Практика додаткового стимулювання сільськогосподарських працівників за успішну і продуктивну роботу не нова. Форми і методи цього стимулювання також напрацьовувалися роками, тож перелічити їх усі доволі складно: зазвичай до професійного свята передовиків сільськогосподарського виробництва нагороджують грошовими преміями, матеріальними подарунками у вигляді електроніки чи побутової техніки, за радянської доби також поширеними були випадки надання безкоштовного житла, поліпшення житлово-побутових умов.
А ще, знову ж таки за часів Радянського Союзу, досить популярними були такі методи стимулювання, як нагородження туристичними путівками або путівками на відпочинок в санаторії чи курорти.
Щоправда, зазвичай, ці поїздки обмежувалися кордонами того ж таки Радянського Союзу, найчастіше об’єктами туристичних досліджень передовиків сільськогосподарського виробництва ставали Москва, Ленінград чи Київ. Швидше як винятковий приклад можна пригадати хіба що одну з перших (і разом з тим вже й одну з останніх у такому форматі) поїздку ряду передовиків та спеціалістів колишнього вже колгоспу ім. Леніна до Болгарії. Було це вже наприкінці 80-х, десь за рік чи два до остаточного розпаду Радянської держави. Втім на той час інтеграційні зв’язки між Радянським Союзом та Болгарією, яку нерідко неофіційно називали «шістнадцятою Радянською республікою», залишалися ще досить міцними, тож колгоспникам для цієї туристичної поїздки навіть не довелося оформляти закордонних паспортів – усю групу без проблем оформили за внутрішніми радянськими паспортами. Пригадується, повернувшись з подорожі, багато наших земляків були сповнені приємних, незабутніх вражень.
А вже за пару років Радянської держави не стало. Попри всі райдужні мрії та сподівання, які на той час затуманили не одну світлу голову, об’єктивно життя стало складнішим, і більшості селян було вже не до туристичних подорожей. Суворі 90-ті роки багатьох взагалі поставили перед непростою проблемою: як вижити, як прогодувати свою родину?
Пройшли роки. Багато хто з тих, хто в 90-ті лише несміливо починав свої спроби самостійно господарювати на землі, сьогодні вже міцно стали на ноги. Вже, напевне, важко когось здивувати тим, що керівники потужних сільгосппідприємств можуть дозволити собі побачити світ, побувати на різдвяні чи інші свята разом з членами своїх родин в столицях чи будь-яких містах найвіддаленіших країн світу. Водночас колективні туристичні поїздки для звичайних хліборобів назавжди залишилися в радянському минулому.
Принаймні так здавалося ще донедавна. Але ось новина, що надійшла з ТОВ «Агрофірма «П’ятихатська» не просто здивувала, а прямо таки приголомшила: для групи передовиків та спеціалістів господарства керівництвом агрофірми, за ініціативи генерального директора Олександра Поворознюка, було організовано закордонну туристичну подорож. Причому не до більш близьких і доступних в матеріальному плані Туреччини чи Болгарії, а до Об’єднаних Арабських Еміратів – країни, що, як відомо, вже багато років вважається одним з центрів туризму для найбагатших туристів з усього світу.
Поділитися своїми враженнями про подорож ми попросили одну з її учасниць – інспектора відділу кадрів господарства Парасковію Миколаївну Цапенко. Ось що вона розповіла:
- Важко передати словами ті відчуття що ми їх отримали під час цієї подорожі. П’ять днім там промайнули, як одна мить, залишивши по собі неймовірні враження. Ще й досі, прокидаючись щоранку, деякий час, оговтуючись, намагаєшся збагнути: чи справді це все було з нами, чи це був такий чарівний сон…
Про свій намір повезти групу працівників господарства до Еміратів Олександр Григорович прохопився давно, щойно лише сам вперше побував у цій країні. Однак тоді цьому навряд чи хтось із нас надав великого значення: мало чого людина наобіцяє, будучи на емоційному піднесенні. Але ось уже вкотре наш керівник довів, що є людиною слова і дії, причому підготовлена поїздка була так швидко і організовано, що багато хто з нас навіть не встиг отямитися і збагнути – чи готовий він до авіаперельоту, адже, як відомо, боязнь подорожувати небом для багатьох є доволі значущою пересторогою, особливо сьогодні, коли через неймовірну дорожнечу авіаквитків цей вид транспорту став далеко не таким звичним і доступним широкому загалу, порівняно з тим, як це було ще чверть століття тому.
