Безпосередньо свято Покрови Пресвятої Богородиці в Київській Русі було встановлене в 1164 році Андрієм Боголюбським.
За легендою, це свято почали відзначати на честь подій, що відбулися цього дня у Візантії в Х столітті. Під час облоги Константинополя, у 910 році військами персів, святий подвижник Андрій Юродивий побачив у небі над містом Матір Божу із сонмом святих. Пресвята Богородиця з’явилася мешканцям міста та опустила додолу омофор (покривало, у вигляді шарфа, який був накинутий кругом шиї Богородиці), прийнявши саме місто і його жителів під свій захист. Після цього військо противника відступило, не завдавши місту ніякої шкоди.
Чому ж козакам так до вподоби це свято? Історично це пов’язано із поразкою турецького війська під стінами міста-фортеці Азова, яке ввійшло в анали військової науки, як Азовське осадне сидіння 1641 року.
Запорізькі козаки, разом із донськими козаками, оволоділи містом-фортецею Азов у 1637 році та приступили до переобладнання оборонного потенціалу самої фортеці, тому що знали, що Туреччина не пробачить їм цього. Також знали, що Туреччина не пробачить козакам такої наруги над їхньою «святістю» і тому серед оборонців завжди були присутні три козаки-характерники. «Ображені» турки, зібравшись із силами, 24 червня 1641 року (усі дати подані у старому стилі) обложили Азов. Їх армія складалася із 40 тисяч яничар і спагів, 6 тисяч найманців – німецьких рейтарів, через море було перекинуто біля 100 тисяч військ та обозного персоналу із Малої Азії, Молдавії, Волощини, Трансільванії, Венеції. По суші підходило 80 тисяч татарської кінноти. Всього дійсного складу турецької армії, не враховуючи моряків, обозників і простих робітників, було не менше 180 тисяч чоловік. У розпорядженні турецької армії було 850 гармат різних типів.
А що ж мали наші козаки? У фортеці Азов знаходилося біля 5,3 тисяч чоловік, разом із міським населенням, 296 гармат та трьох казаків-характерників.
Як уже говорилося, 24 червня 1641 року турецькі війська обложили Азов і вислали до козаків парламентерів для переговорів про здачу фортеці без бою, пообіцявши за це 12 тисяч червінців відразу та 30 тисяч червінців, коли козаки залишать Азов. На запропонований викуп козаки відповіли ось що: «Самі своєю волею узяли ми Азов, самі і відстоювати його будемо, допомоги, крім Бога, ні від кого не чекаємо і обіцянок ваших не слухаємо, так як ви брехливі лисиці, і не словами, а козацькими шаблями приймемо вас – незваних гостей». Захисники розуміли, що бути кривавій битві. За деякими легендами і переказами, характерники задовго до цього дня наготували «криків», це коли очерет замочувався у воді і воскові, а в цей час на нього лилася найбрутальніша лайка. А потім начебто, цей очерет висушувався і розкидався у тих місцях, звідки очікували нападу противника. Якщо на цей очерет ставала нога людини або коня, то очерет «починав кричати» ті ж образливі слова, які кричали на нього. Здатність характерників перетворювати людей на кущі, дерева, птахів робили свою справу – знищувалася жива сила противника, виводилося із ладу озброєння та вивідувалися плани противника на найближчий період, чим вносили сум’яття та невіру у перемогу турецької армії. Турецькі вояки вважали, що вони ведуть боротьбу із шайтанами, тобто нечистою силою. А шайтана перемогти неможливо, тому що він приймає різні подоби. І якщо його уб’єш, то замість нього з’явиться сотня іще зліших шайтанів. Отже, бойовий дух у турецькій армії був не на висоті.
25 червня 1641 року 30 тисяч кращих турецьких військ пішли на штурм Азова. Ця перша спроба оволодіння фортецею закінчилася ганебно, як і вся Азовська кампанія. Після першого невдалого штурму, під час якого турецька армія не дорахувалася близько 6 тисяч своїх воїнів, турки насипали вал висотою фортечних стін, виставили на ньому близько сотні гармат великого калібру, із яких вели обстріл міста вдень і вночі. Під час цих обстрілів розбили до «підошви» фортечний вал, але захисники Азова насипали інший. У той же час відбувався безперестанний штурм фортеці. 12 невдалих штурмів завдали турецькій армії великих збитків, як у живій силі, провіанті, боєзапасах, так і в бойовому дусі самої армії. За 3,5 місяці облоги оборонці не отримали ні підкріплення, ні провіанту, ні зброї, а турецький флот постійно поставляв провіант, боєзапаси та людей своїм військам, які стояли під стінами Азову. За два місяці осади турки зазнали дуже великих втрат, вони вимушені були пернести свій базовий табір подалі від фортеці, оскільки козаки постійно робили нічні вилазки, чим поповнювали свої запаси, а також вносили таке сум’яття в лавах турецького війська, що ті починали воювати самі із собою. Після трьох місяців облоги паша Гусейн-Делі вирішив перенести базовий табір подалі від стін фортеці і при цьому писав у Константинополь: «Завоювати Азов нема чим, а піти геть ганебно. Ми поневолювали цілі царства і святкували завжди перемогу, а тепер несемо сором від незначної жмені вояків…».
При настанні осені, із її дощами та холодом, турецьке військо почало хворіти і тануло із дня на день. Але й у захисників були великі втрати, у них зосталося близько трьох тисяч козаків. У захисників закінчувалися продовольчі та бойові запаси і тоді, за пропозицією козацької старшини, було прийняте рішення вийти із фортеці і завдати удар туркам безпосередньо у відкритому бою, де битися до останнього: «Краще смерть у бою, ніж смерть від голоду і холоду». У ніч на 1 жовтня 1641 року, саме на свято Покрови Пресвятої Богородиці, козаки у стройовому порядку виступили із фортеці. Козаки у мовчанці підступили до передових позицій турецького війська, і яке було їх здивування, коли ці позиції виявили обезлюднілими. Оборонці фортеці догнали залишки турецького війська на березі моря, ці вояки і не думали оборонятися, а лиш би утекти на свій корабель, подалі від «урус-шайтанів», але і тут на них чекала смерть від козацької шаблі чи списа. Від 180-тисячної турецької армії залишилося менше третини.
Про фантастичну перемогу жменьки козаків над турецькою військовою армадою слава прокотилася по усій Україні і Донському краю. На козацькому віче від 1642 року почали вважати Покрову Пресвятої Богородиці своїм оберегом і усі козацькі церкви названо іменем цього свята. До цього переліку належить і наша Свято-Покровська церква.
Іван Сердюк, краєзнавець
