Осічка у рідних стінах

Відчуттям розчарування для кількох сотень уболівальників Петрівщини завершився домашній поєдинок наших улюбленців – ФК «Інгулець» з гостями із Запоріжжя – командою «Таврія-Скіф». Причому розчарування не лише невтішним для нас результатом, а й блідою, невиразною грою наших футболістів, особливо у першій половині зустрічі. Якщо, на суб’єктивний погляд автора, в майстерності та рівні технічної підготовки інгульчани не поступалися гостям і навіть дещо переважали їх, то в частині тактичної побудови гри, схоже, ми стали свідками повного провалу. Зокрема, за увесь перший тайм господарі не створили жодної комбінації, об’єктивним підсумком якої могла б бути результативна спроба взяття воріт. А ті поодинокі моменти, що все ж мали місце, виникали швидше не завдяки злагодженій командній грі, а завдяки індивідуальній майстерності окремих гравців. Саме індивідуальна майстерність Миколи Коляди (який, до речі, того дня відзначив свій день народження) і спричинила першу реальну загрозу взяття воріт: обігравши двох захисників на своєму правому фланзі, Коляда віддав точну передачу в район одинадцятиметрової позначки, де м’яч прийняв Євген Фальковський. А далі наш нападник, уміло залишивши за спиною свого персонального опікуна, пробив по воротах. Та удар виявився і не досить сильним, та ще й, практично, в те місце, де стояв воротар. Тож відбити цю атаку для такого досвідченого голкіпера, як Володимир Жук – колишній страж воріт запорізького «Металурга» - команди Прем’єр-ліги української першості – виявилося не надто складним завданням. Сталося це десь на десятій хвилині гри. Ну, а далі спрацювало ще одне з неписаних футбольних правил: «Не забиваєш ти – забивають тобі». Після гострої контратаки, розпочатої з власного штрафного майданчика тим же Жуком, гості розіграли швидку комбінацію, в ході якої фланговий простріл замкнув ще один колишній вихованець запорізького «Металурга» Ігор Дудник. Наш голкіпер Денис Бобров, «полишений напризволяще» власними захисниками, котрі не встигли перекрити зони своєї відповідальності, був просто «розстріляний» буквально з п’яти метрів. Тож гості повели в рахунку – 0:1.

А далі знову: наші гравці начебто й мали ігрову та територіальну перевагу, але втілити її в якісь особливо небезпечні для захисту гостей ігрові епізоди не зуміли.

Дещо осмисленішими стали дії нашої команди по перерві, особливо посилили атакувальну міць, вийшовши на заміну, Віталій Колєсніков та Богдан Скоцький. Та все ж досвідчені запоріжці досить успішно відзахищалися, і час від часу, відчуваючи, коли гра набуває загрозливого для них темпу, вдавалися до тактики футбольних хитрощів, симулюючи вигадані травми та подовгу вилежуючись на газоні. Зрештою, ця тактика таки дозволила їм відстояти бажаний для себе результат, тож гості поверталися у Запоріжжя в піднесеному настрої.

Що ж, а ми, хоч і розчаровані результатом, тим не менш не припиняємо любити футбол ще й за його непередбачуваність. Зрештою, без поразок не буває перемог. Водночас, не зважаючи на прикру осічку, наші улюбленці продовжують упевнено лідирувати в своїй групі з набраними дев’ятьма очками. На другу сходинку, набравши п’ять очок, піднялися футболісти «Таврії-Скіф». Третє і четверте місця, набравши по чотири очки, ділять між собою «Колос» та «ВПК-Агро», очна зустріч між якими в Дніпропетровську закінчилась сенсаційною перемогою «Колоса» з рахунком 0:5. Сенсаційною, з огляду на результат їх зустрічі в першому колі, коли, нагадаємо, «ВПК-Агро» на полі в Зачепилівці також здобув гостьову перемогу 3:0. Тепер, як бачимо, харків’яни в боргу не залишилися. А взагалі, аналізуючи результати звітного туру по усіх групах, впадає в очі сумнівність відомої тези про те, що «вдома, начебто, й стіни допомагають». Принаймні з восьми поєдинків лише у двох перемогу святкували господарі, тоді як у шести інших сильнішими виявилися гості. Коментарі, як мовиться, зайві.

Володимир Кіфенко.