І ось цей сповнений хвилювання день настав: наша група в складі одинадцяти чоловік комфортабельним автобусом агрофірми вирушила до Борисполя. З самого початку обов’язки екскурсовода узяв на себе сам Олександр Григорович, лише час від часу задля перепочинку передаючи ці повноваження сину Віталію. До складу групи, крім них, увійшли також спеціалісти господарства Віталій Володимирович Козловський, Олександр Володимирович Кращенко, Олександр Вікторович Копиця, механізатори та водій Олександр Олександрович Коломієць, Петро Васильович Софіянчук та Андрій Анатолійович Овчаров, завідуюча складом Валентина Василівна Бояр, старший прораб Оксана Миколаївна Лапа та я, інспектор відділу кадрів Парасковія Миколаївна Цапенко.
З Борисполя вилетіли рейсом авіакомпанії «Air Arabia» на Шарджу, а вже там нас чекав невеличкий автобус, який відвіз в Дубай, до нашого готелю. Власне з перельотом пов’язане найперше яскраве враження: Україну ми покидали, коли за вікнами була холодна пронизлива і сльотава осінь. А вже трохи більше як за чотири години опинилися посеред теплого літа: температура повітря на Аравійському півострові цієї пори року як для нас виявилася доволі комфортною – ще доволі теплою, навіть жаркою, але вже не спекотною. Власне, про те, що летимо «в літо» ми знали з розповідей Олександра Григоровича, тож найвідчайдушніші навіть залишили увесь свій теплий одяг в нашому автобусі. Більш обачливі, щоправда, захопили з собою легкі курточки, хоча, здається, там вони так нікому й не знадобилися. Отель, в якому ми поселилися, просто вразив своїм надзвичайно високим рівнем комфорту і зручності. В кожному номері можна було знайти усі найнеобхідніші для нормального проживання речі, доповнювалося враження неймовірною чистотою, а також ввічливістю і уважністю персоналу. Що й не дивно – виявляється туристична галузь в ОАЕ є наступним найбільшим джерелом поповнення державної казни, після звичних уже нафти і газу. Тому щороку тут вкладаються мільярди доларів не лише в будівництво нових об’єктів туристичної інфраструктури, але й в підготовку персоналу, адже висока якість туристичного обслуговування є тим додатковим чинником, що змушує туристів обирати для відпочинку саме цю країну.
Називався наш отель «Marina View». В перекладі на українську це щось на кшталт «Морський вид» чи «Вид на море». Назва невипадкова, адже справді від нашого отелю до моря, точніше – до Перської затоки було не більше 10-15 хвилин неквапливої ходи, а з вікон отелю, зокрема з північної и північно-західної сторони, дійсно відкривався величний і гарний вид на затоку. В Дубаї дуже чудові пляжі: дрібний білий пісок, зручний вхід до води, до того ж пляж доволі просторий, тож хоч людей на ньому начебто й немало, але ніхто нікому не заважає.
Втім, пляж – це лише одна з великої безлічі чарівних родзинок, якими нас вразила ця чудова і велична країна. Загалом усе перелічити просто навіть неможливо. Ось, наприклад, «співаючий фонтан» чи як ще доводилося чути його назву – «танцюючий фонтан». Знаєте, це справжнє диво – розташований в штучному озері складний інженерно-технічний комплекс з допомогою насосів високого тиску та водяних гармат створює незвичайну за своєю красою імітацію танцю водяних струменів, які в повітрі утворюють чудернацькі орнаменти різноманітних форм. Щоб можна було уявити собі усю грандіозність цього комплексу, назву таку цифру: фонтан Дубая спроможний лише за одну секунду підняти в повітря понад 80 тонн води. Причому, як уже згадувала, це не просто водяні бризки, а направлені і рухомі струмені різного тиску і різної висоти, що утворюють нібито плетене мереживо, яке, до того ж ще й підсвічується кількома тисячами точечних прожекторів. Супроводжується все це диво музичними композиціями, в переліку яких можна почути як місцеві, арабські музичні твори, що надають побаченому дивовижного східного колориту, так і мелодіями найвідоміших світових хітів (певне, недарма ж уся ця краса створена для залучення ще більшої кількості туристів з усього світу).
