Через посуху 1947 рік був неврожайним на хлібні культури, а зароблене колгоспниками на трудодні зерно закінчилося ще по-осені. Іван ще заздалегідь попередив батьків, що вранці наступного дня вирушить до міста Олександрії, щоб отримати по квитанції борошно за здане раніше до заготівельного пункту прядиво. Звечора мама, обмолотивши рештки зернят, випекла невеликого коржа, аби покласти сину до торбинки. А на ранок село накрив густий туман, тому мама вмовляла Івана не поспішати, щоб розвіявся. «А то, не дай Бог заблукаєш», - турбувалася вона. «Та не хвилюйся, я буду уважний», - відповів хлопець. Поліна Яківна, знаючи синів характер, вже не стала його стримувати, лише перехрестила на порозі. Дорога була неблизькою, адже сім’я проживала у селі Вишнівці Онуфрієвського району. Стомившись крутити педалі старенького велосипеда, Іван вирішив трохи відпочити та підкріпитись. Відламавши коржа став їсти його, запиваючи узваром. Мимоволі на думку прийшли ще страшніші голодні роки 1932 та 33. Пригадав своїх ровесників та односельців, що у нелюдських муках покинули цей світ. На все життя запам’ятався той шматок гарбуза, що мамі дали родичі, а вона запекла у печі. Тоді голодні діти накинулися на цю смакоту, а після страшний біль пронизав хлопчині живіт і мама поставила на нього перевернутий глиняний горщик, немов банки на спину. Таке було тоді лікування.
Після перепочину знову осідлав свого велосипеда, який тато ще до війни виміняв за мішок проса. Під час колективізації батьків примусили вступити до колгоспу. Так родина тоді позбулася улюбленця дітей коня Орлика і всього реманенту. Павло Іванович бачив як це хвилювало синів, особливо молодшого Іванка, тож дотримав свого слова і придбав для нього обіцяного велосипеда. Юнак дорожив ним і радів, що вдалося його зберегти, незважаючи на лихоліття 2-ї світової війни, в якій йому, як і старшому братові, зі зброєю в руках довелося захищати Батьківщину та отримати бойові нагороди. Під час руху, біль у пораненій нозі весь час дошкуляла йому і тому Іванові пригадалася нещодавня розмова з його учителем В.О.Сухомлинським: «Ваня, тобі потрібно ще вчитися, щоб здобути хорошу професію». Так Іван Павлович, працюючи обліковцем у тракторній бригаді, закінчив бухгалтерські курси і був призначений на посаду ревізора Онуфрієвського райспоживтовариства. А після здобуття вищої економічної освіти за направленням вузу працював у республіці Казахстан головою Карабутівського районного споживчого товариства. Згодом за переводом очолив Петрівське районне споживче товариство та займав інші відповідальні посади.
Разом з дружиною Поліною Яківною виростили та дали змогу здобути освіту трьом донькам, які теж завітали на день народження тата разом із своїми родинами.
З 90-річним ювілеєм шанованого Івана Павловича Заудальського привітали та побажали міцного здоров’я, миру та довголіття голова Петрівської РДА С.Завалій, заступник голови РДА Т.Панета та начальник відділу соціального захисту населення В.Сибіра.
Сергій АНДРУСЕНКО.
