(Нарис)

Моє рідне село, моя маленька батьківщина Ганнівка – це моя любов, моя тривога, моя гордість!

Кажуть, що треба жити майбутнім, а не минулим, це правда. Але ж як бути таким, як я – людям, у яких майбутнього залишилося вже зовсім трішечки, а все життя – то минуле? Тож і живу я спогадами, яким присвячую довгі ночі.

Є речі, які забуваються, але ж хіба можна забути отой клаптик землі, на якій народився і виріс? Я часто згадую вулицю, яка залишилася найдорожчою, яка, як співається в пісні, у люди вивела мене. Згадую рідну біленьку хатинку під солом’яною стріхою, з маленькими віконцями. Таких, як вона, було на нашій вулиці близько 40, а залишилося з десяток. Хатинки тулилися одна до одної близенько: ні тобі парканів, ні меж. Навесні кожна господиня їх білила, ніби одягала у білі сорочечки. Біля кожної були квіти, бузок. Та головне – люди, які в них жили: добрі, працьовиті. Бідні, але чисті душею перед Богом і людьми.

На місці колишньої моєї садиби тепер частина поля. Цього року добра пшеничка на ньому вродила. Я якось жартома сказала його господарю, щоб, як скосить збіжжя, залишив невелику копичку соломи на ньому.

- Навіщо? – запитує.
- Місячної ночі я сяду під нею і до ранку полину у спогади, в яких ще раз проживу частину свого життя, в моїй уяві зустрінуся з рідними мені людьми, побачу матусю у білій хустині, як вона порається на городі. А потім побачу, як сходить сонце над нашою старою садибою.

Пройшли жнива.

- Ну що, Лідіє Іванівно, залишати вам копичку соломи? – запитав мене господар поля.
- Та ні, синку, не треба, бо ще люди подумають, що я збожеволіла, - із сумом відповіла йому.

У коридорі моєї нинішньої хати висить табличка: «Вулиця Перемоги, 26». Ото все, що залишилося мені на згадку від батьківської хати. Я її зберігаю, як найдорожчий скарб. А якщо дасть мені Господь здоров’я, то ще піду на побачення зі своїм рідним клаптиком землі і вклонюся йому низенько. Я не знаю, кому належать слова, під кожним з яких я б з радістю підписалася:

- Вітчизну не купить, як одяг,

Недаром кажуть всюди і завжди:
Довіку буде снитись той колодязь,
З якого вперше випив ти води.

Нехай вічно буяють садки на наших вулицях, нехай квітне бузок біля чепурних садиб. Будь щаслива, рідна земле! А адреса найріднішого для мене клаптика землі така: вулиця Перемоги, 26, село Ганнівка у найкращій в світі країні – Україні!

Лідія ЗУЄНКО, ветеран освіти, с. Ганнівка.