Йдучи по вулиці, ми часто помічаємо, як батьки ведуть за руку своїх дітлахів, найчастіше - коли вони поспішають до дитячого садочка чи школи. При цьому неможливо відірвати очей від щасливих і усміхнених малюків, та як же може бути інакше? Адже це наймиліша серцю картина. Однак у кожної медалі, зазвичай, дві сторони. І зворотня часто вже не викликає посмішки на обличчі, а лише наводить жах. Це ті сумні приклади, коли «щасливе дитинство» проходить не в маминих обіймах і вже зовсім не з батьком на дитячому майданчику.

Найбільша помилка в тому, що ми часто мислимо радикально. Наївно думаючи, що всі найгірші речі трапляються десь далеко, хоча,  насправді, вони бувають зовсім поряд. Як, скажімо, випадок, який стався нещодавно у нашому районі. Двоє малюків залишились сам на сам з суворою реальністю лише через те, що їх матері не вистачило відповідальності за своїх дітей. Наразі хлоп’ята знаходяться в центральній районній лікарні, де про них може подбати медичний персонал, а далі їх очікує життя в Кіровоградському дитячому будинку. Мати ж знаходиться у соціальному реабілітаційному центрі, і в неї попереду цілий рік, протягом якого вона може переглянути свої погляди на життя та забрати дітей додому.

Та судячи з минулих помилок цієї жінки, яка раніше втратила батьківські права на сімох своїх дітей, дива очікувати складно. Можливо, і справді материнський інстинкт є великим дарунком, і не кожна жінка здатна його відчути. Та все ж хочеться вірити, що в цих невинних малюків доля складеться не гірше, ніж в інших їх ровесників.

Це лише один випадок із багатьох. Але це не значить, що ми ніколи не повинні помічати  і знати цю сторону медалі. Дитинство – це найкраща пригода, найкращий спогад, найкраща казка для кожного. Тож ідучи по вулиці повз батьків з синами та доньками, пам’ятайте, що є ті діти, які, можливо, чекають саме вашої допомоги.

Вікторія Махнюк