Так склалося, що цього року наша районка відзначає вже другий свій ювілей.У лютому ми святкували 80 років з дня виходу першого номера. А 50 років тому районна газета вперше вийшла у світ з новою назвою – «Трудова слава». Зараз відомо, що на найвищому рівні, а тоді це був рівень ЦК КПРС, було прийнято рішення, згідно з яким провінційні видання не мають права використовувати у своїх назвах слово «комуніст». У газеті не було жодних пояснень щодо цього, невідомо й хто автор нової назви (швидше за все її також вигадали десь «нагорі»).
І ось вже пройшло півстоліття, за які невпізнанно змінилися держава і все наше життя, давно повернулося таке сумне явище, як безробіття, тим, хто має роботу, вже не до слави – вистачило б платні хоча б на шматок хліба і найнеобхідніше. Разом з тим, сьогодні дехто настирливо пропонує змінити назву газети. Як не дивно - це деякі члени КПУ. Дивною є їхня непослідовність: якщо мова йде про пам’ятники і назви вулиць, то вони наполягають на тому, що відмовлятися від них не можна, бо це наша історія. А ось стара назва газети їм чомусь, як кістка поперек горла, хоча шанобливе ставлення до праці, до трудящих людей є прикметною ознакою взагалі будь-якого нормального суспільства, а не лише побудованого на засадах комуністичної ідеології.
Тож ми, працівники редакції, а також і засновники газети – районна рада - не маємо наміру змінювати назву. Так, газета змінилася, вона змінювалася разом з країною, відображаючи це на своїх сторінках. Кажуть, що кожен народ має таких керманичів, на яких заслуговує. Україна у 1991 році обрала Кравчука, бо ще перебувала у полоні комуністичних ілюзій. Потім – Кучму, бо, спостерігаючи тотальний розвал і занепад, повірила його популізму, маючи надію, що «міцний господарник» покладе край негараздам. Коли «кучмізм» вкрай допік, люди повірили обіцянкам Ющенка, який розповідав про те, що багаті поділяться з бідними, Україна увійде в сім’ю європейських народів, а бандити сидітимуть в тюрмах. Виявилося, що це були побрехеньки політичного нездари, тож українці вдалися до інших крайнощів – уже обрали своїм лідером «двічі не судимого» бандита. Нинішня влада також не з неба впала, ми також її обрали, бо, певне, заслуговуємо на нинішньому історичному етапі саме на неї. Як, мабуть, окремі жителі Донбасу заслуговують на те, що на їхній землі точиться страшна і безглузда війна, адже це вони самі її покликали на свою землю,здираючи державну символіку з державних установ та виходячи на мітинги з гаслами «Путин, защити!» (від кого, від чого?), «Путин, введи войска!». Ну ось Путін і ввів…
Так і газета – вона така, як ми, як наш район. Від зміни назви газета не стане іншою, бо ми будемо писати, як і раніше, про події та людей, згадувати історію і мріяти про майбутнє.
50 років тому газета, змінивши назву, жодним чином не змінилася, на її сторінках вирувало життя країни і району. Тож пропонуємо читачам здійснити екскурсію першим номером «Трудової слави» (хоча порядок нумерації газети не змінився, це був №39 від початку року і №315 від її заснування).
Відкривався номер офіційним матеріалом ТАРС «Важливий стимул», присвяченим березневому пленуму ЦК КПРС. Передова редакційна стаття називалася «Бойова програма» і, звичайно ж, також була присвячена пленуму. Цей захід було названо радісною подією для усього народу, зокрема – для працівників села. Адже, як сказано в статті, людей хвилювали перешкоди, які гальмували розвиток сільського господарства, пленум же «зняв їх, відкрив широкий простір для використання всіх резервів, для розвитку ініціативи хліборобів і тваринників».
На першій сторінці містилися матеріали про хід конкурсу на краще завершення зимівлі тварин і оперативні дані про надої молока. А ще на цю сторінку потрапило фото одного з причалів Одеського порту з фотохроніки РАТАУ.
Друга сторінка містила матеріали під рубриками «Партійне життя», «До 20-річчя великої Перемоги», до 95-річчя з дня народження Леніна.
Третя сторінка газети тоді присвячувалася темам виробництва, здебільшого – сільськогосподарського, що і зрозуміло. Цього разу тут були опубліковані матеріали «Сійся, родися» В.Павельєва, «Кланятись хмаркам не будемо!» В.Васюти, «Досить умовляючих розмов» Г.Мотренко, «Хіба я проти?» А.Банашека, а також замітка – відповідь на публікацію «Ростити корову з теляти» під рубрикою «Слідами наших виступів» і фотографія свиноматки-рекордсменки з колгоспу ім. Димитрова Добровеличківського району (фотохроніка РАТАУ).
Остання сторінка, зазвичай, присвячувалася проблемам культури, освіти, шкільного життя. Тут друкувалися деякі інформаційні матеріали (не офіційні), гумор, оголошення, програма телепередач тощо. Цього разу тут було опубліковано статтю Н.Коцаренко про відкритий урок, присвячений М.Лермонтову в Новостародубській школі, розповідь В.Панасенко про пристрасного книголюба О.Чайку, сатиричні матеріали під рубрикою «Прийомна Перця», фотографію фінських і радянських лісорубів, яка є свідченням їхньої плідної співпраці (фотохроніка ТАРС), інформаційні повідомлення про з’їзд норвезьких комуністів та діяльність лідера чорношкірих американців Мартіна Лютера Кінга. Телепрограма дуже скромна, адже інформує про передачі лише однієї телестудії – дніпропетровської, яка транслювала свої програми, вставляючи їх в сітку київського та московського телебачення - усі йшли на єдиному каналі (інших на території району на той час просто не існувало). На цій сторінці міститься і повідомлення про те, що з 1 квітня районна газета «Комуніст» відтепер виходитиме під назвою «Трудова слава». Дизайн назви, до речі, впродовж 50 років змінювався не раз. «Стартовий» проіснував менше місяця, вже 17 квітня він змінився.
Що ще сказати про «Трудову славу» 50-річної давнини (не тільки про номер від 1 квітня 1965 року, а взагалі про газету того часу)? В ній багато різноманітних матеріалів, причому, авторами більшості є не штатні працівники редакції, а позаштатні дописувачі. Мало фотоілюстрацій, значна їх кількість з фотохроніки ТАРС, РАТАУ. Тираж газети сягав майже 6 тисяч примірників, редагував її І.Лохвицький, а розміщувалася редакція в хатині на вул. Чапаєва, 5.
Анатолій РЯБОКОНЬ.
