Допоки вандали почуватимуться безкарно?

Нещодавно уся наша держава відзначала скорботну річницю загибелі славних героїв Небесної сотні – чистих і благородних душею кращих синів і доньок України, котрі віддали своє життя за її майбутнє, за те, щоб усі ми хоч на крок стали ближчими до створення нормального цивілізованого суспільства.

Чи виправданими були жертви? Наскільки наше суспільство заслуговує на те, щоб в боротьбі за його права, за його кращу долю хтось приніс у жертву своє життя чи здоров’я? Відверто кажучи, з огляду на кричущі факти вандалізму, що прокотилися райцентром останніми днями, з цього приводу з’являються серйозні сумніви… Ми заявляємо про свій європейський вибір, але навіщо цивілізованій Європі багатомільйонна спільнота, в якій вільно почуваються, не боячись ні Божої кари, ні відповідальності перед Законом злодії, погромники, вандали усіх сортів та ґатунків.

В ніч з другого на третє квітня в Петровому вже вкотре було викрадено близько десятка каналізаційних люків (можливо, й більше, близько десятка – це лише ті, про які нам відомо на цей момент). Причому ряд з них – просто з проїжджої частини вулиці Жовтневої, цим самим поставивши під загрозу безпеку дорожнього руху, а відтак - створивши загрозу життю та здоров’ю багатьох петрівчан. І чомусь не полишає відчуття, що й знову, як і за недавнього «злочинного режиму», ми так і не дізнаємося прізвищ таємничих «лицарів» особистого збагачення за рахунок суспільства. Адже або ніхто їх не знайде, або ж якщо й знайдуть, то в законодавстві будуть вишукані якісь такі цікаві норми, згідно з якими оприлюднення інформації про злочинців переслідуватиметься Законом ледь не сильніше, ніж скоєння самого злочину.

Скажете – це перебільшення? Гаразд, тоді давайте спробуємо пригадати, чи відомий нам хоч один приклад публічного оприлюднення подробиць скоєння подібних злочинів з вказанням персоналій злочинців за майже два з половиною десятиліття відтоді, як Верховною Радою України було прийнято скандальний закон, що дозволив приватному бізнесу діяльність у сфері заготівлі металобрухту? Не пригадуєте? Ми також… Хоча, здавалося б,останнім часом в районці регулярно публікуються новини в рубриці кримінальної хроніки. А тим часом за останні два десятиліттяв Україні в якості «металобрухту» було знищено сотні, а, можливо, й тисячі заводів, фабрик, ферм, об’єктів комунального господарства та інших елементів облаштування громадської, державної та комунальної інфраструктури. Так само - чим іншим, як не повним усвідомленням своєї безкарності можна пояснити те, що учинили статевозрілі вандали з нещодавно спорудженим дитячим майданчиком у реконструйованому парку відпочинку цими вихідними? Щось підказує, що й тут злочинців не буде швидко знайдено. Принаймні ми про них (офіційно!) не дізнаємося. А шкода! Як би зараз такі сильні й енергійні руки знадобилися б десь отам в зоні АТО! Певне, варто було б і військовому комісару взяти їх на замітку, як потенційних кандидатів на найближчу хвилю мобілізації. Адже ми звикли називати вандалами тих покидьків, що нищать інфраструктуру Донбасу під прапорами так званих ДНР чи ЛНР. А чим наші негідники кращі? Тим, що поки що не мають зброї, а відтак їх вандалізм не такий всеохоплюючий і масовий?

Отож, перш ніж оголошувати про свій курс на Європу, мусимо навести хоча б відносний порядок у власних головах. Адже в Європі подібні речі безкарно не минають ні для кого. Якщо хтось не в змозі самотужки цього збагнути - для того й існують органи, які мають прискорити таке усвідомлення. Їх називають правоохоронними, адже вони повинні стояти на сторожі закону, права і порядку.

Ось тоді, очевидно, кожен з нас повірить, що й Революція гідності була недаремною, і сотні її жертв були виправданою ціною, заплаченою за право усіх нас жити по-новому.

Анатолій Рябоконь.

На знімку: тут побували «заготівельники» металобрухту; пошкоджена карусель; залишки металевої сітки на огорожі спортивного майданчика зі штучним покриттям.