У емоційному виступі з парламентської трибуни у середу нардеп з «Народного фронту» Антон Геращенко вразив: «припечатав» «Батьківщину» і «Свободу» – вони відіграють роль «п’ятої колони» Путіна. У воєнний час страшнішого звинувачення не буває. У відповідь – недолугі вимоги сатисфакції від Тимошенко і фактична мовчанка Тягнибока.
На жаль, за останній рік з плином часу все більше і більше доказів того, що Юлія Володимирівна втратила зв’язок з реальністю. До неї сміливо можна застосувати слова Талейрана про нащадків Бурбонів, що повернулися до Франції після падіння Наполеона: ці люди нічого не зрозуміли і нічому не навчилися. При всій повазі до випробувань, що їй судила доля, вона не має морального права претендувати на роль ані Мандели, ані Гавела, ані, навіть, Евіти Перон - занадто багато негативу накопичилося в її біографії. Її стійке переконання, що мистецтво по-літики є, переважно, мистецтвом розводки «біомаси» (подейкують, що й застосування цього терміну до народу належить їй), призводить, врешті-решт, до усвідомлення тією ж «біомасою»: за гучною риторикою про «пекучі потреби людей» стоїть байдужість до людей і переслідування власних інтересів.
І не потрібно думати, що в народу коротка пам’ять: він пам’ятає і газові контракти з Путіним, і «ширку» з Януковичем, і такий же псевдокорупційний скандал 2005 року, який скінчився тоді розвалом коаліції і приходом уряду Януковича. І Портнова з «молодою командою» теж згадують «незлим-тихим»…
Небажання усвідомити нові реалії призвели до холодного душу на минулорічних президентських виборах – більш ніж чотирикратне відставання від переможця, і це в умовах відсутності контркампаній та чорного піару. Іншого ляпаса Тимошенко отримала на парламентських виборах вже у вересні – результат: остання за чисельністю фракція, яка зараз балансує на межі існування. Здавалося би, зроби роботу над помилками, вгамуй власні амбіції, впрягайся в чорнову роботу зі справжньої розбудови української держави – історія тебе не забуде. Так ні. В хід знову запущено заяложений та примітивний популізм.
Виявляється, в усіх стражданнях народу винен уряд Яценюка – через встановлення грабіжницьких тарифів на газ. Двогодинний бенефіс Тимошенко на шустерівському шоу минулої п’ятниці, з купою якихось графіків і діаграм, набридлі мантри про дешевий газ власного видобутку, оплески в студії – приємно ж дізнатися, що нас знову обдурили!, рейтинг довіри під 90% (так і хочеться надіслати десять відсотків, що не піддалися цій брехні, до МінСтеця боротися з російським агітпропом)… І червоною ниткою: в усьому винен уряд, який хоче подолати кризу за рахунок найбідніших українців.
Домовленості з господарем студії явно не передбачали, щоб хтось піднявся й нагадав: підняття тарифів – об’єктивна реальність, яку відтерміновувати вже було неможливо. Що дешевий газ буває лише в путінській мишоловці. Що це було першою та неодмінною умовою з боку МВФ, без грошей якого на економіку України чекав би крах. Що ця необхідність була зафіксована в коаліційній угоді, яку підписано, поруч з іншими, самою Тимошенко. Що в зубожінні народу винен не Яценюк, а Партія регіонів на чолі з Януковичем і російська агресія. Що тарифи встановлює не уряд, а відповідна Нацкомісія, яка призначається Президентом. Що, врешті-решт, саме про той факт, що уряд задля подолання кризи ґрунтовно прищемив хвоста передусім олігархам, красномовно свідчить зазначений ефір, який цілком і повністю проплачений їх доларами, вкраденими в народу України… Частково це пролунало, але вже набагато пізніше, проти ночі, коли мало в кого вже було бажання слухати цю маячню.
Якщо політичний «союзник», безсоромно перебріхуючи й пересмикуючи, обвинувачує свого партнера, не треба сподіватися на високі почуття, що ним раптом оволоділи. Юля зараз робить вигляд безневинно ображеної цноти: причому тут Путін, я тільки заступилася за найбідніших, вимагаю розглянути це питання на раді коаліції! Відмазки подібного штибу годяться хіба що для зовсім наївних. Що в детективах, що в політиці працює єдиний універсальний принцип: шукай, кому це вигідно. Заповітною мрією Путіна є посіяти черговий розбрат в українській владі, розділяти й володарювати, і, до того ж, помститися Яценюкові за руйнування газової «годівниці». Так до чого тут тарифи?
Чесно кажучи, в оцій історії більше за все досадно за багатьох справжніх патріотів і фахівців, які, побоюючись обвинувачень у «тушкуванні», досі залишаються в команді цього «збитого льотчика»…
Олександр Онищук
