Святвечір, Різдво Христове… Одні з найголовніших церковних свят, які, до речі, після кількох десятиліть войовничого атеїзму знову стають і одними з найулюбленіших сімейних торжеств, коли за святковим столом збираються усі члени родини.
На жаль, цього року знову, через геополітичні забаганки колишнього «брата», який на догоду маніакальним амбіціям свого біснуватого фюрера раптом заповзявся «вставать с колен», багато мужніх і сміливих захисників вітчизни, зокрема й наших земляків, зустрічали Різдво не за святковим столом у колі родини, а на передовій – в окопі, бліндажі чи на блокпосту. Вони сьогодні змушені бути там, аби наш з вами різдвяний спокій не порушували постріли танків, «градів», мінометів чи інші подібні прояви «братської любові». І саме в ці святкові дні ми маємо бути особливо вдячними їм за тепло і світло в наших оселях, за дах над головою, за незруйновані будинки.
Прикро визнавати, але хвиля подвижницького ентузіазму, що ще рік тому вражала увесь світ бурхливою підтримкою, яку виявляло українське суспільство своєму війську, з різних причин значно стихла. Основна з них, звичайно, це суттєве збідніння значної частини наших громадян. Чимало сьогодні таких, хто й радий би допомогти, але сам ледве дотягує від зарплати до зарплати, від пенсії до пенсії.
І все ж Різдво – свято особливе! Саме тому якраз на новорічні і різдвяні свята майже усі підприємства, установи та організації району зібрали святкові гостинці та сформували новорічні посилки нашим захисникам. А щоб святкове застілля в негостинному донецькому краї хоч трохи нагадувало про тепло і затишок домашньої оселі, волонтери громадської організації «Допоможемо воїнам Петрівщини!» доповнили його домашніми стравами – м’ясними, рибними тощо. Лише одних вареників – з капустою, картоплею, печінкою – дбайливі жіночі руки виліпили та зварили понад 2 тисячі штук.
Отож наші воїни також, бодай якоюсь мірою, в ці благословенні різдвяні дні мали нагоду відчути любов і турботу своїх земляків і хоч у мріях полинути до рідної домівки, до найближчих і найдорожчих членів своїх родин.
Боже, як же нам усім хочеться, щоб це було вже останнє Різдво у польових умовах, щоб найкращі наші, найсміливіші і наймужніші герої надалі вже не мали потреби зустрічати це свято у військових одностроях, в бліндажах, на блокпостах, під прицілами ворожих снайперів! Певне, у ці різдвяні дні багато хто з нас - чи то вголос, чи подумки – благав Господа про таку милість. І хоч, на жаль, ця мрія досі залишається нездійсненною, принаймні на найближчий період, оскільки надто вже потужний і підступний ворог ступив на нашу землю, - ворог, якого не вдається поки що вгамувати навіть спільними зусиллями багатьох країн світу – все ж сподіватимемося на чудо, на різдвяне диво, адже коли ж іще, як не в ці світлі різдвяні дні, мають творитися дива, збуватися мрії, які мали б хоча б у свідомості кожного з нас закріпити віру в неминучість перемоги Добра над Злом, Правди над Брехнею, Справедливості над Підлістю і Лукавством.
Володимир Кіфенко.
На знімках: волонтери Петрівщини готують чергову партію різдвяних гостинців своїм захисникам.
