За кілька днів до закінчення минулого року в обласному центрі, який поки що носить ім’я більшовика Кірова, пройшли мітинги, зумовлені різним баченням процесу зміни назви міста.
Як відомо, в Кіровограді вже давно розпочалося обговорення майбутньої назви обласного центру. Пропонувалися різні варіанти, та найголосніше (я б сказав – найгаласливіше) лунали голоси на підтримку назви Єлисаветград. Її прихильники мотивували це тим, що місто виникло навколо фортеці святої Єлизавети, тож саме таке ім’я має носити й обласний центр. Та у Верховній Раді України знайшла підтримку назва Інгульськ. З цим категорично не погоджуються «єлисаветинці», які і вийшли на мітинг протесту проти цього рішення, мотивуючи це тим, що нібито більшість мешканців міста саме за назву Єлисаветград.
Схоже, ця акція протесту є банальною спекуляцією, бо насправді думку більшості ніхто не знає. Щоправда, з цього приводу проводилися опитування, зокрема на Інтернет-ресурсах, але вони, за великим рахунком, мали статус самодіяльності, бо ж в Інтернеті може висловитися будь-хто, а не лише жителі міста та області. Думку ж більшості можна було б дізнатися, провівши офі-ційне опитування (консультаційний місцевий референдум) після широкої роз’яснювальної кампанії.
Кидається в очі те, що чи не головну роль в акції «єлисаветинців» відігравали вірні православної церкви Московського патріархату та… колишні регіонали, антимайданівці й інші відверто антиукраїнські сили. Вони, до речі, і не приховували свого ворожого ставлення до України, брутально лаяли і називали «прєдатєлямі отєчєства» військових – учасників АТО, які, разом з представниками української патріотичної громадськості, вийшли протестувати проти назви Єлисаветград.
- Ви убіваєтє наших братьєв на Данбасє, развязалі протів собственнава народа вайну, – осатаніло кричали бабці, розмахуючи іконами, а міцні молодики з-за їх спин кидалися на воїнів, намагаючись вирвати з рук бойовий прапор.
Чому ж так затято відстоює частина громадян назву Єлисаветград, і що це за громадяни?
Щоб краще це зрозуміти, варто згадати певні сторінки історії.
Російська імператриця Єлизавета у 1754 році підписала указ про заснування фортеці, яка отримала назву святої Єлизавети. Зрозуміло, що цариця обрала цю назву невипадково, мала на увазі саме свою особу, бо також носила ім’я цієї святої.
Імператриця Катерина ІІ у 1775 році повеліла генерал-поручику П.Текелію ліквідувати Запорізьку Січ. Генерал, знищивши Січ, саме у фортецю святої Єлизавети привіз архів Січі і козацькі клейноди. Таким чином ця сумна сторінка української історії пов’язана якраз із фортецею Єлизавети.
Тож недаремно всі антиукраїнські сили намагаються зберегти імперську назву міста. І всі «аргументи» щодо того, що це данина історії, вшанування імені святої, а не російської цариці – від лукавого. Істерика, піднята єлисаветинцями – це намагання розбурхати ситуацію в Україні, а самі єлисаветинці – п’ята колона «руського міра» в центрі України.
До речі, на багатьох антиукраїнських сайтах типу «Антимайдан» дуже переймаються подіями в Кіровограді, аж захлинаються від обурення з приводу «утисків демократії і народного волевиявлення», бо, бач, «бандерівці» не хочуть дослухатися до голосу народу і планують назвати місто Інгульськом, а не Єлисаветградом. Здавалося б – яке діло донецьким «апалчєнцам» до назви нашого міста? Та за цим стоїть розгадка суті єлисаветинців, бо ж недаремно кажуть: «Скажи, хто твій друг, і я скажу – хто ти».
Анатолій РЯБОКОНЬ.