Ще одне яскраве враження – один з найбільших у світі акваріумів, що розташований в найбільшому на Близькому Сході торговельно-розважальному центрі «Дубай Молл». В акваріумі живуть кілька тисяч різноманітних представників морської фауни включно з тигровими акулами і скатами. Цікаво, що під акваріумом збудований тунель для відвідувачів, з якого можна спостерігати за життям мешканців морських глибин з таким враженням, ніби ти перебуваєш поруч з ними на морському дні.
Ще одним враженням, що запам’ятається назавжди, і передусім, звичайно, нашим чоловікам, стала подорож на морській яхті та риболовля у відкритому морі. Риболовля, до речі, досить продуктивна, адже без здобичі не залишилися навіть ті, хто раніше ніколи не тримав вудочку в руках. Певне, це є зайвим свідченням багатства і різноманітності фауни в місцевих водах. Риба, яку спіймали наші чоловіки, майже вся була якихось маловідомих у наших краях видів, однак, коли нам її потім приготували місцеві кухарі – виявилася дуже смачною.
Власне, про місцеву кухню також можна було б окремо дуже багато розповісти, зокрема про відвіданий нами ресторан з морепродуктами. Там усі замовлені нами справи виявилися доволі екзотичними й дуже смачними. Щоправда, він виявився не найдешевшим, та й ми усі до екзотичних страв не особливо звичні, тож частіше харчувалися у російському ресторані, який, по-перше, був трохи ближчим, а крім того, там можна було посмакувати досить непоганим і звичним нам борщем з яловичиною.
Що ще сказати про Емірати… Чарівна, чудова країна, знайомство з нею залишило найсвітліші спогади в нашій пам’яті. Вражало все: надзвичайна чистота, нічна ілюмінація, коли просто неможливо було побачити жодного темного, неосвітленого куточка, сучасні дороги, а ще – надзвичайно велика кількість будівельних кранів. Таке враження, що ця країна не просто щодня, а щохвилини, щомиті стає більшою, впорядкованішою, доглянутішою. І, безумовно, ми їм в цьому позаздрили. Наша п’ятиденна подорож промайнула і мов одна мить, але яскраві враження від неї залишаться на все життя. І ми безмірно вдячні Олександрові Григоровичу за подаровану казку, адже, відверто кажучи – ще кілька років тому навіть мріяти про таке не могли.
Ось такою вийшла розповідь нашої землячки про далекі казкові краї. А тим часом, на момент підготовки цього матеріалу до друку, ми дізналися, що в «П’ятихатській» готується вже друга група для поїздки за тим же маршрутом. Причому, наступна група буде вже вдвічі більшою. Як пояснив керівник господарства Олександр Поворознюк, - він прагне, щоб в далекій чарівній країні побували усі, хто занесений на Дошку пошани господарства. Спробує вмовити навіть тих, хто до цього відмовлявся через боязнь авіаперельотів.
Тож, напевне, не слід дивуватися, чому Поворознюк на теренах свого господарства та власне й в межах усієї сільської ради користується таким авторитетом і підтримкою. Цікаво лише, чи не виявлять бажання й інші керівники господарств скористатися подібною практикою? Певен, що їхні працівники також були б за це щиро вдячні.
Володимир Кіфенко.
На знімках: туристи з Петрівщини біля найбільшого у світі акваріума; найбільш удачливим рибалкою виявився виконавчий директор господарства Віталій Козловський; важко повірити, що ще три десятиліття тому на цьому місці була безкрая пустеля; Петро Софіянчук та Андрій Овчаров колись, через роки, можливо, розповідатимуть своїм онукам: «Гуляли ми якось по Дубаю…»; туризм туризмом, а обід за розкладом; вигляд місцевих мешканців для наших туристів видавався дещо екзотичним, про їх же думку щодо наших земляків, цього разу довідатися не вдалося.
