Цими днями Петрівщиною знову пройшли рясні дощі. Власне - благодатне явище для городини, для доброго розвитку пізніх зернових культур, баштанів і такого іншого. Але у нас – жителів вулиці і провулка ім. Першого Травня, що в Петровому на правобережжі Інгульця, дощова погода, зазвичай, викликала переважно негативні емоції. Справа в тому, що ось уже багато років поспіль дорожнє покриття на нашій вулиці було перетворене просто в непролазне баговиння, яке за найменшої негоди не дозволяло ні пройти, ні проїхати. Зайве казати, що в непогожі дні ми просто не могли вийти в центр селища в ошатному привабливому одязі, адже, погодьтеся, вечірня сукня чи діловий костюм до брудних гумових чобіт навряд чи пасували б. Також наша вулиця ще донедавна завдавала чимало прикрощів й автовласникам, адже головною проблемою було уже навіть не просто добратися до власного двору в чистій автівці, а взагалі хоч як-небудь добратися, а не засісти «наглухо» в одній з глибоких калабаней, яких під час дощів тут утворювалося чимало.
Особливо гострою ця проблема стала після здійснення на вулиці ряду земляних робіт, пов’язаних спочатку з проведенням водогону, а пізніше – газової мережі. Речі, безумовно, важливі для нас і необхідні, але можна лише собі уявити, як ще більше ускладнилося пересування по вулиці.
Ми, до речі, впродовж багатьох років неодноразово зверталися до представників селищної та районної влади. До нас приїздили, дивилися, бувало щось обіцяли, а частіше – просто розводили руками, посилаючись на відсутність коштів, і ми знову залишалися наодинці зі своєю бідою.
Звернулися ми свого часу й до на той момент ще не так давно обраної на посаду голови районної ради Світлани Тилик. Хоча й розуміли, що благоустрій селищних вулиць не є її безпосередньою сферою відповідальності, але оскільки вже стукали, як мовиться, в усі двері, вирішили не обійти і її стороною. І дуже втішені тим, що, як виявилося, - не помилилися. Уже невдовзі після того, як вперше завітали до неї в районну раду , вона приїхала до нас на вулицю, де знову зустрілася з нами. Щоправда, тоді нічого не обіцяла, а лише оглядаючи нашу дорогу, точніше наше бездоріжжя, стиха раз-по-раз промовляла, начебто ні до кого конкретно не звертаючись, а швидше сама до себе: «Треба щось робити… Звичайно, треба щось робити…» А вже за кілька днів на нашій вулиці з’явилися потужні самоскиди, які стали засипати розквашені колії та баюри щебенем. Ця робота з різним рівнем інтенсивності тривала впродовж кількох тижнів. Коли більше рейсів робили самоскиди, коли менше, однак не бувало жодного такого тижня, щоб до нашої стражденної вулиці не завезли бодай машини щебеню.
Як же вдалося залагодити проблему, яку багато років поспіль ніхто не міг вирішити? Виявилося, що Світлана Олександрівна звернулася безпосередньо до керівництва ПАТ «ЦГЗК» з проханням посприяти у приведенні нашої вулиці до прийнятного стану. Там, з огляду на авторитет і повагу, якими користується подружжя Тиликів на комбінаті, їй, звісно ж, не відмовили, і ось тепер ми з полегкістю і вдячністю, як і усі інші жителі Петрівщини, радуємо рясним дощам, що принесли таку жадану і довгоочікувану вологу на нашу спраглу землю. Адже ці дощі, тепер не заважають нам нормально жити, отримуючи втіху і насолоду від життя. Зокрема й від того, що є таки серед нас люди відповідальні і небайдужі. Тож наше завдання полягає в тому, щоб приводити саме таких людей на керівні пости і, звичайно ж, допомагати їм, підтримувати їх в усіх добрих справах і починаннях. Адже з огляду на зроблені конкретні справи (а їх уже на сьогодні в районі таки справді зроблено чимало) ми можемо сподіватися, що невдовзі Петрівщина поступово перетвориться на благодатний, сприятливий для життя і змістовного дозвілля куточок нашої чарівної України.
З вдячністю і повагою мешканці вулиці і провулку
ім. Першого Травня Марія і Сергій Чечельницькі, Любов і Григорій Овдії, родини Краснюків, Шипош, Северетників, Стуліїв, Годунів та Новиків.
