Профспілки, прокидайтеся...

Останнім часом у нашій країні відбувається чимало змін в суспільно-політичному, громадському і культурному житті. Деякі з цих змін обнадіюють, вселяють сподівання на те, що щось-таки, нарешті, в державі почне робитися, аби кожен з нас з гордістю і втіхою усвідомлював себе громадянином великої європейської країни. Великої не лише за розміром та місцем розташування, а й за організацією та способом життя в ній усіх її громадян. Інші зміни навпаки – засмучують і навіть викликають розпач. Приміром, хіба міг хтось із нас собі уявити ще кілька років тому, що стосунки з нашим найбільшим сусідом - країною, яку багато хто з нас вважав братською, найріднішою, - колись не просто зіпсуються, а стануть глибоко ворожими, такими, які вже навряд чи комусь вдасться залагодити, принаймні в найближчій перспективі.

Водночас, є й такі сфери суспільної життєдіяльності, де потреба змін давно назріла й навіть перезріла, однак якраз там нічого не міняється. Одна з таких сфер – це профспілки, на соціальну активність яких багато хто сподівався ще у перші роки державної незалежності, вважаючи, що саме профспілки мають стати тією рушійною силою, яка й обумовить розвиток стрімких прогресивних процесів у державі, зокрема в частині взаємостосунків між роботодавцями та найманими працівниками. На жаль, ці очікування так і не справдилися… Чому? До певної міри, оцінюючи ситуацію, так би мовити, зсередини, пояснити це пробує Лілія Йосипівна Куницька – голова райкому профспілки працівників АПК. Короткий аналіз цього вона зробила під час свого виступу на районній звітно-виборній конференції, який ми пропонуємо увазі читачів районки.

Ми стали свідками, навіть безпосередніми співучасниками повного економічного занепаду нашої держави та обездолення спілчан. Адже саме люди праці опинилися за межею бідності. І нікого не цікавить, як їм заробити і вижити у час «вільних» цін та захмарних тарифів. Основною причиною такого стану є прийняття Верховною Радою недосконалих законів, грубе порушення навіть такого недолугого законодавства і ... потурання вищим органам влади профспілковими органами.

Ст. 23 ЗУ «Професійні спілки, їх права та гарантії їx діяльності» гласить: «Профспілки та об’єднання беруть участь у визначенні головних критеріїв життєвого рівня, прожиткового мінімуму, а також мінімальних розмірів заробітної плати, пенсій, соціальних виплат, політики ціноутворення, розробці соціальних програм, які забезпечують гідне життя і вільний розвиток людини та її соціальний захист». Хочеться запитати наших профспілкових керманичів, як саме вони впливають на ці фактори, особливо на ціноутворення? Пальцем об палець не вдарили, щоб змінити вкрай важку ситуацію. Як вони можуть захищати простих людей, коли до влади прийшов такий потужний олігархат, а профспілки у своїй структурі, помислах і діях і досі залишилися радянськими? А як співпрацюють з владою? З якимись другорядними владними функціонерами укладають нікому не потрібні угоди чи меморандуми, водночас у плані поліпшення життя людей ніяких дій не спостерігаємо.

Не один рік на всіх доступних рівнях намагаюся донести, що потрібно змінювати структуру і керівний склад профспілок, починаючи з первинки і завершуючи ФПУ. Гадала, що мене почули. Нарешті з’явився проект стратегії модернізації Федерації профспілок України, але виявилося, що він нічим не порадував. Окремі розділи перечитувала по декілька раз - нічого нового не знайшла: загальний набір фраз, які нікого і ні до чого не зобов’язують. 3 об’ємного постулату видаляється лаконічністю лише розділ «Майновий потенціал». Як на мене, модернізацію профспілок слід було розпочинати саме з цього розділу, хоча уже запізно. Адже усі члени профспілок через свою газету і сайт повинні були знати, яке майно знаходиться у підпорядкуванні профспілок, хто його використовує, які від нього прибутки і куди вони спрямовуються, чи доходить хоч копійка до рядового спілчанина? Однак у цьому плані лише темні плями.

