Кінець тижня, що минув, пройшов у районі під знаком Великого Прибирання. Кілька тисяч працівників різних підприємств, служб, установ, громадських організацій, а також просто соціально активних громадян у різних куточках району вийшли минулої суботи у парки, сквери, до прилеглих до населеного пункту лісосмуг або хоча б просто до власних домоволодінь, аби привести до ладу десь уже занедбане роками, а десь просто захаращене за минулу зиму довкілля. Близько тисячі пар таких дбайливих рук взялися до справи наведення порядку лише в одному райцентрі.
Цього дня зусиллями небайдужих петрівчан були очищені і впорядковані прибережна територія мостової дамби поблизу Інгульця (починаючи від мосту і до пам’ятника героям-землякам, що на правобережжі), пустир і лісосмуга біля 20-х будинків по вул. Літвінова (поруч з територією колишнього газоскладу), території біля Центральної районної лікарні та поліклініки, біля будівлі районної ради ветеранів, частини вулиці Кіровоградської (від пам’ятника героям-землякам і до місточка, що на початку вулиці, включно з ним), звичайно продовжили роботи по озелененню і упорядкуванню набережної та Парку відпочинку. Але найбільший акцент і, відповідно, найбільші сили були зосереджені в придорожніх лісосмугах, що на в’їзді до Петрового з напрямку Олександрії, де востаннє такий масштабний обсяг робіт по впорядкуванню проводився, якщо не зраджує пам’ять, ще на початку 2000-х років. Цього дня тут було вирубано і вивезено кілька КамАзів сушняку та дикорослої порості. Значну частину порослі також було «утилізовано» на місці, у спосіб, що, говоритимемо відверто, не особливо вітається санітарними і пожежними службами, однак, з огляду на дуже вже занехаяний стан лісосмуг, цього дня на ці порушення вирішили не зважати.
Слід визнати, буквально за кілька годин ударної, наполегливої праці усі згадані об’єкти вже радували око своєю чистотою, привабливістю, впорядкованістю. Дуже хотілося б сподіватися, що згадане Велике Прибирання знаменує, нарешті, новий етап у нашому з вами бутті, коли прагнення жити в чистоті, у доглянутому й упорядкованому середовищі стане не просто реакцією на вказівку згори, а внутрішньою потребою, що визначає стан душі кожного з нас. Наскільки виправдані такі сподівання? Ось тут, відверто кажучи, часом з’являються певні сумніви. Десь в Інтернеті, серед іншого, знайшов жартівливе визначення, що таке суботник. Отож, згідно з ним, «суботник – це коли ті, хто не смітить, безплатно прибирають за тими, хто смітить». Власне, наскільки воно жартівливе – тут можна сперечатися, але що влучне і правдиве – сумнівів майже немає. Відтак, навести порядок довкола себе – це лише півсправи, а от як змусити найменш свідому частину нашої спільноти припинити паскудити довкола себе?
Відверто кажучи, ми, як засіб масової інформації, для цього регулярно щось робимо: намагаємося докричатися до совісті, присоромити, показати існуючі в світі кращі зразки дбайливого ставлення до довкілля. Чи ефективні ці зусилля? З огляду на ту картину, що ми її спостерігаємо в багатьох запаскуджених куточках нашої колись незайманої природи, мабуть, не дуже. То як же бути?
А відповідь на це питання у світі знайдена уже давно. Скажімо в Німеччині, яка, до речі, багатьох туристів вражає своєю охайністю і чистотою, кинута повз сміттєву урну пачка з-під цигарок коштуватиме недбалому курцеві штрафу в розмірі 20 євро! Причому шанси на те, що такий його вчинок залишиться непоміченим – дуже невисокі. А ось у нас чомусь ніхто не боїться і не соромиться жбурнути в лісосмугу пакет з побутовим сміттям чи вивезти туди возик з непотребом після домашнього ремонту. Чому так? Невже нашим місцевим бюджетам кошти у вигляді штрафів були б зайвими? Скажімо, для встановлення урн в громадських місцях чи оплати праці працівників, які ці урни стали б своєчасно очищати? Немає кому за цими прикладами свинства простежити? Значить тут також має бути задіяний економічний чинник, коли б найбільш уважні й принципові за таку свою уважність і принциповість отримували б певну винагороду. Зрештою, усі подібні механізми у світі давно випробувані і задіяні, тож нам немає потреби винаходити свій український велосипед. Навчимося і ми жити за світовими правилами і законами – тоді, нарешті, отримаємо можливість виходити на суботники, щоб створити щось нове і корисне, до цього не існуюче, скажімо, квіткову клумбу, вимощену тротуарною плиткою доріжку, охайний скверик чи черговий дитячий майданчик. А от порпання раз на рік в безкінечному бруді, який саме ж нами - «царями природи» упродовж цілого року й створювався, аби потім «героїчними зусиллями» його прибрати - навряд чи вказує на високий рівень нашої духовності і цивілізованості. Можливо, колись таки ми усі дійдемо до такого усвідомлення?
Володимир КІФЕНКО.
На знімках: фрагменти суботника.
