на Сході, адже вони завдають потужного удару як по економічному потенціалу держави, так і найголовніше – по людському ресурсу, ледь не щодня забираючи від нас найкращих, найактивніших наших співгромадян, переважно у розквіті сил, у їх найпродуктивнішому віці.
І все ж держава поступово пристосовується до існування в умовах перманентних криз.
Як бачимо сьогодні, основні свої функції усі (чи майже усі) державні інституції таки виконують: працюють підприємства, виплачується заробітна платня - нехай ще й не така, про яку ми усі мріємо, але все ж це не бартер, як у 90-х, практично зведена до мінімуму залежність від енергоносіїв країни-сусідки, яка чомусь свою месіанську роль у світі тісно пов’язала з порушенням усіх загальновизнаних світових норм і правил, вдаючись до актів відвертої агресії стосовно усіх своїх сусідів. Не оминула цієї гіркої участі й Україна, через що зараз і тліє вогонь воєнного протистояння. Але зараз мова дещо про інше.
Як бачимо, після кількох років чи навіть десятиліть певного «заціпеніння», викликаного зміною соціально-політичної формації, поступово пристосовуються до життя в нових умовах і органи влади на місцях. Зрозумівши, що такої потужної фінансової і організаційної підтримки, як це було раніше, вони «згори» вже не дочекаються, особливо активні і дієві представники місцевої влади, опираючись на підтримку, а часом і на провідну роль представників місцевого бізнесу, таки починають наводити порядок після довгих років занепаду в наших містах і містечках, селах і селищах. Яскравим прикладом сказаному, зокрема, є зміни, що відбулися впродовж кількох останніх років у Петровому, передусім у центральній частині селища. Районка про них вже неодноразово розповідала. У цьому переліку і реконструйований Парк відпочинку, і впорядкована набережна, і створений, фактично, заново сквер Ветеранів. Найсвіжіші приклади зазначених перетворень – впорядкована берегова лінія річки Березніговатої в місці, прилеглому до парку (роботи тут ще не закінчилися), та нарешті таки реконстру-йований міст через Інгулець, що вже багато років перебував у аварійному стані – тут основні роботи уже виконано, тож, очевидно, навесні, коли погодні умови дозволятимуть здійснити завершальний обсяг робіт, об’єкт буде офі-ційно здано в експлуатацію (хоча, фактично, з огляду на важливість цієї комунікації, його експлуатація не призупинялася ні на день, навіть в періоди найбільш інтенсивних робіт з реконструкції). А якою справді визначною перлиною не лише Петрівщини, але й усієї Кіровоградщини, став реконструйований красень-стадіон «Інгулець», де віднедавна в рамках Чемпіонату і Кубку України виступають найсильніші українські команди!
Та є, на жаль, в оцій рукотворній пишноті і один об’єкт, який тепер своєрідним більмом на оці псує враження від усієї цієї краси. Тим більше, що за своїм географічним розташуванням він перебуває в епіцентрі усіх перелічених родзинок. За гіркою іронією долі, він також носить горде ім’я «Інгулець». Чи, можливо, носив раніше? Принаймні, якщо з рештою місць для дозвілля, відпочинку чи просто повсякденного використання мешканцями Петрівщини усе більш-менш зрозуміло, то доля колишнього нашого кінотеатру, який теж свого часу був окрасою і гордістю району, сьогодні, мабуть, навряд чи є комусь зрозумілою. Як, власне, й інформація про належність цієї будівлі. Подейкують, що кінотеатр чи то приватизований, чи переданий комусь в довготривалу оренду, але як воно є насправді – сказати важко. Принаймні районні ЗМІ такою інформацією не володіють, а значить – якщо приватизація об’єкта й мала місце, то навряд чи ця процедура була максимально прозорою і зрозумілою усім мешканцям територіальної громади району, для яких кінотеатр свого часу був спільним надбанням, спільною гордістю і одним з найулюбленіших місць дозвілля. Але головна біда навіть не у праві власності на будівлю: зрештою – прозоро чи непрозоро вона приватизовувалася або орендувалася, - мабуть, над цим питанням сьогодні вже навряд чи хтось замислювався б, аби вона служила громаді, нехай і приносячи якийсь прибуток своєму власникові. Однак уже кілька років поспіль колишній красень стоїть тепер в самісінькому центрі селища таким собі одороблом, з постійно мокрими стінами і, напевне, наскрізь мокрим дахом. Очевидно, не обов’язково володіти фахом будівельника, аби зрозуміти, що ще рік – другий в такому бездоглядному стані – і будівля просто почне валитися, фактично, своєю майбутньою руїною звівши нанівець усі добрі враження від названих вище реконструйованих об’єктів, що знаходяться поруч. То що ж робити? Невже ми маємо за цим мовчки спостерігати, чекаючи, коли будівля остаточно завалиться? Можливо, відповідь на це питання нам допоможуть отримати представники районної та селищної влади?
Разом з тим, як відомо, райцентр не має сьогодні жодного достойного приміщення, пристосованого для проведення масових урочистих заходів. Будівля районного Будинку культури, говоритимемо відверто, вже давно не відповідає сучасним вимогам для їх організації, адже є застарілою як морально, так і фізично. В разі необхідності район, як відомо, виручають луганчани – їхній сільський Будинок культури вже неодноразово ставав місцем проведення багатьох загальнорайонних форумів: конференцій, нарад, семінарів тощо. Але хіба ж це вихід, хіба ця ситуація для райцентру не ганебна?
Водночас, колишній кінотеатр міг би ідеально прислужитися для таких цілей – як за місцем свого розташування, так і за розміром приміщення, яке, пригадується, у свої кращі часи, коли до Петрового приїздили славетні естрадні виконавці, легко вміщало понад півтисячі глядачів. Звичайно, щоб повернути будівлі колишню міць і привабливість, очевидно, доведеться вкласти чималі кошти. А перед цим, безумовно, вирішити усі організаційні моменти, зокрема, й пов’язані з правом власності на будівлю. І хоч нинішня влада – як селища, так і району, - не відповідальна за помилки чи прорахунки своїх попередників, однак виправляти їх доведеться саме їй. Адже, в будь-якому разі, ця епопея, з неможливістю вирішити на користь громади долю будівлі-фантому в центрі селища, вічно тривати не може, та й не повинна.
Тож чи будемо ми й надалі байдуже спостерігати, шановні петрівчани, як занепадає і райнується колишня наша гордість? Переконаний, що більшості з вас ця ситуація також вкрай неприємна, адже свого часу в цьому кінозалі призначалися сотні, а, можливо, й тисячі побачень, що переростали згодом в палке кохання, а згодом – в нові міцні сім’ї. Та й узагалі в біографії кожного з нас старенький «Інгулець» посідав досить значуще місце. Тож давайте разом домагатися, аби зберегти його для прийдешніх поколінь чи в тому статусі, що я пропоную, чи, можливо, в якомусь іншому. В будь-якому разі ми будемо вдячні, якщо ви відгукнетеся на цей заклик, можливо висловите своє бачення чи свої пропозиції. Обіцяємо, що найцікавіші з них також обов’язково будуть оприлюднені на наших сторінках.
Володимир Кіфенко.
