Забуті імена Великої Вітчизняної
За весь період Великої Вітчизняної війни понад 11 тисяч людей здобули почесне звання Героя Радянського Союзу. Однак маловідомо, що по закінченні війни 76 нагороджених з різних причин цього звання були позбавлені, здебільшого, за звинуваченнями в зраді Батьківщині або за кримінальні злочини. Серед них - і два представники із нашої області, зокрема й наш земляк, колишній житель Іскрівської сільської ради Анатолій Григорович Станєв.
На превеликий жаль, інформації про нього збереглося дуже мало, відомо лише, що Анатолій Григорович Станєв народився в 1921 році у Кривому Розі, разом з батьками переїхав на постійне місце проживання до села Новофедорівка, на ті часи Корсунівської (Іскрівської) сільської ради нашого Петрівського району. За спогадами односельців, у Анатолія був велосипед, на той час - предмет заздрощів усіх хлопчаків села. Після закінчення школи у 1939 році юнак був призваний на службу до лав Робітничо-селянської Червоної Армії. Брав участь у Великій Вітчизняній війні безпосередньо у військових операціях по визволенню правобережної України, Молдови.
У 1944 році молодший лейтенант, командир взводу стрілецького 178 гвардійського полку 57 стрілецької дивізії 3-го Українського фронту Анатолій Станєв під час одного із боїв був поранений у голову і контужений.
13 вересня 1944 року Указом Президії Верховної Ради СРСР за зразкове виконання завдання командування і проявлену особисту мужність та героїзм у боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
По закінченні війни Анатолій повернувся до рідної Новофедорівки. Односельці згадували, що в селі його не знали як приймати, ледь не всім селом накривали святковий стіл. В село А.Г.Станєв повернувся з «ад’ютантом» (можливо, фронтовим товаришем) та вагітною дружиною. Став працювати трактористом у місцевому колгоспі, але вже з перших днів землякам впала в око його надмірна схильність до оковитої..
Іскрівчани згадували, як А.Г.Станєв одного спекотного дня повертався із Петрового до рідного села, і йому захотілося пити, а оскільки колодязя на шляху не траплялося, зайшов на колгоспний баштан, де й попросив у сторожа кавуна, аби вгамувати спрагу, на що останній відповів категоричною відмовою (на той час дуже ретельно берегли колгоспне добро). Відмова розлютила колишнього фронтовика, і він добряче віддубасив завзятого служаку.
Сам Анатолій Григорович любив розповідати, за що отримав Зірку Героя. Говорив, що його взвод утримував висоту, де його було поранено та контужено, після чого він втратив свідомість. Коли прийшов до тями, то побачив, що наші війська відступають і довкола всюди лише німці, тож, дотягнувшись до кулемета, почав косити ворога. А невдовзі підійшло підкріплення, тож висота була утримана.
Потім він лікувався у госпіталі, а коли повернувся, у нього на голові залишилася вм’ятина, здається, там не було частини черепа - тільки шкіра. І коли його стригли, він завжди боявся і застерігав, щоб не зачепили кістку та не порізали шкіру на голові. Пізніше, після чергових пиятик, він вигнав дружину, із якою повернувся з фронту, та одружився на місцевій Вірі Галинській, яку теж згодом полишив і виїхав із села зі своїм «ад’ютантом». Повернувся до села вже в 50-х роках самотнім, і вже позбавленим звання Героя.
Ходили чутки, що він, напившись черговий раз, застрелив свого бойового товариша - «ад’ютанта», але, що там сталося насправді, – певне, ми вже навряд чи коли дізнаємося. Офіційно відомо лише, що Указом Президії Верховної Ради СРСР від 25 листопада 1948 року А.Г. Станєв за здійснення кримінального злочину позбавлений звання Героя Радянського Союзу і всіх військових нагород.
Не ужившись в рідному селі, Анатолій Станєв переїхав до радгоспу «Красний Забойщик» Дніпропетровської області, де також влаштувався трактористом, але став ще більше випивати, часто провокував бійки. Під час однієї із таких бійок у 1953 році колишнього Героя Радянського Союзу було вбито, і його тіло знайшли в сусідній лісосмузі.
Дотепер місце захоронення його невідоме, і фото його не збереглося.
Наприкінці 70-х років минулого століття до Іскрівки приїхав молодий чоловік із Кривого Рогу, який назвався сином А.Г. Станєва, і хотів дізнатися хоч що-небудь про батькову долю.
Цілком зрозуміло, що в радянські часи таку суперечливу особистість, якою був Анатолій Григорович Станєв, не запрошували на шкільні урочистості, не згадували й серед тих, хто визволяв нашу землю від ворога. Немає матеріалів про нього і в шкільному музеї, але пам’ять про великий подвиг повинна зберегтися, адже він не раз дивився в очі смерті і гідно проявив себе на полі битви, а отже отримав звання Героя цілком заслужено.
Що ж до неоднозначних фактів у його біографії… Знаєте, легко судити людину, не знаючи, точніше – не відчуваючи на собі, якої саме сили психологічний надлом з нею міг відбутися в кривавій м’ясорубці жорстокої війни. Певне, й схильність до пиятики була закладена своєрідною захисною реакцією організму, прагненням якомога швидше стерти з пам’яті усі жахіття пережитих трагедій. Та ще й регулярні «наркомівські» сто грамів, які отримував на фронтах, очевидно, пришвидшили процес деградації особистості. Адже в когось захисна функція організму дозволила уникнути звикання до чарки, а комусь цього вже не вдалося.
Та все ж, буде правильним, напевне, оцінювати цю конкретну яскраву особистість і як Героя, і, водночас, як жертву воєнного лихоліття, однієї з найбільших трагедій людства, яких, як нам здавалося, нашому поколінню вже не доведеться пережити. Як виявилося – помилково здавалося… Втім, це вже тема іншої розмови.
Микола Посвистак.