Структура профспілок, на мою думку, має виглядати так. Профгрупи утворюються в профорганізаціях, в яких на облік взято від 3 до 30 чоловік, до 500 чоловік - це вже цехкоми, де вистачає фінансування - профкоми (де не вистачає - об’єднання). Очолювати профком повинен звільнений голова, не залежний від роботодавця, що дасть йому можливість сповна захищати членів профспілки, оскільки саме в низах має здійснюватися соціальний захист. Усі профгрупи, цехкоми, первинки, незалежно від галузі, мали б об’єднуватися в єдину потужну профспілкову організацію, ліквідувавши при цьому так звану обслугу та залишивши при Федерації одного голову обкому та заступника (на громадських засадах). Таким кроком зміцнюємо фінансово та кадрово ФПО. Аналогічно реформувати і ЦК - так зміцниться ФПУ. В такому разі до роботи в профорганах долучилася б грамотна, економічно та юридично освічена революційна молодь, Тільки в такому разі профспілки стануть дієвим, рівноправним не партнером, а паритетом для корумпованої влади та олігархічних роботодавців усіх рівнів. Профспілковій громаді треба змінюватися. Водночас спілчани, дивлячись на своїх лідерів, теж займають роль пасивних спостерігачів. Терплять заради збереження робочого місця з мізерною зарплатою. А на цьому фоні продовжують жирувати так звані «роботяги», які вже не вміщаються у дорогі іномарки.

Давайте подумаємо: на кому це вони так заробляють? Відповідь одна: обікрали усіх нас і продовжують це робити при будь-якій системі влади. Якщо хтось гадає, що обкрадають державу, я кажу: ні – це обкрадають нас із вами. Адже державна казна формується з тих коштів - товарів, які виробляють кваліфіковані працівники усіх сфер, а вони майже всі є членами профспілки, котрі велику надію покладали на зміну влади: вибори президента, народних депутатів. На жаль, надії не виправдалися. Від діяльності влади життя простих людей тільки погіршується. На мою думку, протестний майдан ще не закінчився, і сьогодні його продовжити зобов’язані профспілки. Водночас на такі дії підуть лише революційно налаштовані нові лідери, які прийдуть на зміну нинішнім, неспроможним профспілковим функціонерам.

На низовому рівні ми теж повинні зробити відповідні висновки. У мене немає претензій до голів профкомів, але саме на місцях, без відповідної підтримки верхів, ми втратили бойовитість і активність. У первинках повинна формуватися колективна думка з того чи іншого питання і доноситися у вищестоящі органи. Що сьогодні хвилює спілчан? Робочі місця, своєчасна виплата зарплати, її рівень, дотримання трудового законодавства...

Райком профспілки через колективні договори спрямовує свої зусилля на вирішення саме цих питань. Якщо раніше проект колдоговору готували за зразком типового макету, то останнім часом спільно з профкомами розробляємо індивідуальний документ для кожного. Такі нешаблонні колдоговори дієві і результативні. Наприклад, змістовні колдоговори укладено у ПСП «Водянське», ПСП «Богнер», Агрофірмах «Фортуна» і «Маріампольська». Кращим на всій Кіровоградщині (за підсумками обласного конкурсу зайняв перше місце) визнано колдоговір агрофірми «Маріампольська». І це не показуха, а реальність. В агрофірмі найвища в районі зарплата, робочі місця доведені до нормативних стандартів, забезпечується повний пакет соціальних гарантій. А це значить, що кожен працюючий, пенсіонер чи працівник соціальної сфери, не виїжджаючи з-за меж господарства, може отримати усі необхідні послуги (освітні, культурні, торговельні, медичні, будівельні, оздоровчі та побутові).

В господарстві організовано переробні підрозділи, є пекарня, їдальня, обрядовий зал, база відпочинку на березі Чорного моря. А все це також дає додаткові робочі місця. Результат агрофірми: не тільки високі соціальні стандарти, а й великі відрахування до бюджетів і фондів. Дехто подумає: великий колектив, тому і високі відрахування. Це не так. Порівняно з невеличкими господарствами агрофірма сплачує у два-три рази більше платежів і у СОТНЮ разів більше в розрахунку на кожен гектар землі, який знаходиться и обробітку. Це тому, що в маріампольців на кожні 20 га задіяний один працюючий, а в інших, крім одноосібників, ці показники відрізняються в десятки разів. Відповідно і фонд оплати праці у них в десятки разів менший. Крім того, такі господарства не утримують соціальну сферу, а всі кошти, зазвичай, йдуть на збагачення однієї - двох родин.

Аналогічна ситуація по всій Україні, Ось чому сьогодні наші села повністю зруйновані. Саме такі питання профспілкові керманичі зобов’язані порушувати перед парламентарями, а затим брати під контроль їх виконання. Давно настав час дієвого громадського контролю, який, починаючи з низових структур і закінчуючи вищими профспілковими органами, слід переносити з паперової площини у реальну. Це чи не останній наш шанс виправдати довіру спілчан.

Лілія Куницька, голова РК профспілки працівників АПК.